Хайнке Боннінгсгаузен працює медсестрою вже 30 років, з них 12 — саме в паліативній допомозі. Останніми роками вона час від часу їздить країнами Європи, щоб перейняти досвід колег та у свою чергу розповісти про роботу хоспісів у Німеччині, пишуть Версії з посиланням на прес-службу ІФНМУ.
«Під час своїх поїздок мені рідко доводиться говорити зі студентами, тож мені дуже приємно розповісти про свій досвід саме молодому поколінню, — говорить Хайнке Боннінгсгаузен. — Хоспіс, у якому я працюю був побудований у 1999 році, він розрахований на 10 пацієнтів. Його заснували для того, щоб більше уваги приділити людям, які знаходяться на порозі смерті. У лікарні пацієнтів намагаються вилікувати, але ті люди, які, на жаль, уже невиліковно хворі, потребують іншого. Ми намагаємося зробити цей останній час для таких людей людянішим, даємо змогу бути разом зі своїми сім’ями, працюємо як з самим пацієнтами, так і з їхніми рідними».
За словами Хайнке Боннінгсгаузен, головний наголос в німецьких закладах паліативної допомоги робиться на тому, щоб зробити умови для пацієнта максимально наближеними до домашніх. Персонал хоспісу не носить жодної уніформи. У кожного з таких хворих є своя окрема палата, в яку він може принести свої домашні речі, аж до меблів, картин на стінах тощо. У будь-який час хворих можуть відвідувати їхні рідні та близькі, або й навіть заночувати там. У хоспісі немає розпорядку дня, пацієнти прокидаються тоді, коли їм зручно, і можуть займатися тим, що вони хочуть. Завдяки таким умовам хворі можуть провести останні тижні свого життя в теплій, людяній атмосфері.
«В медицині є особлива категорія пацієнтів, яка потребує особливої опіки, — говорить перший проректор ІФНМУ професор Ганна Ерстенюк. — Паліативна допомога в європейських країнах знаходиться на значно вищому рівні, і дуже важливо переймати цей досвід. Тому сьогоднішня розмова є дуже актуальною. Ми щиро вдячні нашій німецькій колезі за час, який вона приділила нашим студентам і викладачам».
