Слово “начебто”, яке я щойно вжив, напевно, зайве. Тобто вказану дату змінювати не будуть, і до відкриття нової парламентської каденції справді залишається дещо менше трьох тижнів. Щоправда, одного з перших же днів після виборів з боку переможців (вже й не пригадую, кого особисто) пролунала ідея, щоб днем відкриття став День незалежності. Окей, подумав я тоді, нарешті щось хороше: символічний початок нової ери в політиці. Однак довго радіти з цього приводу мені не довелось. Ідея з 24 серпня як виникла, так і зникла, пишуть Версії з посиланням на DW.
Що ж, перезавантаження, то перезавантаження. 29-те, то 29-те. По-своєму також знаменне число – Міжнародний день дій проти ядерних випробувань. А також Національне свято Словацької Республіки. Української, бачите, їм не підійшло, а Словацької, виходить, у сам раз. (Я, до речі, дуже люблю словацький гімн і з радістю його 29 серпня собі прослухаю.)
Крім того, Горіховий Спас. Іменини Ганни та Якова. День як день у вервечці останніх наприкінці літа.
І все ж оте “начебто”. Чому мені так написалося? Звідки ця відбита в одному-єдиному слові недовіра, звідки цей сумнів?
Прихильником цьогорічних переможців – як президентських виборів, так і парламентських – я, м’яко кажучи, не є. Може, й хотів би вже якось притертися, пере- і підлаштуватися, лягти на загальну хвилю Зе!нтузіазму й, погойдуючись на ній, насолоджуватися безкінечно світлими перспективами, що їх нам відкриють ці нові обличчя. Натішитись їхньою молодістю, чистотою й незіпсованістю. Порадіти здобутій важкою командною працею не де-небудь, а в самому Трускавці колективній компетентності. І задоволено спостерігати, як країну поступово засмоктує в обіцяний смартфон.
