Голова Федерації альпінізму і скелелазіння України в Івано-Франківській області та керівник АльпшколиІФ Олексій Драпак розповів у програмі видання versii.if.ua #хтовнаснині чому гори не люблять комерції, кому не можна самостійно ходити в Карпати зимою та в якому стані івано-франківський альпінізм після скандалів з “фотошопом на Евересті”.
Альпінізм – це професійний вид спорту чи просто екстремальне захоплення? Що потрібно знати і вміти, яке спорядження потрібно мати, щоб бути професійним альпіністом або намагатися ним стати? Хто може підготувати професійного альпініста в Івано-Франківську? Про це та інше розмова з керівником Федерації альпінізму в Івано-Франківській області Олексієм Драпаком.
Альпінізм – це професійний вид спорту чи все-таки це екстремальний туризм або один з видів екстремальних захоплень, по типу популярного сьогодні джампінгу?
Альпінізм – це професійний неолімпійський комплексний вид спорту. Якщо ми говоримо про альпінізм, як спорт, то ми маємо розуміти, що в альпінізмі, як і в будь-якому іншому спорті, є норми розрядні, є змагання. Тобто повністю забезпечується виконання українського законодавства про спорт.
Але з іншого боку, для багатьох людей альпінізм – не стільки спорт, скільки захоплення, хобі. Для когось це стає професією, для когось – це просто екстремальний туризм, для когось – дуже комфортний спосіб провести час і перезимувати літо.
Давайте уточнимо: якщо я беру рюкзак на плечі, певний тип спорядження і йду з товаришами в похід на Чорногірський хребет, я можу себе називати альпіністом певною мірою? Чи це зовсім не те?
Ні. Альпінізм передбачає горосходження на вершину по категорійному класифікованому маршруту. Тобто, якщо ви здійснюєте сходження, наприклад, взимку з 1 грудня по 15 березня на Говерлу зі сторони Заросляка, то ви йдете по альпіністському маршруту 1Б категорії складності. Якщо ви здійснюєте горосходження Чорногірським хребтом – в ту чи іншу сторону, – то ви здійснюєте альпіністське горосходження маршрутом “траверс Чорногірського хребта” 1Б категорії складності з одного боку або 2А категорії складності – з іншого. Цей маршрут буде зарахований, як альпіністський, виключно тоді, коли ви здійсните це сходження в рамках альпіністського заходу, тобто заходу, який проводиться альпсекцією, федерацією, альпіністським клубом. Якщо ж ви просто піднялися на Говерлу, навіть в зимовий період, це ще не є альпінізм, як такий. Тим більше, що в Карпатах фактично альпіністські маршрути максимально 2А категорії складності – тобто нескладні. Тому вважати це серйозним альпіністським сходженням навряд чи можливо.
Ви назвали при цьому конкретний період. Тобто, має значення, в яку пору року це сходження робити?
Альпіністські маршрути в Карпатах класифіковані виключно в зимовий період. Влітку ці маршрути – не категорійні, вони не можуть бути зараховані, як альпіністські.
Тобто, ти можеш стати альпіністом, якщо йдеш під проводом певної федерації або за ініціативи певної альпіністської організації, і тільки в певний період року – зокрема, в зимовий?
В Українських Карпатах виключно взимку. Гори низькі, тому категоровані вони, як альпіністські маршрути, виключно взимку. У нас є близько 20 категорійних альпіністських маршрутів в Карпатах.
В чому спортивна сутність альпінізму?
Уявіть собі, що ви за певний період часу долаєте певний маршрут на вершину якось певної гори. Гір є безліч в світі – починаючи від нашої Говерли (1Б категорія складності) до Евересту, К2, Каракорумських гір, Аконкагуа і решта. Чим швидше, чим логічніший маршрут, чим він складніший, чим за менший період часу пройдені технічні участки, в якому стилі пройдений цей маршрут … Чи це в альпійському стилі – коли ви все спорядження, необхідне для сходження, несете з собою, чи це гімалайський стиль – коли ви поступово набираєте висоту, і за вас практично працюють шерпи, які несуть ваше спорядження. Ось в цьому і спортивна сутність альпінізму – завжди хтось може показати кращий результат.
Тобто сутність в тому, щоб робити це швидше, долаючи складніші перешкоди і підкорюючи вищі вершини за складнішими маршрутами?
З одного боку, маршрутів в альпінізмі є небагато категорованих – від 1Б, 2А, 2Б і так далі до 6Б. А з іншого – на одну гору може бути десятки маршрутів різної категорії складності. Особливо це стосується популярних районів – Кавказ, Альпи… І ніби дві різні команди сходили на одну і ту саму гору, але різними маршрутами – один складніший, інший простіший. Це – спортивна сутність альпінізму.
