Руїни ставки Адольфа Гітлера Wehrwolf біля Вінниці щорічно відвідують тисячі туристів. Але у Вінниці є інший, не менш цікавий об’єкт, про який мало знають туристи – підземний командний пункт радянської армії просто у центрі міста.
Він зберігся значно краще за лігво фюрера. Секретними тунелями сьогодні опікується священник.
Будували перед Другою світовою
Об’єкт під кодовою назвою “Скеля” побудували в 1937 році як командний пункт Летичівського укріпрайону армії СРСР. Роботи відбувалися таємно та під цілковитим контролем військових. Територію навколо ретельно охороняли. Через це в місті почали ходити чутки, що зводять бункер для тодішнього народного комісара оборони Климента Ворошилова, пишуть Версії з посиланням на BBC.
Місцеві й досі називають цей район “Ставка Ворошилова”, хоча безпосереднього відношення до маршала об’єкт не мав. Так само немає і свідчень про те, що він колись відвідував підземний пункт.
У гранітному масиві на березі Південного Бугу обладнали тунелі та 23 підземні приміщення з робочими кабінетами, вузлами зв’язку, харчовим блоком, телеграфом та побутовими кімнатами.
Командний пункт мав два входи, а також власний колодязь із питною водою. Конструкція могла витримати будь-який артилерійський обстріл або авіаудар того часу.
Проте під час швидкого наступу німецьких військ влітку 1941 року “Скелю” довелося екстрено залишити. З командного пункту поспіхом вивезли все цінне. Зайнявши підземелля, війська Вермахту обладнали тут власний вузол зв’язку.
“Після війни командний пункт використовував Другий корпус важкої бомбардувальної авіації ВПС СРСР. Його переобладнали на випадок ядерної війни. Дещо перебудували вхід та замінили двері, які мали захищати під час масового бомбардування. Використовували його до 80-х років, а потім залишили.
“Об’єкт стояв пусткою, нікому не потрібний. Ми ще дітьми в ньому лазили”, – розповідає дослідник історії Вінниці Борис Коляда.
На початку 2000-х священник Олексій Волков отримав дозвіл та облаштував поряд із закинутим військовим об’єктом храм. Заразом церкві передали й весь підземний комплекс.
Сьогодні, щоб потрапити всередину підземелля у скелі, потрібно отримати дозвіл настоятеля.
Гостям, які хочуть подивитися на залишки військової історії замість того, щоб послухати службу, особливо не раді, але для нас роблять виняток.
Підземна екскурсія
З отцем ми зустрічаємося перед черговою службою у вівторок. Щоб знайти невелику церкву на березі Бугу, доводиться докласти зусиль. Спочатку потрібно пройти через КПП Вінницького військово-медичного центру, потім спуститися сходами до річки і ще кількасот метрів йти дорогою паралельно воді.
Після привітання священник відразу заявляє, що розповідати про військовий бункер йому нецікаво, тому екскурсію всередину “печери” (саме так між собою називають ставку) доручає провести одному з помічників.
На масивних залізних дверях, які розташовані у кінці кам’яної ущелини, висить цілком сучасний замок-колодка.
“Щоб різні наркомани не лазили”, – ловлячи мій погляд, пояснює Олег, який за збігом обставин змушений стати супроводжувачем.
Після кількох зусиль сталева конструкція піддається і вхід у таємний об’єкт “Скеля” відкрито. Відчувається прохолодне, але застояне повітря. Йти всередину доводиться по металевій трубі, підлога демонтована.
Слабке світло ліхтарика вихоплює силуети зацвілих стін із залишками оригінальної фарби та подекуди написи, залишені попередніми відвідувачами.
Десь чути шум від капання води. Просуваючись вглиб, час від часу Олег робить зупинку та показує кімнати, що виникають по різні сторони коридору.
Кожна відрізняється за розмірами та має стелю у вигляді арки. Побачене викликає асоціації з в’язничними камерами чи казематами. Як тут можна було працювати?
Коридор робить кілька поворотів і орієнтуватися в пітьмі стає все складніше. Мимоволі починаєш думати про план дій, якщо гід раптом зникне за черговим рогом. Повернутися на поверхню буде складно.
В наступному приміщенні натрапляємо на залишки електроагрегатів та насосів, які обслуговували командний пункт. Великі шматки ржавого заліза, труб та балок хаотично розкидані на підлозі. Мисливці на брухт, очевидно, не змогли їх дістати через великі розміри та вагу. Проходимо обережно.
Звук стікаючої води посилюється, але розгледіти звідки саме він доноситься, не вдається. Проходимо ще кілька приміщень, де помітно лише залишене кимось сміття, що підкреслює запустіння колись надтаємного військового укріплення.
Знову повертаємося до головного коридору. Чим ближче до виходу, тим теплішим стає повітря. Сонячне світло ріже очі. З’являється відчуття, що такі подорожі доцільніше проводити в умовах музею.
АВТОР ФОТО,МИХАЙЛО ЧОРНОПИСКИЙ
Музей не потрібен
Раніше храм біля ставки відносився до УПЦ Московського Патріархату, але в грудні 2018 року настоятель разом із паствою вирішили перейти до Православної церкви України.
Громада має документи щодо власності на бункер та будівлю храму. Пан Олексій каже, що військові не мають жодного впливу на нього та бункер.
Головна мета переходу, за його словами – “сприяти церковному миру в Україні, щоб всі об’єднались та сіяли любов”. Дії патріарха Варфоломія з надання томосу ПЦУ він повністю підтримав.
Митрополит Вінницький та Барський Симеон був одним з двох єпископів УПЦ МП, які долучились до автокефальної церкви. Після нього до ПЦУ пішла і значна частина священників Вінниччини. Симеон навіть проводив служби у храмі поруч з підземеллям – Ред.
За словами священника Олексія Волкова, в колишньому командному пункті з часом облаштують келії, а приміщення використовуватимуть для церковних потреб. Проте за які кошти та коли візьмуться до ремонту, ще не відомо.
Як розповідає директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька, ґрунтовного вивчення “Скелі” наукові співробітники закладу не проводили, а питання про перетворення “Ставки Ворошилова” у філію музею – ніколи не піднімалося.
“Краєзнавчий музей підпорядковується Вінницькій обласній раді. Саме вона має ініціювати музеєфікацію тих чи інших об’єктів, але, зрозуміло, що на це потрібне фінансування. Натурного дослідження підземелля наші працівники не проводили, про створення філії також ніколи не йшлося. Тим паче, що сьогодні приміщення належать церкві”, – зауважує Висоцька.
У міському департаменті маркетингу та туризму потенціал ставки для мандрівників визнають, але формату для її презентації досі немає. За словами директора Олександра Вешелені, його напрацьовуватимуть спільно з представниками духовенства.
До слова, у центрі міста Коростень Житомирської області існує подібний підземний військовий об’єкт з такою ж назвою “Скеля”. Побудований він за подібним принципом, проте до нашого часу зберігся значно краще. З 2005 року там діє музей.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
