Це скельний храм із загадковими написами та зображеннями. Загалу про нього майже нічого не відомо, пишуть Версії з посиланням на від Тернополя до Тернополя.
До висіченої колись у гірській породі культової споруди веде стежина густим грабовим лісом. До лісу із села виходимо через галявину біля місцевого старого млина. Млин у Стінці всі місцеві знають і покажуть його туристу. До пам’ятки від млина іти хвилин 15–20. Тут, біля скельного храму, з високої травертинової скелі над ним та біля нього, порослої мохами, двома водоспадами стікає вода. В останні роки вона почала проникати і всередину печерного храму.
Скеля, у якій він вирубаний, через природні процеси тріснула і поволі з’їжджає до ріки. Тож невідомо, скільки ще поколінь зможуть милуватися цим давнім місцем, повідомили у соцмережах, пише Реально Жителям Стінки храм біля села відомий здавна. Це їхні предки створили колись пам’ятку у відлюдному місці; там, де не ходять чужі люди. А от вчені-археологи зафіксували її наприкінці 1980-х рр. завдяки археологічній групі експедиції «Дністер» Товариства Лева.
Датування виникнення цього храму поки що визначити важко. Якщо орієнтуватися на підйомний матеріал, зібраний біля входу нижнього ярусу храму, а це фрагменти гончарного посуду з орнаментом у вигляді прямих ліній, характерного для періоду Русі, то можна припустити, що храм функціонував у Х столітті. Але як могли співіснувати разом християнська символіка і знаки язичницького походження, залишається загадкою, – пише дослідник скельного храму Вадим Артюх зі Львова у статті «Археологічні роботи експедиції “Дністер” на Тернопільщині». – Однак, не виключна вірогідність того, що печерний храм поблизу с. Стінка виник ще до офіційного прийняття на Русі християнства.
Про це свідчать і докириличні письмена». Загалом біля входу до печери археологи знайшли фрагменти кераміки Х–ХІІІ століть, про що йдеться у збірнику «Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України». Тож скельний храм біля Стінки приховує багато таємниць і вражає вже своєю формою. Водоспад на травертиновій скелі спадає у напрямку Дністра просто з-над давньої пам’ятки. Вода прозора і смачна Пам’ятка розміщена на лівому березі Дністра у вапняковій скелі, яку частково вкриває травертин – терасоподібні уступи, утворені відкладами карбонату кальцію з джерельних вод. Висота розташування храму над плесом ріки сягає 15–2- метрів. Скеля тільки частково видніє з масиву лісу, адже рослинність тут, де не бракує вологи і сонячного проміння, надзвичайно буйна.
«Біля підошви скелі існує грот розмірами 3х2х1 м. Крізь отвір у стелі гроту діаметром 1,5 м можна потрапити до штучно утвореного на другому ярусі приміщення, яке має в плані трапецієвидну форму і зорієнтоване за сторонами світу із входом із західного боку. Розміри його 12х9х4 м. У центрі східної стіни розміщена вівтарна частина у вигляді квадратної ніші, яка заглиблена в породу на 3 м. З обох боків від вівтаря є також квадратні ніші. Вхід розташовано навпроти вівтаря із західного боку на висоті більш як 3 м від підошви скелі», — це опис храму авторства Вадима Артюха, який повторюють в інших працях. Згаданий вхід на висоті 3 метрів є, радше, величезним вікном храму, котре сягає від рівної долівки до стелі на висоті метрів чотирьох. З нього відкривається чудовий краєвид на Дністер і низький правий берег Дністра.
Можливо, що колись давно цей вхід був меншим і дійсно служив людям: до храму могли потрапляти, приставивши сюди дерев’яну або спустивши мотузяну драбину. Вхід з гроту справді виглядає пізнішою тріщиною. Географи Йосиф Свинко та Олена Волік у виданні «Травертинові скелі Середнього Придністров’я. Посібник-путівник» також звернули увагу на цю скельну пам’ятку над Дністром. Вони подають, що трапецієподібна форма храму зумовлена саме особливостями породи, в якому він розташований, тобто карсту: «В плані храм має неправильну трапецієподібну форму. Це може служити одним з доказів того, що його збудовано у карстовому гроті, специфічні умови якого не дозволили будівельникам надати споруді типової прямокутної форми», — пишуть ці автори.
