З найдавніших часів війна нерозривно зв’язана зі словом та інформаційним протистоянням. Справа в тому, що ще древні греки називали війну і словесну суперечку одним терміном – «polemos».
Давньогрецький іменник «Pólemos», перекладається як «війна». Водночас, коріння з цього терміну збереглося в словах «полеміка», «полемічний», «полеміст». Тлумачний словник української мови ідентифікує слово «поле́міка» як «словесне змагання, суперечка у пресі, на зборах, диспуті тощо, під час обговорення яких-небудь наукових, політичних, літературних і т. ін. питань».
Очевидно, що війну треба розуміти, як процес нерозривно зв’язний з словесно-інформаційним протистоянням. Можливо саме тому два відносно різні поняття словесної суперечки і війни знаходимо в одному давньому слові «Pólemos» та у похідному від нього – сучасному визначенні «Полеміка»
Гібридна війна в Україні
Хтось каже, що війна в Україні триває трохи більше року, хтось запевняє, що війна почалася в 2014 і точиться вже 9 років, а дехто переконаний, що саме нинішнє покоління повинно перемогою завершити війну, яка продовжується вже 100 років – війну, яка триває не тільки військовими засобами, а й Голодомором, ГУЛАГом, депортаціями до Сибіру, Далекого Сходу і Казахстану, розстріляним відродженням, спотворенням історії України та знищенням її мови і культури.
Ще до того, як 24 лютого Росія цинічно почала повномасштабне вторгнення в Україну, назвавши його «спецоперацією». Після подій 2014-15-х років багато хто відкрито заговорив про гібридну війну в Україні, зокрема на Донбасі.
Концепція гібридної війни далеко не нова – вона стара, як і сама війна:
- відбувається ведення війни без офіційного оголошення війни агресором,
- активне використання нерегулярних збройних формувань (найманців),
- підпорядкування військових цілей політичній меті,
- поєднання чотирьох різновидів агресії: традиційної, нерегулярної, терористичної й кібернетичної,
- три поля бою: у зоні воєнного конфлікту, серед власного населення, у просторі міжнародного співтовариства,
- важливе місце відводиться операціям в кіберпросторі, а також економічним діям, психологічним та інформаційно-пропагандистським кампаніям.
Кожне з цих тверджень так чи інакше стосується війни в Україні. Після 24 лютого Росія відкрито заявила, що її військові воюють на території Україні. Але досі знаходяться «експерти», переважно з Росії, які переконують, що в Україні не війна, адже, мовляв, з точки зору міжнародного права вона її офіційно так і не оголосила. І що важливо, саме у концепціях гібридної війни важливе місце відведено операціям в кіберпросторі, а також психологічним та інформаційно-пропагандистським кампаніям підпорядкованим політичній меті.
Інформаційна війна як складова гібридної війни
У гібридній війні інформаційна та смислова складові використовуються нарівні з військовою силою, призводячи до реальних руйнівних наслідків.
«Ми ще ніколи не стикались із такою масованою інформаційною війною. Ніколи. Про це ж каже і керівництво НАТО», – відмічає Володимир Горбулін, директор Національного інституту стратегічних досліджень.
«Інформаційна війна є верхнім доменом сучасної війни», – заявив позаштатний радник міністра оборони України Андрія Тарана та відомий український військовий журналіст Юрій Бутусов у вересні 2022 року, коли Україна вела наступ на фронтах Херсонщини.
Чому саме на цьому моменті наголошує журналіст та що про інформаційні цілі говорить досвід україно-російських взаємин?
Як інфовійна відображена в російській державній доктрині
У Воєнній доктрині Росії міститься визначення характерної особливості сучасних воєнних конфліктів: «Комплексне застосування воєнної сили, політичних, економічних, інформаційних та інших заходів невійськового характеру, які реалізуються з широким використанням протестного потенціалу населення і сил спеціальних операцій». Ця формула з’явилась у 2010 р. і збереглася після модифікації доктрини у 2014 р., уже після початку російської гібридної війни проти України.