Альпінізм – досить небезпечний вид спорту. Є якість певні рівні небезпечності?
Фактично у нас в будь-якому спорті є небезпека травмуватись – чи це баскетбол, чи біг, чи альпінізм. Але водночас, альпінізм – дуже небезпечний вид спорту, тут занадто багато об’єктивних факторів, на які спортсмен вплинути не може. Це зокрема, погода, стан маршруту… Альпінізм тісно пов’язаний зі снігом, льодом і скелями – відповідно, може обвалитися лід, може зійти лавина, може впасти камінь. Ми на це вплинути не можемо.
Альпінізм вважається небезпечнішим, наприклад, за бокс? Або футбол?
Я ніколи не займався боксом, але думаю, що альпінізм буде небезпечніший. Бо в боксі спортсмени, напевно, можуть передбачити, який удар і куди зробить суперник. В альпінізмі дуже часто передбачити неможливо. Прогноз погоди, який роблять на три дні, вже буде неточний. На кілька годин можна передбачити, які будуть погодні умови, а на три дні – вже можуть бути певні нюанси. І коли ти йдеш на маршрут, ти не знаєш, що буде завтра-післязавтра, яка буде погода, ти не знаєш, яким буде стан снігу чи льоду саме на цьому маршруті.
Альпінізм себе убезпечує якісним спорядженням і якісною підготовкою до сходження, яка включає в себе і фізичну підготовку, і морально-вольову, і ознайомлення з метеоумовами, знання географії, геології, гляцеології. От чому альпінізм – це комплексний вид спорту, бо широта знань, необхідних для занять цим спортом, дуже велика. Відповідно, добре підготувавшись до проходження маршруту, можна убезпечити себе на 80%. А 20% завжди залишаються на провидіння Господнє.
Є люди, які професійно займаються альпінізмом, а є такі, які просто люблять помандрувати горами. Таким звичайним мандрівникам варто знати основи альпінізму чи це зайве? Зважаючи на різні випадки, які можуть статися в горах…
Знання ніколи не бувають зайвими. В альпінізмі 70% знань – це техніка: як користуватись мотузкою, які вузли для чого застосовуються, як страхувати на мотузці, як спускатись з мотузкою. І ці знання таки потрібні середньостатистичному мандрівнику в тих самих Карпатах.
Десь 30% теоретичних знань якраз лежать в тій площині, які б я радив вивчити всім, хто мандрує нашими Карпатами. Тобто, що таке гірський рельєф, які є його види, що таке контрфорс, ребро, гребінь, урвище… Це треба розуміти, щоб, наприклад, прочитати карту, знати, де можна ставити намет, де не можна. Хоча для альпінізму дещо інші підходи – ми все-таки розраховуємо на умови високогір’я, а не середньогір’я, як Карпати. Тому деякі знання можуть бути зайвими. З іншого боку – краще знати, ніж не знати.
Можемо привести не дуже позитивний приклад минулорічній – тоді взимку в районі гори Піп Іван Мармароський зник турист, була епопея з його пошуками. Якби в нього були базові знання, розуміння того, що відбувається, як змінюється погода, як відрізнити обмороження від переохолодження – можливо тоді б ця епопея мала менше хайпу в інтернеті, була менш відомою. Хоча можливо, людина цього прагнула.
Чим конкретно займається Федерація альпінізму і скелелазіння України в Івано-Франківській області та франківська АльпШкола?
На стенді (в манежі Івано-Франківського коледжу фізичного виховання та спорту – ред.) ми проводимо тренування, зокрема дитячі тренування. Бо один з напрямів розвитку альпінізму і скелелазіння в Івано-Франківську – це розвиток дитячого спорту.
А Федерація комплексно займається розвитком альпінізму та скелелазіння на Прикарпатті. Є стенд для скелелазіння, на якому тренуються люди, є альпшкола – базовий курс для новачків, які тільки приходять в альпінізм.
Федерація проводить навчально-тренувальні виїзди, як в Карпати, так і за межі нашої держави. Торік ми були в Туреччині, цьогоріч – в Грузії у високих горах на альпзборах. Проводили саме сходження, виконання розрядних норм членами Федерації, здійснили їх доволі успішно.
В порівнянні з іншими областями – наскільки розвинена Федерація альпінізму і скелелазіння в Івано-Франківській області? І взагалі, наскільки розвинений альпінізм на теренах Франківщини?
Дивлячись, з ким порівнювати. Якщо наприклад, порівнювати з Києвом, то на 4 мільйони населення в них 350 членів федерації (за останніми даними дворічної давнини) . У Франківську – 35 осіб. Різниця пропорційна.
