Василь Штефко пішов на війну без обох ніг, на протезах, щоб стати до лав армії навіть прибрехав у військоматі.
Дружина Василя каже, відсиджуватися вдома він би все одно не зміг, тож в усьому підтримує коханого і намагається ніколи не плакати, йдеться в ТСН.
У Василя Штефка замість обох ніг протези. «Кінцівки втратив, коли їздив на заробітки за кордон», – розповідає чоловік.
Та навіть така особливість 55-річного чоловіка, не зупинила. Бачачи звірства росіян під час віроломного нападу на Україну, твердо вирішив, що вдома на пенсії більше сидіти не може і має бути на війні. «Є різні у нас тваринки такі злі, паскудні, але цей народ рашистський, я не знаю, як їх назвати», – каже Василь.
Але розумів, що до лав армії без ніг не візьмуть, тож пішов на хитрість. І у військкоматі зізнався лише про один протез. «Я коли йшов до нашого воєнкому, він би був мене не пустив. Я його обманув. Я дівчат умовив, кажу, дивіться, я можу ходити. Я водій, запишіть, кажу, воєнком не буде знати і так мене відправили», – додає чоловік.
Так Василь потрапив до роти вогневої підтримки – водієм. «Я в протезах 3 доби спав, рахуй, не знімав», – каже він.
Тож навіть його бойові побратими про його каліцтво дізналися лише згодом. А дружині, що буде воювати, не казав до останнього, аби не засмутилася. «Ми вже в потягу, коли їхали, я казав, що я у Мукачеві, що я тут волонтерю. Вона потім чула, що потяг, каже: «Нє, ти їдеш, куди?». Я кажу, що звідки я знаю, їду захищати свою землю, свій народ», – пригадує військовослужбовець.
Його Оксана того дня саме чекала чоловіка на обід, а як зрозуміла, що він тепер у війську і разом будуть не скоро, то пообіцяла собі не плакати, хоч сльози інколи таки проступають. Відганяти сумні думки допомагають фотографії. Пригадати є що, адже разом вони зо тринадцять років. Раніше обоє вже були одружені, на двох у них – восьмеро онуків. І спільна донечка-шестикласниця, її жінка народила у 43.
Саме донька, яка дуже схожа на тата, каже, що страшенно його любить, сумує і він часто їй сниться, особливо як повертається із війни. А Василь – теж без своїх дівчат не може і часто телефонує, у дітей запитує про навчання, а у дружини про городину.
Сад та город – то його найбільша пристрасть. Подружжя разом навіть теплицю облаштувало. Дарма, що без ніг, на протезах, Василь, каже жінка, упертий і роботящий, навіть картоплю сам копає. «Є такий спеціальний стілець – він собі його сюди підносить і починає. Пройшов трошки, втомився, сів, перепочив і так собі дістає, копає», – розповідає жінка.
Василь щораз, як телефонує просить Оксану та Софійку не хвилюватися за нього, а вони обіцяють доглядати за садом і посадити картоплю, доки він воює. А ще – після Великодня планують розпочати ремонт у хаті, щоб Василь прийшов і усміхнувся: затишно. Нарешті вдома! «Татку, ми тебе чекаємо вдома з перемогою і повертайся якомога скоріше. Ми чекаємо», – каже донечка Софійка.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
