Матір Михайла окупанти вивезли з Маріуполя до Росії, а батька розстріляли. Після початку повномасштабної війни чоловік переїхав з Києва на Івано-Франківщину і тут вирішив вступити до лав Збройних сил України. Свою історію Михайло розповів кореспондентці Суспільного.
“Маріуполь вісім років стояв поперек горла “русні”, тому що це було нескорене, сильне місто. Не віддали тоді й не хочуть віддавати зараз”, — каже Михайло, пишуть Версії з посиланням на Суспільне.
У 2019 році чоловік переїхав з Маріуполя у Київ. У рідному місті, неподалік лінії розмежування, в нього залишилися мати, батько та сестра. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, Михайло на евакуаційному потягу перебрався до Івано-Франківська. Те ж просив зробити й своїх батьків.
“Я вмовляв маму і батька всю дорогу. Вони казали: “Ні, ми не залишимо свої домівки, тут все буде нормально. Ми не будемо залишати роботу.” Моя мама – перукарка. Хто прийде стригтися, якщо почнуть бомбити? От в мене питання. Але, як показує практика, людей після 40 важко переконати, ти їм нічого не доведеш”, — розповідає Михайло.
Більш ніж тиждень чоловік не міг поспілкуватися з родичами — військові РФ приглушували зв’язок у Маріуполі.
“Востаннє я додзвонився до батька 5 березня і все. Більше я його не чув. Я в нього запитав: “Привіт! Як ви?” Він сказав тільки два слова: “Привіт! Погано”. Більше нічого”, — каже чоловік.
Матір Михайла, яка разом з іншими маріупольцями ховалася від обстрілів у підвалі спортивного клубу, окупанти автобусом вивезли до Росії.
“Вона зателефонувала і перше, що я почув: “Мене евакуювали”. Я думаю: “Радість яка”. І тут вона каже: “В Росію”. Просто крики та злість. Я кажу: “Ну як так?” — розповідає Михайло.
Чоловік пригадує, деякий час мати не розповідала йому про те, що відбувалося після вивезення з Маріуполя. Михайло вважає, що в Росії її могли залякувати силовики. Мати лише пригадувала, що росіяни забирали у вивезених українців паспорти.
“Паспорт не забирають в Європі, його не забирають у Прибалтиці, його не забирають десь далі — в Англії, Уельсі чи в Німеччині. Його там не забирають, щоб оформити статус біженця. А ким ти будеш без паспорта громадянина України? Ким? Кацапською підстилкою чи рабом? В них зараз економіці — край. Всі розуміють, що їм потрібні робітники за копійчину”, — каже чоловік.
Спочатку маму Михайла привезли у Таганрог, а звідти — у Володимирську область, де поселили в санаторії. Після місяця перебування там мама Михайла вирішила тікати через країни Балтії до Польщі.
Наприкінці квітня родичі розповіли Михайлу, що його батька нібито розстріляли військові РФ поблизу селища Талаківка, куди той поїхав заправити авто. Проте Михайло сподівається, що батько і досі живий.
“Останнім часом дуже багато смертей спростували. Крім документів, які лежали в бардачку, нічого не було. Обличчя майже спотворене. Я сподіваюся, що він живий, я сподіваюся, що це не він сидів за кермом”, — каже Михайло.
Після цієї звістки чоловік вирішив піти добровольцем до Збройних сил України.
“Хочу боронити свою країну. Мрія тільки одна — про Україну без “русні”. Про український Донецьк, про український Крим. Мир настане тільки, коли всі території повернуться. Інакше – це не мир, а так – проміжна зупинка”, — каже Михайло.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