Щодо розвитку… Багато людей, які займались альпінізмом, зараз відійшли від спортивного напрямку більше в комерційний напрям. Тобто є різного роду туристичні фірми, які пропонують свої послуги із забезпечення сходжень в тих чи інших регіонах – як в Карпатах, так і за межами України. Багато хто зі спортсменів переключився туди, здійснюючи певного роду роботу гідів в альпінізмі. Це те, про що я говорив спочатку: для багатьох альпінізм став професією. Люди заробляють на цьому гроші, здійснюючи комерційні сходження, забезпечуючи сходження на такі знакові вершини, як, наприклад, Кіліманджаро, Казбек, Еверест. Цьогоріч кілька українців сходили на Еверест саме в рамках комерційної експедиції, а не під егідою Федерації.
Цього року був скандал з пані Христиною Мохнацькою, яка нібито вийшла на Еверест, а в результаті виявилось, що не піднялася на вершину. Чи вдарило це по репутації франківських альпіністів, АльпШколи і Федерації альпінізму і скелелазіння в Івано-Франківській області?
Питання, звичайно, цікаве. З однієї сторони, пані Мохнацька дуже нетривалий період – рівно два тижні – мала відношення до Івано-Франківської федерації і івано-франківського альпінізму. І було це ще в 2019 році. Потім Христина пішла у вільне плавання, спробувала реалізувати свою мрію з Еверестом. На жаль, не вдало. Хоча ми у спілкуванні в своєму альпіністському товаристві вважали, що “зайде/не зайде” -байдуже, головне, щоб повернулась жива.
Еверест – не для всіх. Висота не заходить всім, бо в деяких людей низький висотний поріг. Звичайно, прозвучати на всю Україну, як місто, в якому 114 тисяч доларів перетворилося в “підсунула гору” – неприємно. Неприємно всім, хто ходить в гори.
З іншої сторони, дякуємо, що вона жива, повернулася ціла, неушкоджена, без обморожень. Можливо, це буде їй наука, можливо, це буде нам наука: що альпінізм – це спорт, який не любить хайпу, не любить піар-проектів з лекціями з льодовика Кхумбу чи ще звідкись. Альпінізм – це спорт для душі. Як казав Дмитро Семеренко, опонент Христини Мохнацької, альпінізм – це спорт з чистим серцем. В гори треба йти з чистим серцем.
Звичайно, нам неприємно. Однак, це теж треба пережити, перебороти. Це буде всім наукою, навіть для цьогорічних учнів альпшколи.
Федерацію ж напевно хтось підтримує фінансово. Чи це вплинуло якось на цю підтримку?
Федерацію підтримує фінансово сама федерація. Все, що робить Івано-Франківська федерація – все робиться за власні кошти. Жодних спонсорів якихось глобальних, які б вкладали фінансування в альпінізм і скелелазіння, на Прикарпатті немає. І, я думаю, що довший час і не буде, навіть з огляду на цей інцидент з Христиною. Дуже важко зараз буде прийти до людей і сказати: “Поможіть альпіністам”. Скажуть: “Ну на Еверест вже ж допомогли раз”.
Але все, що робиться у федерації – робиться за власні гроші. Допомагають хіба що друзі, які дотичні до альпінізму в бізнесі. Допомагає компанія “Gorgany” з Франківська, “Колекція пригод” з Дніпропетровська. Це мої давні друзі, до яких можна звернутися: “Хлопці, я там змагання планую проводити. Мені потрібні призи”. Вони ніколи не відмовляють, навіть якщо це так якісь номінальні призи – 1000 чи 2000 гривень. Але це вже приємно людям, які брали участь у змаганнях.
Якими досягненнями можуть похвалитися франківські альпіністи?
Якщо відраховувати нашу історію від 1961 року, коли Ярослав Іванович Курус почав розвивати альпінізм на Прикарпатті, і по сьогоднішній день, то про досягнення альпіністів можна розповідати годинами.
Івано-Франківські альпіністи за ці 60 років здійснили величезну кількість сходжень п’ятої та шостої категорії складності. От, наприклад, тренування на стенді проводить Олена Михайлівна Сергієнко, яка буквально 8 років тому в двійці на Кавказі сходила маршрут 5Б категорії складності.
Що потрібно для того, щоб стати альпіністом?
Треба просто займатись альпінізмом. Не обов’язково вступати у Федерацію, це не є обов’язкова умова для занять альпінізмом. Можна просто ходити в гори по категорійних маршрутах, постійно навчатись, постійно вдосконалюватись, підвищувати свій спортивний рівень.
