Ми зараз п’ємо каву і от ці пластикові соломинки… Я їх ніколи не використовую, але забуваю попередити офіціанта, щоб не клали соломинку. Адже, за одну секунду вона стане сміттям. Можна ж від неї відмовитися. Бо це той пластик, який неможливо переробити, на жаль.
Так розпочалася розмова Версій з верховинкою, яка п’ять років тому переїхала в Гуцульську столицю з Києва і прищеплює горянам й туристам практику сортування відходів, Яною Лучейко.
Ми теж туристи, любимо ходити в гори. Був такий момент, коли ми тільки починали і бачили ці купи сміття, які люди залишають в горах. Варто було добре пошукати локацію для вдалого кадру на фото, щоб не було видно сміття. Це неприємно споглядати. Воно нам заважало вже давно.
Як виникла ініціатива правильного поводження з твердими побутовими відходами? Що Вас надихнуло?
Ми з Києва і, проживаючи ще в столиці, ми це робили. Просто у нас на території житлового комплексу, де ми жили, вже були встановлені пластикові контейнери для скла і окремі сітки для пластику. Це вже у нас була звичка. І до того, ми часто їздили в Європу і якщо ми робимо це там, то і в Україні також. Для нас вже якось не може бути по-іншому. Якщо є одне відро і ти тоді такий стоїш, думаєш, куди ти маєш подіти ту шкірку від банану чи ПЕТ-пляшку. Тоді розумієш, що шкірку від банану краще покласти десь під кущик, адже він за два-три дні зігниє, розкладеться і стає дуже корисним добривом. Тому це для нас було нормальне ставлення до сміття. Ми те саме робили, коли збудували тут будинок – продовжували сортувати тут сміття. Єдине, що тоді не було такої можливості, не було цих 26 майданчиків для сортування сміття, які є зараз по Верховині. Ми просто збирали сміття вдома в мішки і самі відвозили на комунальне підприємство. Ми так робили і думали, що так роблять всі. Ми ж немісцеві. Ми не мали якось кола знайомств, щоб ходити по гостях і бачити, як інші люди живуть і що вони роблять зі сміттям. Ми думали, що так роблять всі. Але по мірі того, як ми почали знайомитися з місцевими людьми, піднімалися теми туризму, сміття в лісах, бо це дуже впливає на туризм. Ми зрозуміли, що так роблять не всі. Але це є правильним. Тому, що коли ми робимо зі сміття вторинну сировину, – то воно вже не буде опинятися в річці, чи в лісі. Навіщо викидати речі, які можуть стати грошима для селища, чи для окремої людини?
Куди у Верховині можна здати відсортовану вторинну сировину? Як місцева влада сприяє Вашій ініціативі?
У Верховині є приватні підприємці, яким можна здати відсортоване сміття за гроші. Крім того, функціонує комунгосп. Туди ми здаємо безкоштовно, а от в приватний пункт – за гроші і ще можемо отримати якусь винагороду. Ми для себе зрозуміли, що дуже багато втрачено багато через незнання. Адже, люди теж могли починати сортувати сміття, знаючи, що є така можливість. Ми коли приїхали у Верховину і почали питати, куди нам дівати сміття, то не одразу зрозуміли куди. Виявилося, що люди не знали, що є таке комунальне підприємство, яке збирає пластик і скло. Є сміття, є люди, які утворюють сміття і є комунальне підприємство, яке забирає вторсировину, також є приватний підприємець, але вийшло, що є таке замкнуте коло, коли всі існують, але не взаємодіють між собою. Це було нам дуже дивно.
Місцева влада допомогла тим, що поставила 26 майданчиків для відсортованого сміття по всій Верховині. Облаштувало місце під контейнери комунальне підприємство. Наша робота вже полягає в тому, щоб мотивувати жителів сортувати сміття.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про сортування: що надалі може перероблятися?
