Перший день війни. Як парі з Києва вдалося евакуюватися до Івано-Франківська

До початку війни Надія Прохоренко та Станіслав Гах працювали на Київщині. Після вторгнення російської армії в Україну пара вирішила переїхати на батьківщину хлопця — в Івано-Франківськ. Свою історію про те, як рятувалися від ракетних обстрілів, вони розповіли Суспільному.

Надія разом зі своїм хлопцем Станіславом зранку 24 лютого збиралися на роботу, коли приблизно 6:00 у Telegram побачили звернення президента про запровадження в Україні воєнного стану.

“Кажу хлопцеві: “Війна почалася!”. Він не повірив одразу. Каже: “Та ні, цього не може бути”. Та вже Харків бомблять. І тоді ми почали шукати інформацію-підтвердження”, — пригадує Надія Прохоренко.

Тоді дівчина зателефонувала сестрі, в якої є маленькі діти, аби попередити її, що почалася повномасштабна війна і щоб вона була готова до евакуації.

“Знайшли відео, як Чугуїв бомбили. Якраз переглядали й чуємо вибух. Ми аж з ліжка підскочили. Подумали спочатку, що то на відео, але через декілька секунд був повторний вибух. Ми на 18 поверсі жили й з вікна це все було чути. Ми жили в Києві якраз на виїзді. Поруч — дорога на Ірпінь, Бучу, Гостомель”, — розповідає Надія Прохоренко.

Коли в місті раз за разом почали оголошувати повітряну тривогу, дівчина з хлопцем почали збирати речі.

“Перше, що ми взяли, це були, звичайно, документи. Не планували їхати з Києва. Думали, що залишимося, що відстоять Харків і все завершиться”, — каже Надія Прохоренко.

Далі хлопець і дівчина вирішили піти в супермаркет за продуктами, але більшість з них, розповідає Станіслав, були замкнуті.

“І ПриватБанк просив людей не знімати готівку, але всі знімали, ясна річ. Черги були кілометрові – тільки готівка. Ми ледве добралися до супермаркету і там простояли дві години”, — каже Станіслав Гах.

Хлопець і дівчина до останнього не хотіли їхати з міста. Проте в певний момент з балкона квартири побачили полум’я.

“Не знаю, що саме горіло: чи Буча, чи Гостомель. Серце трохи калатало, почали збиратися. У Києві закрили метро від Академмістечка до Шулявки. Можна було дістатися хіба автівкою, і затори стояли великі. Ціни на таксі підняли у три-чотири рази”, — каже Надія Прохоренко.

Переїхати до Івано-Франківська пару просили батьки Станіслава, які тут живуть. Хлопець каже, що люди миттєво скуповували квитки. На вокзалі було багато охочих покинути Київ.

“Перший потяг затримався на три години. Він їхав з Харкова. Потім п’ять годин, потім ще декілька годин. Ми думаємо: все — сьогодні не вибратися. Десь о 20:00 вечора, ми — на вокзалі, а поїзд об 22:30. Чекаємо. У нас — кіт, речі, документи, а повертатися туди, де жили, не варіант — це 12 км від Гостомеля”, — каже Станіслав Гах.

Попри велику кількість охочих виїхати з Києва, Надії зі Станіславом вдалося сісти на потяг.

В Івано-Франківську пара займається волонтерством — роблять ремонт в гуртожитку, де мешкають переселенці. Після війни хлопець та дівчина планують повернутися в Київ та допомагати відбудовувати його.

Допоможіть добровільним внеском українським журналістам

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!