У грудні 2022 року в селі Криворівня на Прикарпатті відкрився музей гуцульської мисткині Параски Плитки-Горицвіт. Його офіційне відкриття переносилося на понад рік через повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
Про значення Параски Плитки-Горицвіт для її рідного села, найцікавіші експонати та збереження пам’яті про мисткиню із Суспільним поділився директор музею Павло Рибарук.
Природне продовження феномену Криворівні
“Криворівня має багато феноменів, тобто саме село є явищем. І Параска — його внутрішнє, природне продовження. Це вже не гості — не Коцюбинський, Франко чи Гнатюк. Це — наша мисткиня”, — каже Павло Рибарук.
Родина Параски Плитки-Горицвіт походила із сусіднього Бистреця. Одначе дитинство і все життя художниці після повернення із заслання проходило саме у Криворівні, до якої вона була тісно прив’язана.
Павло Рибарук розповідає, ідея створити музей з’явилася після виставки робіт мисткині в Мистецькому арсеналі у 2019 році. Тоді зібралася ініціативна група людей, які продовжують справу Параски Плитки-Горицвіт.
“Це — мій батько, отець Іван Рибарук і мама — Оксана Рибарук-Зеленчук, яка була її ученицею, тобто люди, які були причетні до неї за її життя. А також люди ззовні — Олександр Чайка з Центру Леся Курбаса та Максим Руденко, який зняв фільм “Портрет на тлі гір” і допомагав робити виставку разом з Інгою Леві й Катериною Бучацькою”, — каже директор закладу.
Аскеза Параски Плитки-Горицвіт
Музей складається із двох локацій. Перша — це виставкова зала в приміщенні Криворівнянського старостинського округу.
“Там — три кімнати: центральна біографічна — це Параска та її фотографії; наступна — з книжками та малюнками; і ще одна — це, власне, колекція світлин, зроблених нею”, — пояснює директор музею.
Друга локація — це хатинка в присілку Грашпарівка, де й мешкала мисткиня. Утім вона потребує серйозного ремонту, для якого хотіли скористатися грантовими можливостями. Через вторгнення Росії в Україну це не вдалося зробити.
“Хатинка стоїть там нагорі й дійсно потребує ремонту. Люди могли б приходити до неї в гості — туди, де вона жила. В хатинку, яку Параска довгий час хотіла мати, аби просто творити. Мати свою аскезу”, — розповідає Павло Рибарук.
“Найцінніший експонат — це її стиль життя”
За словами директора музею Параски Плитки-Горицвіт, багато своїх робіт мисткиня дарувала людям. Їхнє повернення — це праця, яка триває довгий час. Утім більшість експонатів знайшли саме у хатинці художниці.
“Зараз вони зберігаються у школі, бо там є всі умови для збереження цих речей. І ми сподіваємося, що у музеї буде змінна експозиція. Час від часу можна буде робити щось тематичне”, — пояснює Павло Рибарук.
Є й ті експонати, які виставлялися у Мистецькому арсеналі протягом чотирьох місяців у 2019 році. Це — великі професійні фотографії, надруковані спеціально для тієї виставки.
“Та найцінніший експонат — це Парасчин стиль життя. Можливість причаститися до того, що це була людина у своїх душевних масштабах. Власноруч виплетені книжки та неприкладний підхід до життя — сам обсяг цього у теперішній епосі перенасичення”, — каже директор музею.
З його слів, чимало речей досі залишилися у хатинці на горі, яка слугувала Парасці Плитці-Горицвіт житлом. Однак з приведенням тих експонатів до ладу ще багато роботи.
“Шлях праведності — найбільший експонат, який вона залишила людям, де любов до природи, Бога та ближніх своїх повністю виражена у цих тисячах фотографій, сотні книжок, витинанок, скульптур, ікон та ілюстрацій. Про це треба говорити. Особливо тепер, коли нарешті українці вертаються увагою до свого”, — додає Павло Рибарук.
“До Параски завжди йшли люди”
“Насамперед хотілося, щоб у людей був доступ до всіх її книжок та набору ікон. Цей її народний примітив — щирий, природний — добре було б мати як фізичний екземпляр на продаж”, — каже директор музею Параски Плитки-Горицвіт.
До оригіналів доробку мисткині має бути розумний підхід — вони повинні зберігатися у сховку. Однак оцифрування спадщини художниці — довга і клопітка робота.
“Ми хочемо, щоб цей простір був живим, бо до Параски завжди йшли люди. Це — як червона глина, з якої робили давні чайні набори. Якщо вона стоятиме в музеї як експонат і не омиватиметься водою, то почне тріскатися. Тому цей приємний образ для мене — уособлення музейної справи. Як зробити так, щоб пам’ять про неї жила далі? Параска, на щастя, під добрим омофором. А хатинку треба зберегти, тому що це — місце намолення, і то дуже варто та необхідно людям приходити туди, лягати на ліжник, взяти кілька книжечок і просто побути там”, — говорить Павло Рибарук.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
