Майстриня Анастасія Григораш близько 5 років навчалася ткацтву в Косівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Дівчина сама обрала фах і так продовжує давню традицію. Однак у своїх роботах старовинні візерунки інтерпретує на сучасний лад.
Про особливості ремесла ткаля розповіла Суспільному Карпати.
Анастасія виготовляє на верстаті етноодяг, килимки та сумочки. Ниточка до ниточки — так з-під рук майстрині з’являється візерунок.
“Я сама є імпульсивна, і швидко все роблю. Але була трошки здивована, що мені цікаво стало це робити, бо інколи робота є монотонною і потрібно витратити багато часу, щоб виткати там якийсь орнамент”, — каже Анастасія Григораш.
Робота на верстаті нагадує гру на арфі, щоправда, замість струн — натягнута нитка. Її розчісує, тобто робить тканину щільнішою, — берло, а ремізки відповідають за вишуканість візерунка.
“Я стараюся свої речі прив’язувати до джерела, першоджерела. Наприклад, якщо говорити про цю білу сорочку, кольори в неї — колорит Гуцульщини. Там притаманні зелені, коричневі такі відтінки. А орнамент на ній — це вже сучасна територія Київщини”, — розповідає дівчина.
Анастасія каже, ткацтво — клопітка справа. Щоб виготовити метр тканини часом йде 9 годин. Також для різних виробів використовує відповідний верстат. Їх у майстрині три.
“Цей верстат килимовий. Килимки тчемо з відходів на виробництві. Ми співпрацюємо з дівчатами, у них є свій цех. Вони шиють індивідуальні замовлення і завжди залишаються обрізки, і ці обрізки використовуємо, що є екологічно”, — говорить майстриня.
Різниця верстатів — у ремізках, що їх більше, то красивіший і складніший можна зробити візерунок, каже Анастасія.
Свій найцінніший верстат придбала високо в горах, у старенького майстра.
“У мене є одяговий верстат, де я виготовляю тонку, рукотворну тканину. Я не знаю, скільки йому років, я підозрюю, що десь сто. Той верстат взагалі на клинах ще”, — розповідає Анастасія Григораш.
Для кожного виробу дівчина готує ескіз, за яким працює. Також намагається використовувати природні матеріали, нитки. Та й вважає, що рукотворний одяг має свою силу і є чимось сакральним.
“Коли ти одягаєш річ, виткану зі сенсом, з джерелом, ти розумієш, що ти, можна сказати, — ідентифікована особа. Де б ти не був у цій сорочці, — тебе впізнають. По ній можна сказати, що ти з України”, — каже дівчина.
Тому майстриня пишається тим, що продовжує популяризувати ткані вироби у стилі етно.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
