З цієї нагоди вирішили дізнатися у акторів театру, як це поміняти сцену на знімальний майданчик.
Франківський актор Іван Бліндар працює у Івано-Франківському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Івана Франка уже вісім років. Прийшов сюди на 3 курсі і залишився. У свої 26 років уже встиг знятися у кількох фільмах. Іван розповів журналістці, пишуть Версії з посиланням на Правду.іф. про труднощі на знімальному майданчику, як йому вдається вчити багато тексту та чи готовий покинути театр.
- Вам всього лиш 26 років, а ви вже встигли знятися у фільмі, до того ж не в одному. Як це вдалося?
До мене зателефонувала відома кастинг-директорка Алла Самойленко і запропонувала пройти проби на короткометражний фільм «Кров’янка» режисера Аркадія Непиталюка. Я записав відео і надіслав. Через деякий час Алла знову зателефонувала і сказала, що я маю приїхати до Києва. Там поспілкувавшись із режисером я зрозумів, що мене затвердили на роль Андрія у короткометражному фільмі «Кров’янка». Коли фільм вийшов він потрапив на кінофестиваль «Молодість» де отримав нагороду за «Кращий короткометражний фільм». Наступну нагороду фільм отримав на фестиваль «Дзиґа». Наступний проект був «Шлях мерця» Георгія Фоміна. Робота у цьому фільмі була для мене досить таки хорошим досвідом. Там у мене була роль гуцула Ванько. Це такий собі треш-муві. Фільм ще не вийшов, але сподіваюся, що прем’єра уже не за горами. До речі, на зйомках цього фільму я познайомився зі своєю наступною режисеркою Марисею Нікітюк.
- Тобто вам відразу запропонували наступну роль?
Вона запропонувала мені роль цигана Санко. Так склалося, що Марися потім приїхала до Франківська, бо шукала декількох персонажів, але таки зупинилася на мені і роль цигана була моєю. Прем’єра фільму відбудеться 13-го вересня. До речі, завдяки цьому фільму я вперше побував у Берліні, адже ми поїхали на кінофестиваль «Берлінале».
- Після цих зйомок були ще якісь фільми?
Так. У 2017 році я знався у фільмі «Сквот 32», режисера Олександра Лідаговського. Це фільм про сучасне покоління талановитих і творчих молодих людей, небайдужих до збереження цінностей минулого.
Фото зі зйомок фільму “Сквот 32”
- Яка роль найбільше сподобалася?
Мені всі ролі були до душі. Абсолютно кожен персонаж широкий і можна було достатньо розвернутися. Навіть якщо десь були епізоди, то вони були яскраві.
- Де вам складніше працювати, на сцені чи перед камерою?
Я не можу порівняти. Мені не важко ні в театрі, ні на зйомках фільму. Це різні сфери, але принцип роботи однаковий.
- Невже не було нічого складного на зйомках?
Звісно було, але я швидко всьому вчився. Наприклад у мене не було навичок їзди верхи. У фільмі «Коли падають дерева» мені дали три або чотири дні для того, щоб я навчився їздити на коні і триматися в сідлі. Я не можу сказати, що це якісь труднощі, це те що ти не вмієш, але можеш навчитися. Єдине обмеження в часі, ти мусиш вчитися у дуже короткий термін. А щоб щось ще було складне, я навіть не пригадую.
- З боку здається, що складно вивчити багато тексту. Як ви з цим справляєтеся?
Мене до речі часто питають: «Як ви так багато вчите тексту?». Для мене це легко. Я навіть не думаю про текст. Ніхто не сидить і не зубрить роль. Хоча, не знаю, може хтось і зубрить. Особисто я вчу роль між мізансценами. Я не знаю, як це пояснити, але скажу одне, вивчити текст точно не складно.
- На сцені актори часто імпровізують, особливо коли хтось забув текст. Якщо б таке зробили на знімальному майданчику, такий кадр можуть залишили б для фільму?
Все залежить від режисера. Ну і деколи може оператор підтримати таку імпровізацію. Був такий момент, коли з хлопцями спробували щось імпровізувати на зйомках фільму «Сквот 32». Вийшло ніби весело, але і ніби трохи не туди. Режисер почав вагатися чи варто той кадр залишати, каже нам: «Ну не знаю, воно мені ріже око і вухо». А операторові сподобалося і цей дубль залишили.
- Якби вам запропонували переїхати до столиці і зніматися лише в кіно. Ви б погодилися?
Так. Поки я молодий, я буду ловитися за будь-який шанс. А вернутися у рідне місто я встигну завжди. Поки є жага до праці, досвіду та подорожей, то потрібно працювати.
- Чи є кіноактори на яких ви рівняєтеся?
Їх дуже багато. В кожному є як позитивні професійні якості, так і негативні. Я стараюся в кожного взяти якісь елементи позитивних професійних навичок. Те коло, яке мене оточує, у тих я більше навчаюся. Навіть у своїх колег та друзів по гримерці.
- На вашу думку акторами стають чи народжуються?
50 на 50. Ти можеш стати актором, але треба вкласти багато праці. Хтось дуже гарно сказав, що є 1 відсоток таланту і 99 відсотків праці. Чим більше таланту тим менше праці. Ти можеш народитися на 90% талановитим і залишиться попрацювати лише на 10%.
- За останні роки українського кіно помітно побільшало, якість теж покращується, хоча й не в кожному фільмі це помітно. Так про кіно говорять глядачі. А що кажуть про українське кіно самі актори? Відчувається ріст якості чи йдеться лише про кількість?
Мені подобається, що зараз пішов своєрідний бум в індустрії кіно. В тих колах, яких я обертаюсь всі говорять що українське кіно – це мейнстрім. Є з чого вибрати. Збільшилася кількість і якість стала кращою. У мене є друзі, які говорять, що не вірять в українське кіно. Після перегляду декількох фільмів чи навіть трейлерів їхня думка змінюється. І мені приємно це чути, адже я теж причетний до нашого кінематографу.
Розмовляла Марія Франчук
