Читачам Версій чоловік розповів, як йому вдається виховувати професійних спортсменів не маючи сучасної бази. Звідки отримує фінансування та як встигає допомагати людям застосовуючи нетрадиційну медицину.
- Василю Кузьмовичу, нещодавно у Австрії відбувався Чемпіонат світу. Як там показала себе наша команда?
Дуже приємно, що на Чемпіонаті світу групи С, де було дуже багато сильних спортсменів світового рівня приймали участь і спортсмени з України. 5-6 жовтня проходив відбір на ІІІ зимові юнацькі Олімпійські ігри які пройдуть у Швейцарії. Участь приймало 16 країн світу і наші спортсмени мали можливість поборотися з великими авторитетними людьми. За результатами відбору Антон Корчук здобув право виступати в зимових юнацьких Олімпійських іграх.
- Це хлопець з Франківщини?
Він з Верховини, вчився у нашій школі. Зараз з ним працює мій син в центрі олімпійської підготовки. І це мене дуже тішить. Якщо у грудні дадуть другу квоту то є надія, що ще один спортсмен з Верховини поїде на Олімпійські ігри. Це буде Янюк Юрій, який показав другий результат після Антона. Відносно жінок, то 25-те місце зайняла Христина Дроняк, що дало можливість увійти в 30-ку на Кубку світу і заробили бали для того, щоб отримати право дозволу на виступи у другій групі.
- Розкажіть, як взагалі виглядає наша збірна із стрибків з трампліну у світовому рейтингу?
У світі давно немає таких комплексів які є у нас, вони ще з 70-х років. Але й з такою базою ми виглядаємо на дуже високому рівні. Буквально 3 тижні тому Євген Марусяк на Континентальному кубку в Німеччині показав після другої спроби 13-й результат серед спортсменів високого рангу. У 2013 році в Алмааті проводився Кубок світу і Євген Марусяк здобув перемогу серед юнаків встановивши рекорд на 60-метровому трампліні. Мій перший вихованець Володимир Бойчук потрапив на Олімпійські ігри, а добитися цього важко, бо потрібно зробити олімпійську ліцензію, потрапити на відбір і бути у списку 70-ти кращих стрибунів світу. І він у 2006 році один з українських стрибунів поїхав на Олімпійські ігри, а в 2010 році разом з двома спортсменами знову вирушив на Олімпійські ігри. То з таким матеріальним підходом як у нас, коли в Україні жодного інвентарю не випускається, ми виглядаємо на високому рівні.
- Цей вид спорту є досить дороговартісним. Звідки ви берете фінансування?
Якщо спортсмен на відборі потрапляє на Олімпійські ігри, то держава виділяє фінансування. На екіпірування гроші виділяє Олімпійський комітет.
- А якщо не потрапив?
То шукай сам…
- Тобто навчатись треба за власні кошти?
Коли я починав тренерську роботу, то мусив багато вкладати. Чимало грошей я вклав не для вирішення домашніх потреб, а для того, щоб спортсмени мали відповідні лижі, комбінезони, черевики, кріплення, шоломи. Все щоб вони могли безпечно стрибати.
- Тобто ви самі їм допомагали матеріально чи якось знаходили кошти?
Я шукав можливість знайти кошти. На той час я вмів робити каміни, пічки і вилучені кошти вкладав у спорт. Коли потрапив за кордон, то вже там шукав де якомусь тренерові чи керівнику спорту щось зробити, аби заробити на інвентар. По-іншому неможливо було підняти це.
- Я чув, що ви за свої гроші возите дітей на змагання. Це правда?
Тепер уже не так часто. Але було дуже багато випадків коли возив. От дають гроші на одного спортсмена, а я беру троє чи навіть п’ятеро осіб. Не раз доводилося на підлозі спати і брати їжу з дому, бо іншого шляху не бачив. Але попри це сьогодні маємо чемпіонів України.
- Я передивлявся відео коли ви привозите вже певні нагороди, в приміщенні обласної ради чи ОДА вас нагороджують і представники влади тут як тут на цих заходах, знімаються сюжети, все показують по телебаченню. З одного боку йде такий піар, а з другого – ви кажете, що навіть вам не вистачало коштів. Як так може бути?