Російське бачення гібридності було на початку 2013 року викладене начальником Генерального штабу Росії Валерієм Герасимовим: «Акцент методів протиборства, що використовуються, зміщується у бік широкого застосування політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів, які реалізуються із залученнями протестного потенціалу населення. Все це доповнюється воєнними заходами прихованого характеру, у тому числі, через реалізацію інструментів інформаційного протиборства».
Як інформаційна війна відображена в українській військовій доктрині
У воєнній доктрині України в 2015 році було визнано, що «формування та розвиток безпекового середовища у світі відбувається під впливом головних тенденцій, серед яких: перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування воєнної сили не передбаченими законом збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання воєнних і невоєнних інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово змінює характер збройної боротьби; та інформаційна війна Російської Федерації проти України.
Також визначено явища загрози воєнній безпеці України, які можуть бути реалізовані за такими сценаріями:
- повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України з проведенням сухопутних, повітряно-космічних, морських операцій з рішучими воєнно-політичними цілями;
- окрема спеціальна операція Російської Федерації проти України із застосуванням військових підрозділів та/або частин, вогневих ударів, інформаційних, інформаційно-психологічних операцій (дій) у сукупності з використанням невоєнних заходів.
Тобто, у офіційній українській військовій доктрині особливе місце займає питання «інформаційних, інформаційно-психологічних операцій (дій) у сукупності з використанням невоєнних заходів».
Інформаційна стратегічна операція
Активній фазі гібридної агресії Росії проти України передувала інформаційна стратегічна операція, в основі якої була покладена доктрина «русского мира»:
- ідея об’єднання православних в єдину цивілізацію на чолі з Росією (фактично реставрація Росії як імперії);
- в російському інформаційному просторі формувався образ «ворожої держави»,
- в особі українців формувався образ ворога, використовуючи кліше «бандери», «фашисти», що нагнітало соціальний конфлікт між російськомовними та україномовними громадянами України та підводило Росію до стандартної підстави військової окупації: захист прав російськомовного населення.
Ключовими інформаційної стратегічної операції стали 2013-2014 роки. Це була «м’яка сила» спрямована на малоросійський соціум через культурні впливи, що сприяло закріпленню в українському суспільстві російських культурно світоглядних цінностей, менталітету, відтворення малоросійської ідентичності.
Тоді масово спостерігалось тиражування російської поп-культури через телеканали, радіостанції, ресторани, кафе, дискотеки, транспортні засоби – згадайте російський шансон в усіх таксі.
Російську мову нав’язували, як рідну для всіх українців і, як наслідок, просували ідею надання їй статусу другої державної – згадайте закон «Про засади державної мовної політики» Ківалова-Колесніченка» і Мовний майдан, який передував Революції Гідності.
Активно насаджувались переконання про спільне історичне коріння, братську єдність та взаємозалежність двох народів. Спостерігалась масова русифікація інтернет-сайтів в Україні та популяризація російських мережевих ресурсів. Національний медіапростір наповнився трансляцією російського інформаційного продукту, а у новинах активно наголошували на перевагах інтеграції України з Росією та участі України в Митному союзі.
Пропагування атрибутів російської державності, російських спецслужб, силових структур через фільми російських кіностудій яскраво можна спостерігати в розтиражованих і розрекламованих серіалах: для українських підлітків «Кадети», для молоді – «Солдати», для зрілого віку «Ментовські війни», «Вулиці розбитих ліхтарів» тощо.
В цей час ФСБ веде активну агентурну діяльність в інформаційному полі України, через Міжнародну академію козацтва, Всеукраїнський союз радянських офіцерів, Об’єднану раду Українського закордонного козацтва, Український союз промисловців і підприємців України, Торгівельно-промислову палату України і подібні організації.
