Майже десять років клопіткої роботи в архівах різних країн, розшифровка знайдених партитур, написання проєкту, шість місяців репетицій та зйомок – і п’ять фільмів з п’ятьма неспіваними раніше хоровими концертами геніального українського композитора Дмитра Бортнянського готові.
25 жовтня – «день Ікс» – фінал проєкту «Невідомий Бортнянський», який ще більше відкриє композитора світові. Адже, глядач вперше почує раніше невідомі аж п’ять композицій, століттями «захованих» поміж рукописів та старовинних документів.
У чому їх цінність? Де можна почути ці твори та зберегти собі їх на гаджет? Чому автори проєкту називають себе мистецькохворими і не прагнуть «лікуватися»? Про це Версії поспілкувались з творцями «Невідомого Бортнянського» – керівником проєкту й диригентом хору «Воскресіння» Володимиром Рудницьким та менеджером проєкту Романом Дзундзою.
Будучи на одній з репетицій хору, помітила те, що ви і всі хористи разом перед початком читаєте молитву… Чесно кажучи мене це вразило до глибини душі. Скажіть, для вас проєкт «Невідомий Бортнянський», це «історія» більше, ніж просто про хоровий спів?
Роман Дзундза:
Ми всі прагнули, щоб робота в команді була дуже комфортною, аби на виході отримати продукт найвищої якості. Бо твори тоді будуть творчо вільні. В свій час ми все зробили для того, щоб наша заявка була написана дуже грамотно, аби виграти цей проєкт. Для мене хоровий проєкт «Невідомий Бортнянський» – це можливість дати молодіжному хору крила, щоб його почули і побачили в Україні. Спочатку йде ідея, колектив, а потім, після цього, – гроші. Вони приходять, коли є гарна ідея, класний колектив – тоді знаходяться люди, які підтримають і це круто.
Володимир Рудницький:
Якщо б це було сходинкою до створення в Івано-Франківській області справжнього професійного за статусом хорового колективу, тобто надання фінансування з державного бюджету, обласного чи місцевого на постійній основі – це було б здійсненням однієї з моїх цілей, мрій. Думаю, що проєкт в цьому частково допоможе. Адже, Бортнянський, який живе тут між нами сьогодні, і в Франківську, і в Львові, і в Чернігові, і в Одесі, і в Києві, можливо, нам тут в цьому допоможе. Бо між проєктами хор функціонує, співає, на власній ініціативі, на своєму ентузіазмі, на громадських засадах.
Яка роль Українського культурного фонду в цьому проєкті?
Роман Дзундза:
Я був одним з перших, хто почав реалізовувати проєкти з УКФ в Івано-Франківську. В 2018 році вони приїхали до Івано-Франківська і я тоді зацікавився, бо більшість думали, що це великі гроші і з цього нічого не вийде, або це нереально. Але реалізував тоді з ними перший проєкт. В кінці минулого року до мене звернувся Володимир, щоб дописати проєкт «Невідомий Бортнянський». УКФ, як на мене – це дуже важлива складова у творенні сучасної української музики, культури, бо ідей в українців є дуже багато. Очевидно, що вони сепаруються по мірі важливості, по мірі підходу, професійності і по мірі можливості кожного колективу, який подається на це. Важливо для нас було виграти цей грант і зробити все можливе для того, щоб всі витрати були виправдані, щоб чітко донести свою ідею. Ми завдячуємо УКФ тим, що він підтримав нас. До нас приїжджали експерти з УКФ, перевіряли, в якому стані наш проєкт. Дуже важливо, що ми не відчували жодного тиску. Вони просто підтримували нас, а ми мали можливість творити.
Знаю, що в кількох містах України Ви разом з хором «Воскресіння» знімали фільми. Тобто, можна сказати, долучаєтеся до української кіноіндустрії?
Роман Дзундза:
Це не зовсім кіноіндустрія, бо для того, щоб створити фільм п’яти місяців дуже мало. Цього достатньо напевно лише на підготовку сценарію, або лізингу самої відеозйомки. Але щоб створити фільм, цього терміну недостатньо. Ми подавали ці п’ять робіт, як музичні відеороботи. Бо намагалися знайти слово, яке б відповідало нашому продукту. Це не кліп і не фільм. Ми створюємо щось нове. Я не знаю чи в Україні у нас є конкуренти в цьому продукті.
Володимир Рудницький:
Професійних відеозйомок справжньої української хорової музики дуже мало з професійним звукозаписом. Друге – насправді була мета не зняти кіно, а донести нову творчість, зробити її мега популярною, щоб вона розлетілася по світу. І третє – сьогодні коли CD-альбом відходить в минуле, нам потрібно шукати гідну альтернативу. І думаю, що сьогодні в час мобільних телефонів, інформаційного буревію, діджиталізації – тільки відеопродукт зможе гідно його замінити. Люди звикли тепер все бачити завдяки соцмережам.
