
Липень, 1951 рік – назавжди закарбувався в пам’яті мешканців села Драгасимів Снятинського району.
Тоді за участь у національно-визвольній боротьбі та за масову підтримку Української Повстанської армії покутське село було повністю виселене більшовицькою владою. Хати знесли, а людей депортували у Миколаївську область.
У селі тоді залишилось всього три родини. Лише через десятиліття люди почали повертатися з заслання і відроджувати своє рідне село. Більшості, хто пережив такі важчі часи, уже немає в живих. Втім, залишилось декілька людей, які з перших вуст розповіли, як відбувалась депортація, пишуть Версії з посиланням на Бліц-Інфо.
Однією з таких є Олена Миколаївна. Це, мабуть, наймолодша переселенка у селі. У 1951-у році їй було три неповних місяці. З розповідей батьків знає, що пережити ці часи було вкрай важко. Почалось з того, що до оселі прийшли люди і без ніяких пояснень наказали збиратись, розбили хату, а мешканців села загнали у товарні вагони та як худобу повезли невідомо куди.
«У вагоні буди діти різного віку, дорослі, худоба, дерево – все на купу. Дорога була довгою і виснажливою. По декілька днів ми стояли на станціях і так майже за два тижні добрались у Миколаївську область»,- ділиться жінка.
Зустрічали переселенців по різному, але більшість їх боялись та зневажала, вважали бандерівцями. Час йшов і частина депортованих обжилася, навіть створила власну вулицю – Переселенську.
«Нас і односелець поселяли у різні населені пункти. Ми жили у Вознесенському районі. Там не дуже приязно зустріли, бо вважали, що ми бандерівці, бандити та не благодійні. Навіть не хотіли прийняти у свої домівки. Я захворіла і врешті нас з мамою впустила до себе старенька жінка, яка навіть не мала нормального житла, жила в землянці. Час йшов і селяни навіть зробили власну вулицю – Переселенську, ми прожили там недовго, бо всі хотіли до свого рідного села»,- пояснює пані Олена.
Так, починаючи з 1953 року, невеликими групами люди повертались у рідне село і взялись будувати свої домівки.

Олена Миколаївна
Потерпіли від більшовицької влади й мешканці сусіднього села – Тучапи. Ользі Грицюк було десять років, коли її, маму та брата вивезли у Миколаївську область. Жінка пригадує, що коли чоловіки розбирали хату, вона з братом кидалась у них камінням.
«Нас вивезли, хоча не мали права, бо ми воєнна сім’я. Мама була вдовою, бо тато загинув на війні. Добре пам’ятаю, як наш дах розбирали люди, а я з братом в той момент кидалась у них камінням. Тоді вони нам сказали, що не винні, їх змусили це робити. Вже згодом ми це зрозуміли. Потім нас відвезли в Снятин, посадили у вагон, як худобу, і так ми потрапили на Миколаївщину»,- розповідає жінка.
Так, сім’я Грицюк виживала на сході. Власноруч побудувала маленьку хатку, Ольга закінчила там школу та сільськогосподарський технікум. І аж в 1966 році Грицюки повернулись у рідне село і залишились там назавжди.

Ольга Грицюк
Кількість сімей депортованих з села Драгасимів невідома. Втім, керівник комунального підприємства «Пам’ять» Василь Тимків зауважує, що за 1950-1951 роки з території тодішньої Станіславської області зникло понад 20 населених пунктів. Загалом, з 1944 до початку 1950 з західних областей виселили близько пів мільйона людей.
«Не потрібно забувати що до 1951 року теж відбувались депортації. Якщо в 1940-і роки відбувались виселення сімей, учасників українського підпільного руху, то в 1950-1951 виселення відбувалось під маркою нібито «добровільного переселення». Говорилось, що для людей роблять тільки краще. Звісно, ніхто добровільно переселятись не хотів. Писались фіктивні заяви й під дулом автомату відбувались ці всі виселення. Така була політика радянської ради. Треба було під корінь переселити місцеве населення, аби не відроджувався національно-визвольний рух»,- пояснює історик.
Додамо, що у 1993 році у Драгасимові насипали символічну Пам’ятну могилу борцям за волю України та встановили пам’ятник жертвам комуністичного режиму і пам’ятник Тарасу Шевченку. А сьогодні, 12 липня, поблизу них відкрили меморіальну дошку з нагоди 70-Ї річниці депортації жителів села в Миколаївську область.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!

Родом з Тернополя. Аналітик та дописувач в VERSII.IF.UA з 2014 року. Учасник Революції Гідності. Автор понад 2000 матеріалів на сайті VERSII.IF.UA та деяких інших виданнях. Любить хокей, коньяк та відпочинок на свіжому повітрі.