Дуже багато не вистачало, але я не договорив, що тоді народний депутат Юрій Соловей допоміг власними коштами і я зміг поїхати з вихованцями. Тоді один наш спортсмен посів 6-те місце на Всесвітній гімназіаді. Україна вперше прийняла участь у цих змаганнях.
Мене багато разів нагороджували різними нагородами – це в першу чергу престиж для України, області та місця де ми живемо. Чим можна підняти наш рівень життя? Тим, що у нас є таланти, ми переважно шукаємо талант і спираємося на них. А коли знайшов талант, то уже всім добре. І дадуть грамоти й подяки…
- Попри всі перепони, недостатнє фінансування, яка ваша внутрішня мотивація?
Я жив у сім’ї де було багато дітей. Попри те, що ми жили бідно, мама хотіла усім дітям дати освіту. Я потрапив на трамплін у 1973-му році, коли заливали фундамент під будівництво спорткомплексу, тоді пішов з мамою працювати на будівництво, мене там побачив тренер і захотів узяти на навчання. Хоч це й складний вид спорту, були проблеми з екіпіруванням та мама дуже хотіла щоб я стрибав. До того часу я вже дуже добре катався. Бо живу в такому місці, що не вміти їздити на лижах неможливо.
- Як діти потрапляють у даний вид спорту? Він не такий простий в плані доступності та ідейності. От коли стрибаєш з трампліну то летиш на висоті кілька десятків метрів. Це насправді страшно.
Цей вид спорту є дуже популярним у світі і дуже красивим. Є батьки які хочуть, щоб дитина себе проявила і приводять до нас. І от ми вже через певний час бачимо чи дається їй ця наука. І якщо хтось не буде стрибати, то він навчиться кататися на лижах.
трамплін у Ворохті
- В області є дві школи: у Ворохті та Верховині. Якщо дитина живе у Івано-Франківську то куди їй треба звернутися? Де взагалі відбувається навчання?
Цього літа люди приїхали з Києва, щоб надати допомогу нашій Христині Дроняк після травми. І от поки лікар працював зі спортсменкою, я вчив його доньку кататися на лижах. Після семи занять на штучному трампліні вона пішла стрибати. І у серпні вона виконала 35 стрибків з трампліна. У вересні в Кремінці були міжнародні змагання і ця 9-річна дівчинка посіла там 2-ге місце. У мене раніше не було, щоб за місяць дитина досягла такого результату. Але тут все можливе. До речі тато цієї дівчинки сказав, що багато про мене чув, але мусив спробував чи його дитина зможе чогось навчитися. Але я був впевнений, що дитині сподобається. Також голова сільської ради села Буковець приходить і каже: «У нас така дівчинка непосидюча. Ви б не взяли її, щоб тут позаймалася?». Я погодився. І на сьогодні вона дворазова чемпіонка України. Потрапила в центр олімпійської підготовки і має стипендію обласної ради. А дівчинка, до речі, 2006 року народження.
- Як діти долають страх стрибків? Чи вони не мають страху?
Це називається подолати гравітацію. А як долають? Ніхто ніколи не поспішає. Спершу треба дати знання, побачити наскільки дитина гімнастична і вже тоді вчити кататися на лижах поступово збільшуючи висоту.
- У ветеранській збірній ви стрибали з трампліну в 48 років. Наскільки фізично важко було?
У 2008 році ми стрибали у Фінляндії на Чемпіонаті світу серед ветеранів і мені було 48 років, але тоді був чоловік якому було 86 років. То порівняно з ним я ще був молодим спортсменом. У 88-му році триразовий олімпійський чемпіон Матті Нюкянен виграв три золоті медалі на Олімпіаді в Калгарі. Він стрибав у молодшій групі.
- А яка була висота трампліна?
Тоді стрибали з 40-метрового трампліна, але можна було вибрати і трамплін висотою 70 метрів.
- На яку висоту ви злітали?
Сказати важко. Сила відриву має два-три метри, а коли перелітаєш саме приземлення то піднімаєшся на висоту.
- У Верховині літний трамплін. Як діти по ньому їдуть і приземляються?
Там є штучне покриття, яке треба сприснути водою і лижі їдуть. А гора розгону з кераміки.
- До речі, який стан трамплінів у Ворохті та Верховині?