Релігійним оплотом «руского міра» стала Українська православна церква Московського патріархату та Союз православних громадян України.
Спецоперація під назвою «стаття Путіна»
В липні 2021 року доктрину «руского міра» обрамили в статтю президента Росії Володимира Путіна, опубліковану на сайті Кремля двома мовами (російською і українською) під назвою «Про історичну єдність росіян та українців». Російський президент вчергове обґрунтував свою тезу про те, що росіяни і українці – це один народ, а отже українців як таких і нема зовсім.
На думку автора статті, сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи, в значній мірі створювалося за рахунок того, що він називає «історичною Росією».
Наступного дня після публікації статті президент України Володимир Зеленський заявив, що теза Путіна про «братні народи» нагадує йому історію Каїна і Авеля.
Інформаційно-психологічна зброя
Інформаційні технології не тільки надали багато можливостей для обміну інформацією, але й створили можливості для ефективного здійснення інформаційно-психологічного впливу (ІПВ).
ІПВ є сутністю психологічних операцій, тому що є способом їх проведення. Основними інструментами стратегічного дезінформування є засоби масової інформації – телебачення, радіо, газети та журнали. Також способом психологічного впливу є поширення чуток та кіберзброя, застосована проти об’єктів критичної інфраструктури. Інтернет і соціальні мережі надали широкі можливості для поширення та розуміння у спрощеному та доступному вигляді необхідної інформації, це наприклад – меми, короткі відео, демотиватори і так далі.
Досвід війни Росії проти України свідчить, що застосування Росією інформаційно-психологічної зброї в медіапросторі шляхом агресивного впливу на свідомість і підсвідомість здійснюється за такими основними напрямками:
- забезпечення прийняття військово-політичним керівництвом України бажаних для Росії рішень і спонукання до виконання навʼязаних політичних, економічних і воєнних кроків;
- підрив легітимності української політичної влади;
- підрив міжнародного авторитету України, створення її негативного іміджу з метою недопущення широкомасштабної військової, економічної та фінансової допомоги європейських країн та США;
- дестабілізація ситуації в цілому в Україні, провокування політичних протестів, соціальних конфліктів, підрив морально-психологічного стану українського населення;
- підрив обороноздатності України та боєздатності її Збройних Сил;
- підтримка дій внутрішніх деструктивних сил і колаборантів, спрямованих на знищення чи завдання шкоди українській державі і суспільству, у тому числі шляхом корумпування влади й політичної еліти;
- створення негативного образу українця шляхом розповсюдження фейків про «неонацизм», «бандерівців», діаметрально протилежне істинним подіям висвітлення воєнних злочинів російської армії;
- заміна соціально-культурної ідентичності всього населення України або його частини, навʼязування сумнівів стосовно національних цінностей та засад державотворення.
Інформаційно-психологічний вплив здатний підривати основи державності, завдавати серйозної шкоди національним інтересам, ініціювати масові безладдя, дискредитувати органи влади, ускладнювати прийняття владою важливих рішень, створювати напружену атмосферу в державі, паралізувати управління державою в кризових ситуаціях, провокувати політичні, національні, соціальні й релігійні безпорядки, створювати атмосферу бездуховності й аморальності, негативного ставлення до культурної спадщини, дезорганізовувати техносферу, економіку, систему комунікацій, підривати міжнародний авторитет держави, її співпрацю з іншими країнами.
Протидії ІПВ противника – це надзвичайно складний, багаторівневий, творчий процес, який вимагає проведення активних організаційних заходів, концентрації попереджувальних контрпропагандистських зусиль, силових методів. Ідея державного патріотизму, висока історична самосвідомість, гордість за ЗСУ є передумовою формування імунітету до психологічних операцій ворога. Саме вони мають бути основою, на якій будується вся система інформаційно-психологічної протидії.
Інформаційна агресія в дії
Інформаційна складова російської агресії багато в чому виявилася успішною через цілу низку низку системних проблем медіапростору.