Мені навіть не хочеться говорити про сортування сміття, як цьому вчитися. Тому, що це настільки проста річ. Вчитися потрібно чомусь великому і невідомому. Мені здається, що це просто потрібно зробити. Як почати? Потрібно просто передивитися речі, які ми викидаємо. Не дивитися на це, як на сміття. Наприклад, упаковка. Тобто, всі товари, які ми купуємо є запакованими у щось. Це і є сміття. І коли ми просто поставимо вдома два відра і будемо відділяти упаковку, а це може бути в одному відрі і пластик, і скло, і папір, і окреме відерко чи контейнер – на те, що не переробляється (не є упаковкою) – це те, що ми вже спожили (засоби особистої гігієни, памперси, одноразові брудні пакетики). Все інше – це вже сортована вторсировина. Так можна і почати. А вже потім з цим один пакетом чи відерком (хто як звик йти викидати сміття) там на місці вже можна все це розкласти по відповідним контейнерам.
Чи багато вдалося переманити місцевих на шлях сортування відходів?
Звісно, що багато. Ми 1 вересня минулого року поставили в себе в присілку контейнер, металеву сітку для пластику. Привезли його на своїй машині і поставили біля одного магазину. Дуже їх вмовляли, вони боялися, що до пластикового контейнера люди почнуть зносити звичайне сміття. Ми взяли на себе зобов’язання, що ми будемо слідкувати там за порядком. І раптом що, ми це все заберемо. Біля того контейнера ми збили з дощок контейнер для скла, підписали їх великими літерами і ось так близько року ці два контейнери в нашому присілку збирали пластик і скло. Тоді ми вже йшли до місцевої влади і говорили, що це працює, бо ніхто не вірив. Кілька разів там таки ставили мішки зі сміттям, але ми його швиденько забирали, щоб не створювати ефекту «розбитого вікна», щоб ніхто інший не думав, що так можна робити. І все, майже рік це працювало. Скла дуже багато там накопичилося. Ми казали людям, хто хоче беріть і вивозіть його, здавайте і отримуйте гроші. Таким чином ми довели, що сортування сміття може бути і в селі, і люди що цього вже готові. Так і почалося. У нас була мета – взагалі змотивувати інші присілки, активних людей, щоб вони подивилися і теж це започаткували. Тоді селищна рада вже сама поставила 26 майданчиків по всій Верховині.
Чи реально заробляти кошти на вторинній сировині у Верховині?
Поки робити бізнес на вторсировині в Україні важко, оскільки у нас дуже низька ціна за неї. Враховуючи те, що Верховина дуже віддалений населений пункт, та фірма, яка його забирає звідси – має величезні витрати на бензин. Заробляти на ньому не доводиться, але добре, що воно не лежить в річках і лісах. Це найбільший бонус. Найбільша вигода з цього – це те, що ми житимемо в чистому середовищі. Не варто шукати якихось прибутків. Були думки у людей, що якщо комунгосп на цьому заробляє, то нехай він і сам сортує сміття. Шкода, що люди так думають. Кілограм пластику – це мішок, він коштує одну гривню. А його ще треба перебрати по кольорах, стиснути. І якби ми десь знаходилися поблизу великого міста, скажімо Івано-Франківська чи Чернівців, там, де можна швидко його доставити до підприємства-заготівельника, який вже утворює той об’єм і везе на виробництво – то можливо на цьому можна було б заробляти. Враховуючи нашу віддаленість і витрати на доставку – то…
Куди комунгосп діває все сміття?
Бережницький полігон вже закритий від літа цього року. В розпал туристичного сезону його закрили. Було три дні, коли з Верховини не вивозили сміття. Я вже думала, що буде колапс. Але влада Верховини і комунгосп знайшли вихід. Вулиці не були завалені сміттям, тож більшість людей і не помітили проблеми. Тепер возять сміття на полігон під Івано-Франківськом і тому зросла вартість за вивезення сміття. (вартість, яку сплачують верховинці за вивіз сміття в місяць становить 17 гривень з людини – ред.) Тому ми вимушені зараз більше сортувати сміття, щоб у нас залишалося менше того залишкового, для того, щоб ще не зростала вартість його вивозу. Але потрібно відкинути всі свої недобрі сторони і почати міркувати про це. Адже, чим більше буде сортованого сміття – тим менше потрібно буде вивозити залишкового.