Дуже плачевний. Раніше приїжджали і румуни, і білоруси, і поляки тут стрибати, а тепер їх не заманиш. Всі бояться таких трамплінів. Але є надія що будуть зміни. Наприклад, у Словенії в кожному селі трамплін якщо не дитячий то дорослий. Ми об’їхали п’ять різних місць де є трампліни, а на Україні ситуація критична – сітка прогнила і коли спортсмен стрибає то хвилюєшся, щоб він не впав під час приземлення.
трамплін у Верховині
- Я дивився, то покриття тут не дуже ідеальне.
Воно не може бути ідеальним. На сьогодні за кордоном є система замороження лижні, то це ідеально, а тут кераміка – зовсім інше. Але що є те є. Це не є небезпечно.
- Розкажіть, як у інших країнах підтримують цей вид спорту?
Допомагає держава та спонсори. Крім того, країни багато чого роблять самі. Наприклад, Австрія виготовляє лижі, Італія – покриття, Фінляндія – теж покриття, Німеччина шиє черевики, Словенія і Польща шиють комбінезони. Тобто держава сама робить усе, що спортсмени були забезпечені.
- Які перспективи цього виду спорту в Україні, зокрема на Прикарпатті?
Цей вид спорту не помре, адже у світі є багато комплексів для стрибків з трампліну, а Україна не може бути закритою державою якій нічого не потрібно. Я надіюсь, що у нас це буде краще розвиватися і влада сприятиме, а не доводитиме до кінця, бо ми вже на краю прірви.
- Це ви про Верховинський комплекс?
Я говорю в загальному. Починаючи з початку незалежності України в Києві був спортивний комплекс і трамплін. Все завалили, віддали Суркісу під Будинок футболу. У Львові та Славську були 120-метрові трампліни, все «померло». В сумах та Харкові також цього вже нема. На Тернопільщині діють малі трампліни зі штучним покриттям теж такі як тут – з 70-х років. Раніше на Коломийщині був трамплін, але там його занедбали, в Надвірній закрили спортивну школу, є ще трампліни, але вони на стадії розпаду. От на Верховинщині ми ще тримаємось.
- Знаю, що ви займаєтесь народною медициною. Що лікуєте?
Лікую все з чим звертаються люди. Я вам покажу деякі настойки.
- Від чого вони?
Від ракових хвороб, серця, різних перевантажень і тд.
- Де ви цього навчилися?
Після закінчення інституту я працював вчителем у школі в горах. Там жив один відомий знахар Іван Васильович Кікінчук, він мені все розповів – як шукати в горах корінь, як його вживати і як заготовляти, щоб не нашкодити природі. Також я читав багато книг про народну медицину. Окрім настоянок я ще рекомендую деякі види спортивних вправ та водні процедури. Усе в комплексі має допомогти людині.
- І багато людей до вас приходить?
Так. Я думаю, що коли звертаються, то це означає, що одні люди говорять іншим. Але це для мене не головне. Я хочу втримати цей спорт, щоб стрибки з трампліну були на високому рівні і наступні покоління мали відповідні бази та могли показувати високі результати.
- Знаю, що ви знімалися у фільмі нещодавно. Розкажіть детальніше.
Фільм називається «Портрет на тлі гір». Він про Параску Плитку-Горицвіт. Цю жіночку я знав з 4 років, вона пройшла важкий шлях – була на засланні 10 років. Також багато написала і багато намалювала. Коли автори фільму дізналися що я її знав то дали мені одну з головних ролей. Фільм демонстрували навесні у Києві в кінотеатрі «Жовтень». Пізніше його транслювали у Європі. Незабаром будуть показувати і у нас.
- Людям складно живеться. Хтось їде за кордон, а хтось лишається. На вашу думку чому так?
Все залежить від влади. Народ має жити гідно, як люди живуть у Європі, отримувати гідну заробітну плату. Україна багата країна, у нас талановиті люди. От я нещодавно був за кордоном, у Словенії і там з радістю чекають наших людей на роботу, обіцяють високу зарплату та гідні умови. Як бачимо, світ хоче мати людей з України, бо ми трудолюбивий народ.
- Що ви побажаєте нашим читачам?
Не зупинятися на тому, що вже досягли. Йти вперед. Коли щось не вдається – не падати духом. Якщо треба проломити двері – ламаймо. Нарад не повинен жити в злиднях. Ми маємо талановитих спортсменів чи фахівців у інших галузях, а це означає, що ми сильний народ.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