Одним із важливих чинників поширення ідеї «руского міра» та сепаратистських настроїв стала надмірна олігархізація медіа. До російського вторгнення значна частина (близько 75%) телевізійного ринку і топ-10 телеканалів належали чотирьом медіагрупам, які використовували їх, як інструмент політичного та електорального впливу. Українські мовники масово розміщували російський аудіовізуальний контент, в тому числі і антиукраїнського змісту. Ситуація загострилась під час Революції гідності, але тоді ж і скресла крига. До прикладу Перший національний показували «викривлену» картину подій на Майдані, причину цього пояснювали позицією керівництва. Так, за словами одного із журналістів, ставились «дискримінаційні» завдання, наприклад, показувати «бомжів» на Євромайдані. Ще до розстрілу Небесної Сотні з Першого Національного звільнилось четверо журналістів, незгідних із висвітленням подій в Україні.
«Канали Медведчука», закриті за інформаційний тероризм
Токсичні медіа активно працювали й на підготовку російського вторгнення.
До прикладу, в липні 2019 року український телеканал NewsOne і російський канал «Росія24» провели телеміст під назвою «Треба поговорити», чим надав російським пропагандистам змогу відкрито просувати «луб’янські наративи» про те, що «Україна сама у всьому винувата».
А 28 лютого 2020 року телеканал ZIK провів телемарафон під промовистою назвою “Тхне Соросом”, під час якого співробітники телеканалу та запрошені експерти обговорювали діяльність Джорджа Сороса і «соросят» та їхній нібито «вплив» на український уряд, Верховну Раду, Генеральну прокуратуру та громадські організації.
А на 13 листопада телеканал ZIK анонсував марафон – «Реванш соросятні», де в анонсі вказував: «В Україні американська демократія перетворюється на реванш грантоїдів, реванш соросятні і трагедію українського народу» та інші. Після анонсу телеканал більше жодного разу не згадував про подію ні в ефірі, ні на сайті. Натомість провів «таємний» марафон: інкорпорував згадки про Джорджа Сороса та його «найновішу зброю» – новообраного президента США Джо Байдена – практично в усі програми 13 листопада.
За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення, 2 лютого 2022 року, президент України своїм указом ввів у дію рішення РНБО про запровадження санкцій проти телеканалів NewsOne, ZIK та «112 Україна», а також їхнього власника – народного депутата від ОПЗЖ Тараса Козака.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що Україна підтримує свободу слова, а заборону телеканалів «112 України», NewsOne і ZIK назвав боротьбою в інформаційній війні за правду та європейські цінності.
Ці телеканали входили до медіахолдингу «Новини», які їх нібито власник Тарас Козак скуповував поступово, з жовтня 2018-го по червень 2019 року. Тараса Козака вважають підставною особою у цій історії – він давній соратник «кума Путіна» Віктора Медведчука. Журналісти програми “Схеми” зафіксували, що Козак разом із Медведчуком літав із Києва до Москви і назад.
Секретар РНБОУ Олексій Данилов відмітив, що «канали Медведчука» закрили за інформаційний тероризм.
До червня 2019-го власником ZIK був львівський бізнесмен Петро Димінський. Після того, як телеканал опинився в «орбіті Медведчука» інформаційна політика каналу набула виразної антиукраїнської проросійської спрямованості, через що з нього звільнилась низка провідних журналістів – Вахтанг Кіпіані, Роман Недзельський, Ігор Туркевич, Тетяна Вергелес, Ольга Мовчан.
Російські програми в карпатських готелях
Також російський продукт без обмежень транслювали в кабельних та супутникових мережах. Це все готувало ґрунт для майбутньої війни.