Ви часто організовуєте акції з прибирання сміття на природі. Наскільки важко знайти волонтерів?
Щодо волонтерів – ми їх не шукали. Акції проводимо зі знайомими – це люди, які самі хочуть, щоб було чисто. Ми спілкуємося, бачимо, що десь в мальовничому куточку нашого краю багато сміття. Домовляємося на конкретну дату, годину, – достатньо трьох-чотирьох осіб для цього. Ми так проводимо день. Збираємо, кавуємо, спілкуємося, підганяємо машину, завантажуємо, відвозимо на комунгосп. Але коли збираємо сміття – сортуємо його. Ми ходимо завжди з нашими дітьми. Тож для них це вже норма. Останнього разу, коли організовувала прибирання молодь Верховини, ми до них приєдналися і дуже приємно, що є такі ініціативи. Тоді мій п’ятирічний син допомагав нам і розповідав, куди дівати пластик, куди інші відходи.
Ми займаємося цим два роки. Рік ми вивчали все, дізнавалися, намагалися зрозуміти. За ці два роки ми дійшли до того, що неважливо яка в тебе свідомість: чи ти екологічно спрямований, чи тобі абсолютно байдуже на екологію? Сортування сміття – це просто звичка. Це так само, як в когось звичка курити, або їсти вранці щось. А от, як цю звичку прищепити нашому населенню – це вже інше питання.
Напевно, для цього Ви організували школу сортування сміття?
Ми домовилися з комунальним підприємством. У них є хол в приміщенні, він був пустим. І ми подумали про те, що тут класне місце для привернення уваги і створення школи сортування сміття. Це ще одна можливість привернути увагу людей до цієї проблеми. Тому, що коли ми вже говоримо про сортування сміття – ми визнаємо, що така проблема є і з нею потрібно щось робити. Сортування – це найкращий вихід і найпростіший. Адже, так можна зберегти природу, вичерпні ресурси, свій туристичний імідж й бізнес. Адже, сміття впливає на дві ланки нашого життя: на наше здоров’я і впиває на наш бізнес. Бо в туристичному регіоні не можна цього не враховувати. Туристи ж не приїдуть дивитися на засмічені гори. На жаль, не всі це розуміють. Тут більшість населення задіяна в туризмі. Навіть, ті хто не приймає туристів, але має корову. Бо вони отримують від корови молоко з якого виготовляють продукти для туристів. Ми повинні поважати природу. Ліси, річки, гори – вони нас годують, або нам створюють можливість годувати себе і свою родину.
На відкритті школи ми провели інформаційний сет. Говорили про те, чому нам потрібно сортувати сміття, щоб зрозуміти скільки сміття ми продукуємо в житті і від чого ми можемо відмовитися. Потім у нас був семінар для сільських голів сіл Верховинського району. Було більше 10 осіб з різних сіл. На цьому семінарі ми роздали наші друковані постери, наклейки і започаткували в певних селах збір відпрацьованих батарейок. Поставили п’ятилітрові пляшки, роздрукували у магазині наліпки: «Батарейки здавайтеся» і поставили їх в районній держадміністрації в холі, в селищній раді та в інших закладах. Достатньо багато батарейок зібралося. Далі будемо думати, куди їх дівати. Адже, організація, яка в Україні цим займається, поки їх не приймає. Тому, що в Україні нема утилізації батарейок. Всі вони повинні бути вивезені в Європу на переробку. І от поки що ми їх накопичуємо. Краще хай вони стоятимуть і нас в пляшках, ніж виділятимуть шкідливі речовини на природі. Ми можемо їх накопичити, скажімо, 2 кубічних метри за декілька років, а потім вже шукати шляхи їх утилізації. Можливо, за цей час будуть якісь зміни на законодавчому рівні і держава вже сама буде приймати або зобов’яже ті магазини, які продають батарейки, брати участь у подальшому поводженні з батарейками.
Чи підключаються сусідні села до Ваших ініціатив?
Знаю, що вже про це говорять і пробують. У сусідніх селах – Ільцях, Криворівні люди сортують сміття, можливо, навіть, інші села теж. Вони домовилися з приватним підприємцем, який їздить по селам і забирає вторинну сировину. Не все сміття – залишкове залишається, але вже вторинна сировина, пластик і скло забирається. Є такі випадки, що люди в себе сортують і самі привозять в ці контейнери і складають, це також дуже класно.