Якщо людина хоче займатись саме спортивним альпінізмом, тобто розряди, змагання, тоді без Федерації нікуди не подінешся. Тому що тільки Федерація такі заходи організовує.
Маєте якісь позитивні, веселі історії зі своїх походів?
Веселих історій безліч. 2003 рік, стоїмо на ночівлях на Кавказі. Плече Шогенцукова, висота 3600. Планували сходження на вершину Куллумкол і вершину Тютюбаши Друга Західна. І ввечері бачимо через льодовик ледве-ледве йдуть двоє людей, видно, що змучені. В альпінізмі є така традиція: коли хтось повертається з маршруту, його треба напоїти, як мінімум, чаєм, нагодувати, бо люди працювали цілий день. Ми одразу ставимо гріти чай, готуємо їжу. Прийшли вони – просимо “до столу”. А вони нам кажуть: “Нєт. У нас завтра автобус до Таллінна”.
Були історії й не дуже веселі. В 2005 році в районі Домбая практично всі збори постійно були якісь нещасні випадки: то новачки заночують, не дійшовши до ночівель, то зрив учасника і інструктора – 300 метрів по снігу пролетіли, добре, що живі лишилися. То новачки на гребні в грозу попали – бігали там, знімали, їх рятували. Альпінізм – він багатогранний, історій безліч, але всі вони вузькоспеціальні, специфічні, не всі їх і розуміють.
Як записатися в АльпШколуІФ?
Дуже просто. З третього листопада в Пластовій домівці на вулиці Павлика черговий раз відкриває свої двері альпшкола Івано-Франківської федерації. Знову сядуть за парти новачки. Треба просто прийти, висловити своє бажання, заповнити коротку анкету.
Федерація приймає до своїх лав всіх з 14-річного віку. Приходять, займаються, тренуються, розвиваються, як альпіністи.
В рамках альпшколи відбуваються виїзди для здійснення категорійних сходжень 1Б категорії складності. В більшості випадків, на гору Говерла, оскільки для нас оптимальне добирання і проживання в тих краях.
Якщо все добре з погодою і зима така хороша, що замерзають водоспади, організовуємо виїзд на Манявський або Бухтівецький водоспад для льодолазіння. Оскільки навчання альпіністів передбачає вміння пересування по льодовому рельєфу. Обов’язковий в нас виїзд на скельні заняття та Скелі Довбуша. А потім приходить літо – і ми думаємо, де його перезимувати. Шукаємо високі гори і кудись їдемо. Цього року були в Грузії, наступного року можливо поїдемо кудись в Азію.
В альпіністів є якісь звичаї, забобони, прикмети?
Є звісно, купа. Є історія про Чорного Альпініста. Він приходить, коли новачки з вечора вчасно не вклались спати, не помили казанок, його не перевернули тощо. До них вночі обов’язково прийде Чорний Альпініст, витягне їх з намету і щось їм нехороше зробить.
Забобонів теж є ціла купа, у кожного вони свої.
Алкоголь в альпіністських сходженнях – допустимий чи категорично заборонений?
А який сенс прийти на стоянку і випити нам 10 пляшок горілки? Яке тоді це буде сходження? І це вже точно не буде спортивний захід.
З іншого боку, в мене в аптечці завжди є 100 грамів спирту, його при потребі можна розвести і випити, якщо є медична необхідність.
Чого найбільше зараз потребує Федерація альпінізму і скелелазіння в Івано-Франківській області та АльпШколаІФ?
Потрібно розбудовувати інфраструктуру. В нас наразі є невеликий стенд, він не є високий, і побудований близько 20 років тому. Хотілося б, щоб він став вищий і ширший, з іншими площинами, іншими зачепами на ньому, збільшити варіативність, яку дає стенд, щоб можна було покращити тренування.
Також хотіло б бути не в приймах в наших друзів пластунів. Слава Богу, що вони є і завжди йдуть нам на зустріч. Але хотілося б мати своє приміщення, в якому можна було б займатися з новачками і розрядниками.
Хотілося б мати спонсорів, які б стабільно допомагали. Якісь стипендії спортсменам, які можуть показати результат і представляти Івано-Франківськ і Прикарпаття на якихось рейтингових змаганнях. Спорядження нового хотілось би, бо наразі ми забезпечені спорядженням, які нам віддають спортсмени.
Багато всього потрібно, але при цьому ми живемо спокійно, не ходимо з простягнутою рукою, не просимо.
Хотілося б, щоб у людей було бажання займатись альпінізмом, а не просто ходити в гори заради селфі чи гарних картинок у Фейсбуці.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