Хронічною проблемою і неабиякою загрозою для інформаційної безпеки України також був брак безперебійного та щільного транслювання національного телерадіомовлення на території України у цифровому та аналоговому форматах. Йдеться про так звані білі плями в охопленні ефірним та цифровим мовленням низки переважно прикордонних районів Сумської, Харківської, Чернігівської, Донецької та Луганської областей північного сходу, Одеської області та АР Крим на півдні, Львівської, Волинської, Закарпатської та Івано-Франківської областей на заході країни. Це роками позбавляло національного телебачення частину українських громадян, які натомість завжди могли легко приймати не ліцензовані національним регулятором трансляції суміжних держав: Туреччини, Румунії, Угорщини, Польщі, Білорусі, а також Російської Федерації.
Тому в цих регіонах більшою популярністю користувались кабельні та супутникові мережі.
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення неодноразово фіксувала випадки трансляції заборонених російських телеканалів у карпатських готелях. До прикладу, російські ТБ можна було вільно дивитися у відпочинкових номерах гостинного двору «Буковець» у селі Річка Косівського району та в готелі «Villa Morishka» в селі Поляниця.
Уже навіть після повномасштабного вторгнення власники відпочинкових комплексів у Карпатах не заблокували російське мовлення. Так у липні 2022 року Національна рада зафіксувала факт ретрансляції російських програм у готелі «Вілла Алеся» у Східниці.
Хакерські атаки перед вторгненням
На початку 2022 року відбулось три хвилі потужних хакерських атак на сайти банків та державних установ України – 14 січня, 15-16 лютого та 23 лютого.
У січні були атаковані близько 70 державних вебсайтів. Не працювали сайти Міноборони, МЗС, ДСНС, Дії та інші. Був зроблений щонайменше дефейс сайтів і розміщене повідомлення українською, ламаною польською та російською мовами: «Це вам за ваше минуле, сьогодення і майбутнє. За Волинь, за ОУН УПА, за Галичину, за Полісся та за історичні землі». Експерти зазначають наявність у картинці даних про локацію, які вказують на Варшаву. В свою чергу Польща вказала на Росію, як джерело цієї кібератаки.
Кібератака, про яку повідомила українська сторона, є частиною типової діяльності спецслужб Російської Федерації, – заявив речник міністра, який координує роботу польських спецслужб, Станіслав Жарин.
15 лютого почалася нова DDoS-атака на державні та банківські сайти України, що тривала понад 5 годин. Цілями цього разу стали близько 15 банків, зокрема «ПриватБанк» та «Ощадбанк», а також сайти домену gov.ua. Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров заявив, що відбулася найбільша атака в історії України вартістю в мільйони доларів. Рада національної безпеки США повідомила, що, за її даними, атака йшла з інфраструктури, що належить Головному розвідувальному управлінню Генерального Штабу Російської Федерації. Такого ж висновку дійшли і у Великій Британії.
23 лютого 2022 року, за день до широкого вторгнення Росії на територію України, було зафіксовано кібератаку на державні ресурси та банки. Нова хвиля кібератаки почалася приблизно о 16:00, було ушкоджено сайти Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ, Міністерства стратегічних галузей, інфраструктури та агрополітики, вебсайт СБУ.
Інформаційні та хакерські війни після повномасштабного вторгнення
24 лютого 2022 року міжнародна хакерська група Anonymous оголосила війну російській пропаганді. Хакери спочатку зламали сайт новин Russia Today, пізніше були зламані сайти Міноборони РФ, а дані були опубліковані у вільний доступ.
26 лютого міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров заявив про створення IT-армії, куди увійдуть кіберспеціалісти, копірайтери, дизайнери, маркетологи та таргетологи. Внаслідок цього, було атаковано численні російські державні сайти та банки. У відкритому доступі опинилися десятки номерів російських зірок та посадовців, а на деяких телеканалах транслювали українські пісні, зокрема «Молитву за Україну».
З російського боку теж не припинялись кібератаки.
17 березня 2022 року хакери атакували українські новинні сайти. Почепити банер із георгіївською стрічкою намагалися на сайти «Цензор.нет», Громадського радіо, Суспільного, «Репортер UA» та кількох десятків регіональних ЗМІ.