Вже нашу ініціативу підхопило Закарпаття. Це дуже приємно. Вони до нас приїжджали на конференцію, дивилися, як влаштоване комунальне підприємство. Казали, що хочуть у себе започаткувати сортування сміття. Це говорить про те, що людям це потрібно. Зокрема, туристичним регіонам.
Сезон опалого листя – це страшна біда. Громадяни починають від нього позбавлятися, шляхом спалювання. Як у Верховині?
Поки, на жаль, ми не можемо нічого з цим зробити. Це таке величезне негативне надбання багатьох років. Це звичка, яку важко перебороти. Люди знають, що це дуже шкідливо, вони хворіють через це, але вони все одно це роблять. Я не можу розібратися у цій людській психології: чому ми самі собі завдаємо такої шкоди? Ми страждаємо вже, не кажучи про довготривалі наслідки. Адже, листя навіть сміттям не назвеш. Це органічні відходи. Не потрібно нічого платити, нікуди здавати, нічого думати – просто треба скласти в куточку і залишити на рік-два. Воно стане потім землею, яку граблями можна просто розрівняти чи винести на город, як добриво. Я не бачу логіки спалювання. Але чому люди це роблять? Закони є, штрафи є, але це чомусь не працює. Тому, що ми можемо зробити? Активно проводити навчання, зустрічі і говорити про проблему. Запрошувати до співпраці лікарів, екологів.
До речі, спалювання сміття, полімерів провокує хвороби легенів, рак, а також захворювання, які через брак знань ми не пов’язуємо з цим горінням – це набутий цукровий діабет. Багато шкідливих елементів утворюється в процесі горіння сміття – один із них це діоксин, його будова дуже схожа на один із людських гормонів. І коли діоксин потрапляє в організм людини, він заміщує наш гормон, а цукровий діабет – захворювання, пов’язане з гормональним розладом. І тому маємо таку ситуацію.
Які у Вас є ще екологічні проекти? Коли наступне прибирання?
Прибирання – це щось таке дуже маленьке і точкове. Можна ходити і прибирати одне і те саме місце, а результату не буде. Бо там знову збиратиметься сміття. Тут треба працювати в більш освітньому напрямку. Бо не може один прибирати за всіма. Той, хто долучається до екологічних акцій, прибирає в парку – це насправді не дуже приємна справа, навіть, небезпечна. Можна поранитися залишками розбитого скла, можуть траплятися шприци, голки чи леза. Такі прибирання з дітьми на фото – все це гарно виглядає, яскраво. Але насправді, це дуже страшно. Тому краще працювати в тому руслі, щоб такі стихійні сміттєзвалища не виникали. Це непросто, довго, але вже є дуже багато активістів, які можуть змотивувати на створення екологічних ініціатив. Потрібно просто це підтримувати.
Всі люди прагнуть краси, у нас це закладено від природи. Ми любимо природу. Більшість тих, хто смітить і залишає сміття на природі, вони ж приїжджають в гори, щоб отримати заряд енергії позитиву, краси. Люди ж обирають найкращі місця. Вони ж не відпочивають десь в засмічених долинах. Можливо, це десь пов’язано з нашим ставленням до життя, до природи. Ми не розуміємо, що ми сюди не прийшли один раз і все, більше не повернемося. Це ж наша земля, наш дім.
Ми холи в школи, розповідали. У мене не піднімається рука винести мішок зі сміттям до лісу. Поки шукаємо механізми запропонувати людям інший варіант. Зараз у нас є багато майданчиків для сміття і буває таке, що неподалік за кілька метрів хтось спалює сміття. Проблема в тому, що тих знань про вплив сміття людині не вистачає, щоб змусити її пройти тих сто метрів. Тобто, людина не знає, чому вона повинна віднести його до контейнера. Якби людина розуміла, що це погано для здоров’я, що це вплине на здоров’я її дітей – можливо, ставлення до цього було б інше.
