Науковець радив поновити видобуток на цьому родовищі корисних копалин, зокрема, відновити роботу старих штолень, з яких видобували озокерит, який останнім часом значно подорожчав. Тоді він ще не знав, яку сенсацію в озокеритовій шахті розкопають старунські гірники…
«Вздовж пасма Карпат тягнеться по галицькій стороні двадцять з лишком кілометрів заширока смуга решток моря, відомого в науковому світі як «Підкарпатська соленосна формація». Ця смуга наділена природою багатими надрами, а край видобув з неї вже сотні мільйонів», – переповідала доповідь професора, який кілька тижнів вивчав закинуту штольню «Лілія Гелена» в Старуні, місцева газета «Кур’єр Станиславівський» у червні 1903 року, пише Правда іф.
За даними професора Дуніковського, під міоценовими покладами, в соленосному поясі приховуються такі корисні копалини, як «калієві солі, харчова сіль, земляний віск, нафта, сірка, галініт, суміш цинку та піриту, тобто дисульфіду заліза, що використовується для виготовлення дорогої тепер іноземної сірчаної кислоти».
Досліджуючи потік Лукавець між горами Бзовач і Лукавець, де існувала давня копанка, з якої видобували «земляний віск» і яку нещодавно придбав посол (по-теперішньому – депутат) Казимир Богданович, професор Дуніковський виявив на глибині 80 метрів відклади піриту, потужністю до 3 метрів, в якому озокерит міститься у великій кількості.
«Наразі у відкритих покладах піриту міститься озокериту приблизно на 3 000 вагонів, однак у пластах соленосної формації, що йдуть у напрямку похилого схилу гори Лукавець, містяться ще не видобуті скарби. Доктор Дуніковський буде продовжувати наукові дослідження і вже продемонстрував зразкові карти нутрощів шахти “Лілія Гелена”, яка незабаром буде відкрита», – повідомляла місцева газета.
Треба сказати, що після того, як дослідникам вдалося із озокериту виділити парафін для виробництва свічок ринкова вартість «земляного воску» значно зросла. Окрім того, виготовлений з озокериту церезин був незамінним матеріалом для електроізоляції. Зокрема, церезин з прикарпатського озокериту використовувався для ізоляції першого трансатлантичного телефонного кабелю, що прокладався по дну океану між Європою і Америкою.
Однак, світову славу озокерит зі Старуні здобув не у зв’язку з його промисловим використанням, а як природній «музей», в якому збереглися, надійно законсервувавшись, туші тварин, які жили на цій території в останній льодовиковий період – понад 20 тисяч років тому.
Поблизу згаданого потоку Лукавець в озокеритній шахті на глибині 12,5 м було знайдено мамонта, а трохи глибше — волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Очевидно, сіль, озокерит, розчин нафти та безкисневі умови багна сприяли консервації старунських тварин. Радіобіологічним способом було встановлено, що носоріг пролежав тут 23 255 (± 775) років. Цілком імовірно, що первісні люди (кроманьйонці) в околицях Старуні полювали на цих тварин, заганяли в болото і там вони гинули.
Як розповідав свого часу один із керівників українсько-польської експедиції в Старуню 2007 року академік Олег Адаменко, на місці озокеритного родовища багато тисяч років тому було солене озерце, яке під шаром розсолу приховувало небезпечну трясовину з бітумів – окисленої нафти й озокериту. Йдучи на солонці, носороги та мамонти потрапляли в це болото і, безпорадні, ставали легкою здобиччю для первісних мисливців або ж просто провалювалося в трясовину, йшли на глибину і бальзамувалися в озокериті.
“Дослідження ізотопного складу нафти та газів дало нам можливість з’ясувати, що на глибинах до 20 метрів дотепер розташоване дуже велике скупчення органіки, – розповідав академік Адаменко. – Це саме ті глибини, на яких уже було знайдено викопних тварин. Можна припустити, що в цих інтервалах можна ще й зараз знайти декілька туш волохатих носорогів, мамонтів, а можливо, якихось інших тварин. Може статися, що вдасться натрапити навіть на антропологічну знахідку”.
На жаль, досі реалізувати наміри з поновлення пошуків на Старунському полігоні так і не вдалося. Востаннє науковці працювали в цій місцевості ще в 1929 році. Тоді експедиція Польської академії наук на чолі з професором Шафером знайшла в околицях Старуні ще одного забальзамованого волохатого носорога (вік — 24 тисячі років), а також рештки інших тварин льодовикової доби: первісного бика, коня, сарни, песця (загалом в околицях Старуні знайдено 4 бальзамовані туші волохатих носорогів).
Тепер усі палеонтологічні знахідки зі Старуні зберігаються у Львівському природничому музеї та в музеї Ягеллонського університету в Кракові.