Вдень, 17 березня, була спроба інтеграції ворожого контенту і на наш сайт VERSII.IF.UA, а також інші регіональні новинні сайти Івано-Франківщини.
28 березня атакували сайт Укртелекому. Хакери намагались вивести з ладу обладнання та сервіси компанії, а також отримати контроль над мережею та обладнанням Укртелекому.
На початку травня “Укрзалізниця” проінформувала про численні хакерські атаки з боку РФ.
Понад 12 годин тривала кібератака на сайт Львівської ОДА, а 13 травня хакери атакували інтернет-мережу Львівської міської ради.
У День перемоги над фашизмом ворожі хакери почали масштабну DDoS-атаку на сайти провідних телекомунікаційних компаній України.
«Росіяни вже навіть не намагаються приховати свої дії та викладають повідомлення про атаки в інтернет. Ховатися немає сенсу – весь світ знає, хто весь цей час маскувався за анонімними кіберзловмисниками», – заявили в Державній службі спеціального зв’язку та інформації України.
2 січня 2023 року Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України повідомила, що від початку російського вторгнення в Україну урядова команда реагування на комп’ютерні надзвичайні події CERT-UA зареєструвала та дослідила понад 1500 потужних кібератак на ресурси органів державної влади та військового управління України, а також ІТ-систем об’єктів критичної інфраструктури, операторів зв’язку та ЗМІ.
Регіональні ЗМІ в інформаційній війні
Після 24 лютого регіональні ЗМІ мобілізувалися для того, що оперативно інформувати про найважливіше – подаючи не тільки новини місцевого характеру, але й загальнонаціональні. Більшість медійників перетворилися в справжніх бійців ще одного фронту – інформаційного. Оперативна та коректна подача інформації в регіональних ЗМІ попереджувала паніку в окремих регіонах, а подекуди вдавалось навіть зривати плани ворога.
Змінилися пріоритети, тональність подачі матеріалів та розширилося охоплення тематичних категорій.
Водночас регіональні ЗМІ і самі опинились під «ворожим прицілом». Та чи здатні регіональні медіа самостійно вистояти в інформаційній війні? Як діяти регіональним ЗМІ, коли йду потужні ворожі інфоатаки? Про це та багато іншого Версії поспілкувались з кандидатом філологічних наук, викладачем кафедри журналістики, реклами та зв’язків з громадськістю Університету Короля Данила Іваном Ципердюком.
“Кожна редакція на Івано-Франківщині в силу своїх можливостей намагається брати участь в протистоянні ворожим інформаційним атакам. Журналісти розвінчують ворожі фейки, повідомляють про чергові виявлені випадки дезінформації, яку постійно продукує російська пропаганда. Це дуже важлива робота, адже місцеві медіа мають свою чітко сформовану аудиторію», – відмічає Іван Ципердюк.
Місцеві франківські видання, які, як і Версії, були атаковані хакерами з метою інтегрувати на сайт ворожий контент, відновлювали свою роботу протягом години. Тож боротися з інформаційними та DDoS-атаками регіональним медіа вдається досить оперативно, а от попереджувати такі атаки – набагато складніше.
«Самостійно попереджувати ворожі інформаційні атаки регіональні ЗМІ не можуть, для цього в них немає достатнього ані людського, ані матеріального ресурсу. Така “інформвідсіч” була б можлива, якщо би вони були ланками єдиної державної системи протидії ворожій пропаганді в час війни. Зацікавленість місцевих журналістів в такій роботі підтверджується їх активною участю у відповідних тренінгах, навчаннях та грантових програмах. Спільний алгоритм протистояння в інформаційній війні можливий у випадку усвідомлення і відповідних кроків в цьому надважливому напрямку з боку держави, яка здатна за потреби об’єднати свої інформаційні “війська” від найменшої редакції до потужних медіахолдингів”, – додає Іван Ципердюк.