Також ковід зміг би нам перекреслити концерти. А відеофільми люди зможуть переглянути в мережі будь-коли, навіть якщо знову, не дай Бог, буде червона зона карантинних обмежень. Тому ми зупинилися на такому варіанті. Наступним диригентам після мене, які будуть братися за ці ноти, буде набагато легше, бо вони увімкнуть фільм, подивляться, послухають, зроблять свої висновки, зрештою зможуть дещо по-своєму інтерпретувати твори.
Ми вже побачили в мережі тизер та трейлер до фільмів. Що нас ще чекає?
Володимир Рудницький:
Ще буде один трейлер. У ньому будуть фрагменти фільмів, посекундні кадри, які, сподіваємось, заманять глядачів, заохотять людей переглянути ці фільми. Ми радіємо, що ця піар-компанія проведена так, що багато людей, які не мають дотичного чи опосередкованого відношення до музичної культури, знають про наш проєкт. Багато людей, які думають, що культура – це рок, поп, естрада і більше нічого – дізналися і зрозуміли, що так, дійсно колись у 18 столітті був геніальний композитор Дмитро Бортнянський. Прізвище Бортнянський прожужжало в Івано-Франківську всі вуха. І до прикладу, йшовши по Зарваниці в Тернопільській області, зустрічаю одного священника родом з Львівщині, який з 2002 року проживає в Португалії і він мені каже: пане Влодку, вітаю, Бортнянський! Тому це дуже важливо. Адже, звідки ми знаємо, хто такий Зеленський? З потужної реклами мас-медіа. За допомогою потужної реклами ми донесли до великого відсотка нашого населення, що українці мають Бортнянського. Далі треба інших композиторів.
Проєкт вже на фінальній стадії. Ви активно це анонсуєте в соцмережах. Чого можна очікувати від прем’єри фільмів?
Володимир Рудницький:
Фінал – особисто для мене буде днем трауру, бо завершується робота над проєктом. А я настільки мистецькохвора людина, що я завжди, коли бувають складності, кажу, що останній раз цим займаюсь. Але коли підходить все до завершення, розумію, що потрібно робити далі щось нове.
Очікуємо від прем’єри максимального розголосу. Щоб нашими духовним концертами заглянули в найвіддаленіші куточки людських душ і заселили туди мир і любов. Скажу гучно, але хотілось, щоб багато людей духовно оздоровилися, збагатилися і хотіли чим раз більше приступати до цього духовно-мистецького джерела.
Роман Дзундза:
А я б хотів, щоб людям було цікаво, бо в сьогоднішньому світі, коли всього дуже багато і з усіх боків на тебе ллється інформація, тільки цікавіть дає можливість сепарувати все решту. Якщо тобі цікаво щось, ти це починаєш шукати.
Якщо ми говоримо про хорові концерти Бортнянського – це не наша сучасна епоха. Та це можливість для людей, які послухають цю музику, на якийсь певний момент перенестися в іншу епоху. Відчути ті музичні ритми, які були тоді. Бо нас з тими людьми поєднують або художні, або музичні твори. Адже, тих людей вже давно нема. Можливість людини, яка побачить фільм по-перше відчути, яким було життя тоді, відчути, які духовні цінності вкладалися українськими композиторами, власне Бортнянським, послухати ті музичні твори. І оце все в комплексі має людину відірвати від сьогоднішньої буденності і перенести в духовний світ. І я дуже сподіваюсь, що у нас це вийде. Ми пропонуємо: давайте історично поподорожуємо Україною.
Володимир Рудницький:
Що таке життя вічне? Це не фізичне життя, коли людина ходить, п’є каву, їсть, заробляє гроші, народжує дітей. Ми сподіваємось, що заведемо людей у більш філософський простір і вкотре скажемо, що живе вічно Бортнянський, живе вічно Ведель, Тарас Шевченко. Насправді Бортнянський живе з нами і так він живе вічно.
Роман Дзундза:
Для мене оті цінності, яких Бортнянський дотримувався в своєму житті, коли писав найкращі твори свого часу, – дозволяють нам, сучасним українцям задуматися над тим, щоб спробувати творити щось таке, щось достойне, що цінуватиметься через десятки років. І тоді хтось через майже три століття скаже: а знаєте, у 18 столітті був геніальний композитор Бортнянський, який творив шедевральну хорову музику, а в 21 столітті були Рудницький і Дзундза, які записали фільми про його на той час невідому музику.
Чи можна стверджувати, що це головна прем’єра осені? І чому?
Володимир Рудницький:
Я думаю, що це головна прем’єра навіть року. Раніше не було такого продукту. Ми відкрили великі хорові концерти українського генія, найкрутішого в світі з хорових композиторів. Якщо хтось сумнівається – це одне і те ж, якби ми сьогодні відкрили загублені вірші Тараса Шевченка, чи знайшли невідомі твори Моцарта, чи в Римі зараз би з’явилась нова картина Мікеланджело, яка була захована в когось на горищі.