Отож, особлива трапецієподібна форма скельної церкви біля Стінки стає зрозумілою. Утім, від створення наведених описів пам’ятки пройшов значний час, а природа робить свою справу.
Так, вхід до храму з нижнього грота уже значно більший від вказаного діаметру 1,5 м. Це тепер велика видовжена тріщина у скелі. Сама скеля тріснула і крізь неї до давнього храму потрапляє вода. Тож усередині мокро. В одному місці із північного боку споруди кам’яна стіна-скеля настільки розкололася, що знадвору проникає світло. Храм незабаром може зникнути через дію природних сил, але наразі він ще безпечний для відвідувачів. Видніють на стінах пам’ятки в наші дні і старовинні символи. До прикладу, на східній — вівтарній — стіні є зображення хреста розмірами 30х30 см.
Але цей хрест незвичний: його вертикальна лінія має вгорі і внизу роздвоєні кінці, праве рамено наприкінці заломлене донизу, а ліве — догори. Під хрестом є погано збережений загадковий напис із п’яти знаків висотою від 15 до 20 см. Вадим Артюх описує його так: «Перший знак подібний до цифри 4, другий нагадує петлю, третій решітку.
Четвертий і п’ятий знаки мають грибовидну форму». У ніші, в якій розташований вівтар, але не на східній стіні, як хрест, а північній, є зображення знаку у вигляді «вертикального прямокутника, розсіченого посередині». Але й це — не всі символи. «На північній стіні храму зображений хрест із розширеними кінцями. Поруч простежується знак у вигляді гілки. У західній частині храму, на північній стінці вхідного отвору, є знак у вигляді православного хреста [хрест із косим нижнім раменом]. Поряд з ним простежується група з чотирьох знаків: грецький хрест, віддзеркалена латинська літера “F”, Х-подібне зображення хреста і геометрична фігура у вигляді стріли (вістря вниз), яка утворена з квадрата і правильного трикутника, — подає Вадим Артюх.
— На південній стінці вхідного отвору зображені два тамгоподібні знаки. На західній стіні розміщено 6 знаків висотою 8–10 см. Перший і четвертий знаки нагадують цифру 4, другий і п’ятий мають форму петлі, третій і шостий знаки нагадують букви кирилиці “К”, “Н”. Під написом проглядаються латинські або кириличні літери “К” і “Р”. На південній стінці храму збереглося барельєфне зображення невизначеного звіра, який стрибає».
Львівський дослідник наводить аналогії до зображення гепарда, який стрибає, з фресок собору св. Софії у Києві. Певні аналогії, як от у знаку в вигляді петлі, за словами археолога, віднайдені на посуді у поселенні Черняхівської культури біля Бакоти Хмельницької області. Таким чином, відштовхуючись особливостей віднайдених у скельному храмі символів, Вадим Артюх робить припущення, що принаймні частина їх, можливо, була нанесена на стіни ще в язичницькі часи.
Також він згадує про храм у селі Монастирок Тернопільської області, який постав на місці язичницького. До слова, згадана Бакота також відома своїми печерними храмами – на їх стінах віднаходили навіть зображення часів Трипільської культури. Показово і те, що археолог Леонід Мацкевий поставив пам’ятку у Стінці в один ряд з іншими храмами у печерах природного та штучного походження на теренах Західної України, як от Одаїв — Грот монаха та Манява — Блаженний Камінь на Івано-Франківщині, а також Мельниця-Подільська на Тернопільщині.
Скельний храм біля Стінки — надзвичайно привабливе місце як для наукових досліджень, так і для простих відвідин, але воно потребує догляду і захисту. Зокрема, у наші дні від підмочування водою потічка страждають написи та зображення на північній і частині західної стіни пам’ятки. Унікальне місце може бути втраченим ще до того, як про нього дізнаються і спопуляризують. Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ.