Що потрібно медіа під час війни?
В червні 2022 року ГО «Львівський медіафорум» за підтримки Міністерства Закордонних Справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії провів дослідження потреб локальних медіа в умовах війни.
Методом особистих інтерв’ю опитано 61 українську локальну редакцію. Серед невідкладних потреб абсолютна більшість редакцій — 53 із 61 – виокремила забезпечення фінансової стабільності. На другому місці запит на технічну підтримку. Також локальні медіа мають запити на безпекові та психологічні потреби, покращення побутових умов, а для 9 редакцій гостро стоїть питання кадрів.
З даними Державної служби статистики загалом за 2022 рік реальний ВВП України впав на 29,1%. В умовах постійного зниження ВВП частина українських медіа не будуть спроможні зберегти себе ні як медіа, ні як бізнес.
«Без диверсифікованої та сфокусованої донорської підтримки багато редакцій, на яких тримається згуртованість та поінформованість локальних громад, просто будуть вимушені припинити існування. Тож у цих умовах доцільно не лише зберегти поточну донорську підтримку, а й адаптувати її до різних потреб та професійної спроможності медіа. Війна підтвердила, що аудиторії дуже залежні від локальних медіа, від повідомлень із близького джерела, якому вони довіряють. Тож функціонування здорових медіа безпосередньо впливатиме на єдність та ціннісні орієнтири цих громад», – відмічають автори досліджень.
Версії проаналізували виклики та загрози, з якими стикнулися регіональні ЗМІ під час війни. Щоб українські локальні редакції мали змогу працювати, необхідне розуміння державою інформаційних потреб та розробка програми підтримки незалежних медіа. В цю програму, зокрема, мали б входити:
- державна підтримка та координація роботи ЗМІ – від загальнонаціонального рівня до регіональних медіа, в тому числі приватних, які мають достатньо значиму по охопленню аудиторію. Йдеться не лише про ТБ чи радіо, а й про передусім інтернет-ЗМІ, яких читають не менше аніж дивляться ТБ чи радіо,
- запровадження програм висвітлення ключових для держави тематик у ЗМІ (в тому числі – регіональних) та стимулювання роботи напрямку, який можна назвати “антифейк”,
- налагодження прямої комунікації між ЗМІ та органами влади і їхніми представниками,
- формування та донесення до ЗМІ адекватних «правил медійної поведінки» та інформаційної гігієни в умовах війни, з метою мінімізації негативного впливу потоків інформації та подання інформації, яка буде корисною в умовах війни.
Це й список можна продовжувати, і додавати інші пункти, але його потрібно починати формувати. Бо без цілеспрямованої роботи медіа в цьому напрямку – від найменшого до найбільшого – нам буде складно перемогти.
Перемога буде за нами!
Робота в інформаційному полі стає ключовим моментом в питаннях виживання української нації в умовах гібридної війни з Росією. Такі очевидні поняття, як державна інформаційна політика, інформаційна війна, інформаційний простір, інформаційна безпека, інформаційна присутність, інформаційний суверенітет – мають стати наріжним каменем державної політики в сфері безпеки, як на загальнодержавному, так і на регіональних рівнях. До цієї роботи безумовно потрібно залучати як державні органи, установи та ЗМІ, так і громадські організації та приватних медійників. Саме таке консолідоване розуміння напрямку роботи на цьому фронті допоможе ефективно, раз і назавжди, покласти крапку в історії з інформаційною окупацією українського медіапростору російськими агентами впливу.
*В статті використані матеріали «Світова гібридна війна: український фронт» В. Горбулін, «Інформаційна складова як ключовий аспект гібридної війни» Н. Кравченко, «Інформаційно-психологічний вплив противника та протидія йому в умовах ведення гібридних війн» І. Юзова, П. Пацек, «Роль медіа-пропаганди в умовах «гібридної війни» Б. Юськів, С.Хомич, wikipedia.org.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