Коли я говорю людям, що українське хорове мистецтво найбагатше в світі, вони часто дивляться на це скептично. Не розуміють, бо вони лише знають те хорове мистецтво, яке слабо профінансоване, і відповідно подано до широкого соціуму у неповному вигляді. Та насправді сприяло розвитку потужних хорових концертів те, що українські композитори мали одну із наймилозвучніших мов в світі – українську. Також візантійський обряд забороняв великим геніям весь свій композиторський потенціал вкладати в симфонічний оркестр, в духовий, в камерний, в орган з хором. Тому, що ці всі музичні інструменти в православній церкві заборонялися, а дозволявся тільки хор а-капела, без будь-якого музичного інструменту. Тож, весь свій композиторський потенціал, всю палітру своїх фантазій, вони вкладали лише в хор. Тому наші хори такі багаті і духовні хорові концерти називаються справжніми хоровими симфоніями.
Бортнянський в свій час керував петербурзькою капелою, в яку входили найкращі голоси цілої царської Росії. 90% з них були українцями. І прийти їх послухати могли далеко не всі. А тепер франківці можуть прийти і побачити те, що колись мали нагоду собі дозволити лише представники еліти.
Роман Дзундза:
Ми ідентифікуємо Бортнянського, як українського композитора і ми всім про це хочемо сказати. Цілий світ має знати, що це український композитор, щоб не було духовного рейдерства, яке зараз є. Українська культура – це поле війни, поле завоювання талановитих українських особистостей. Якщо не пред’являти українські права на українських композиторів, – то очевидно, що на них пред’являть не українці.
Чи можна говорити про те, що Дмитро Бортнянський, або як ще його називають «український Моцарт хорової музики», тепер у кіно?
Без перебільшення – так!
Як Ви вважаєте, хто ваш слухач/глядач? Кому варто прийти на прем’єру?
Роман Дзундза:
Перш за все – це любителі хорової музики. Друге – ми запрошуємо людей, які мають відношення до інформаційної політики для того, щоб вони допомогли в щонайбільшому поширенні – відкрити Бортнянського загалу. Ми б хотіли, щоб прийшли люди, які займаються культурою нашого міста, щоб вони побачили на скільки ми зробили гарний мистецький продукт. Кожен наш житель Івано-Франківська запрошений, щоб стати елітою хорового життя Івано-Франківська.
Володимир Рудницький:
Ми чекаємо всіх. Не лише з Івано-Франківська. Також прем’єри будуть в соціальних мережах (YouTube, Facebook, Instagram). Тому заходьте, люди, насолоджуйтесь і оздоровлюйтесь.
Щодо аудіозаписів віднайдених концертів Бортнянського – працюємо над тим, щоб кожен бажаючий міг зберегти твори собі на гаджет просто зайшовши на сайт хору «Воскресіння».
Проєкт «Невідомий Бортнянський» завершується. Що буде далі?
Володимир Рудницький:
Ми б хотіли, щоб ці віднайдені твори вивчали інші хори. Адже, вони є фундаментом, на цьому формується хор, на такій класичній музиці. На такій музиці формується диригент, як фахівець своєї сфери. Бортнянський не писав ці твори лише для хору «Воскресіння». Ми просто перші. Я радію, що ми перші доторкнулися до цих непорочних, століттями неспіваних джерел; що ми перші їх відродимо, закріпимо аудіо- і відеозаписами. Раді будемо, якщо ця музика розлетиться по всьому світу і її співатимуть в кожному храмі, в будь-якій філармонії, в будь-якому театрі, на будь-якій концертній сцені.
Роман Дзундза:
Завершення нашого проєкту – це як момент, для батьків коли їхня дитина виростає. Фінальна точка, проєкту – це прем’єра фільмів – 18-тиліття дитини, коли вона виростає і йде далі у світ, розвивається сама. Так що 25 жовтня наш проєкт святкує «повноліття».
Чи плануєте концерти з віднайденими творами Бортнянського?
Володимир Рудницький:
Планую, але це складне фінансове питання. Якщо вдасться знайти меценатів, або достукатись до наших можновладців буде дуже добре. Сподіваюсь на їхню свідомість і розуміння того, що культура – це обличчя нації і якщо не буде культури, мови і церкви – нації, як такої не буде. Ці три джерела української ідентичності нації повинні берегти і плекати, і тоді ніякий ворог, ніякою авіацією не зайде і не зможе зробити те, що зараз відбувається на Сході України.
Роман Дзундза:
Культура – це добрий цемент для української нації.
Чи будуть наступні проєкти?
Володимир Рудницький:
Звичайно, що будуть. Ми дуже добре спрацювалися. За кожним з нас є історія. Кожен з нас бачив цей проєкт по-різному, але в роботі це дуже добре. Ідей на наступні проєкти багато та поки не розголошуємо які.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
