Традиційне сирне мистецтво в Карпатах – візитівка села Брустури на Косівщині. Місцеві сирні коники вже стали легендарними.
Як зліпити автентичного сирного коника розповідають автори проєкту «Наші Бесаги». Вони завітали на Косівщину в гості до двох сестер – Галини Петращук та Марії Габорак.
«Процес дуже цікавий і має багато особливостей, – я був у захваті. Це унікальне сирне мистецтво, яке не тільки збереглося, але й в наш час продовжує розвиватися», – відмічає автор проєкту.
Брустури – гірське село в Карпатах, вважається місцем, де почали робити сирні коники. Спочатку робили маленькі коники і різні вироби. З часом почали робити великі сирні коні, особливо це стало популярним на Великдень, весілля та різні ювілеї.
До слова, про сирні коники з Карпат є цікава легенда. Розповідають, що колись давно сидів ватаг на полонині. Готував пастухам вечерю, задумався і не помітив, як грудка сиру впала в казан з гарячою водою. Хлопець взяв ложку, витягнув той шматок сиру і здивувався: він став м’яким, тягучим. Потягнув його з одного боку, з іншого – так і коника виліпив. Спробував ще раз – знову вийшло. Відтоді й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші вироби – чимраз кращі. Як прийшла пора спускатися з полонини – мав цілу в’язку сирних виробів для своєї коханої. А згодом, одружившись, робив такі іграшки для своїх дітей. Цю пастушу забаву перейняли інші горяни і відтоді передають її від покоління до покоління.
Час вніс свої корективи і деякі традиції зазнали змін. У давнину «баранчики», «колачики» з овечого сиру ліпили лише чоловіки-пастухи, що випасали овець на полонині в Карпатах, як обереги та обрядові фігурки. Поступово виготовлення іграшок із сиру перейшло у сферу жіночих занять і тепер це виключно жіноча справа. Та й сирні коники тепер частіше роблять з сиру із коров’ячого молока.
Ліплення коників – справа гаряча. Хоча сестри розповідають, що вже звикли.
«Це будз, який робиться з солодкого молока. Треба молоко підігріти і додати «глєг»», – розповідає майстриня.
Далі сир потрібно нагріти, щоб він почав плавитись. Для цього будз опускають в дуже гарячу воду. «Починає так легенько кипіти. Дуже гаряче, але маленькі детальки ще так не печуть, а коли робити великого коня – о тоді пече», – каже пані Галина.
Великі вироби роблять у чотири руки, бо не так просто витягувати сир. До того ж він часто остигає, то є його потрібно періодично занурювати в кип’яток, щоб будз не втрачав свою еластичність.
Готову заготовку кладуть в спеціальний розчин, який називається сировиця.
Брустурські майстрині беруть сировицю для своїх сирних виробів в сусідньому Космачі, Шешорах чи Пістині.
«В сировиці він закріплюється – ніби як затугає», – додає пані Марія.
А далі Галини Петращук та Марії Габорак починають створювати дрібні деталі – сідло, гуцула-вершника, упряжку тощо.
«На Пасху майже у кожному кошику є коник, і то великий. Була майстриня, яка зробила коника з 12 кг сиру, – розповідає пані Марія.
Що ще крім оригінальних сирних коників роблять бруструські майстрині дивіться у відео «Наші бесаги»
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
