Він — чи не єдиний майстер на всі Карпати, який досі займається цим ремеслом. Вироби замовляють не лише односельчани, а й українці з далекої Америки та Австралії.
Про це повідомив у соцмережі Микола Петричук, пишуть Версії з посиланням на “Вікна”.
Більшість свого часу Тарас Дзвінчук проводить за роботою. Майстерню облаштував у хаті. Розповідає, що шити взуття нескладно, а от підготовка матеріалів вимагає багато зусиль та часу, бо усі елементи робить власними руками.
Процес створення постолів починається з того, що швець довго виминає шкіру руками, так замочує у теплій воді, лише після цього починає шити постоли, до речі, без голки та нитки. Його інструменти: шило, дерев’яний молоток та смужки шкіри, попередньо змащені овечим жиром, щоб легше було з ними працювати.
Найбільше часу йде на те, щоби спершу підготувати шкіру як слід, аби з нею можна було працювати. Тоді нарізати її на смужки. Паски та пряжки я теж роблю сам. Нічого не купую, бо нема такого у продажі. Тож доводиться брати метал, алюміній, бляху і самому з них випилювати усе необхідне, — ділиться тонкощами свого ремесла гуцул.
Прикрашають постоли після того, як шкіра повністю висохне. Тоді майстер бере до рук дерев’яного молотка і починає створювати візерунки на шкірі. Для чоловіків шиє скромніші постоли, жінкам оздоблює взуття ще й кольоровими квітами ручної роботи.
Його шкіряні вироби мають чи не в кожній космацькій хаті. Робить гуцульське взуття і для українців з далеких країн. Майстер розповідає, що відправляв постоли і до Америки, і до Австралії.
Свою справу Тарас Дзвінчук успадкував від батька. Нині цьому ремеслу навчає сина і щиро вірить, що і той буде продовжувати родинну справу, хоча тепер вона — не вельми прибуткова, бо сировина досить дорога.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
