За час війни Івано-Франківщина прийняла близько 150 тисяч вимушених переселенців. І люди продовжують приїжджати в область й до нині.
Яка ситуація в регіоні із житлом? Чи є де зупинитися біженцям? І як живуть ті, хто оселився там рік тому? Розкажуть мої колеги.
Будь ласка, заходьте до нашої кімнати. Шоб було якось по-домашньому придбали коврики, купили карнизи. Ми придбали штори, які ми хотіли.
Пані Людмила показує кімнату в гуртожитку, де мешкають з мамою вже понад рік. Жінки приїхали з харківської Салтівки. Спершу жили в коледжі, потім – в приватному секторі. І врешті осіли в гуртожитку училища, пишуть Версії з посиланням на Подробиці.
Дивіться, нам посили бойлер, і щоб не було великої черги до пральних машин, то нам їх поставили дві. Тепер проходьте сюди, будь ласка. У нас була стара електроплита. Нам поставили ось, бачите, нові. Все нове. Меблі нам придбали, всі шафи нові.
Благодійники допомогли зробити капітальний ремонт. А мешканці додали в інтер’єр трохи домашнього затишку.
Людмила Котко, переселенка з Харкова:
Ми захотіли квіти – ми їх посадили. Ми просто собі облаштували, як ми захотіли. Ми зробили собі затишно, розвели квіти. Звикли вже тут, як одна сім’я стали.
Заступник директора училища пан Ігор розповідає: приймати переселенців вони почали в перші місяці війни.
Ігор, заступник директора ВПУ в Івано-Франківську:
Хто приїхав сім’ями, то ми старалися поселити людей разом сім’єю. На початку у нас проживало 128 осіб. Харчувалися вони у нас в училищі, благодійні організації привозили продукти харчування, харчування було безкоштовне.
Одні зупинялися на кілька днів і їхали далі. Інші залишалися. У вересні в училищі відновили очне навчання. Тож аби всіх вмістити, влаштували учням вахтову систему.
Ігор, заступник директора ВПУ в Івано-Франківську:
Ми зробили, що два тижні тут було очне навчання, а два тижні – дистанційне. І так ми вийшли з такої ситуації.
За час війни тут прихистили понад триста людей. Зараз залишилося тридцять чотири. Повертатися – їм нікуди.
Еля Миколаївна, переселенка з Харкова:
Два рази пролетіли снаряди через перший і шостий під’їзди. В дуже поганому стані будинок, він потребує повністю ремонту. Жити там неможливо. Тому що там дірки, наскрізні дірки. Штукатурка, яка була для утеплення, вся висипалась. У будинку води немає, газ відключили. Нам їхати нікуди, зовсім нема куди. Як тільки відремонтують, ми відразу поїдемо додому.
Від початку великої війни на Франківщину приїхало майже 150 тисяч переселенців. Бували дні, коли приїжджало одночасно п’ять-шість тисяч, розповідають в обласній адміністрації. Розміщували їх всюди, де були вільні квадратні метри – в школах, дитсадках, будинках культури.
Світлана Онищук, голова Івано-Франківської ОВА:
Ми зробили аналіз у всіх територіальних громадах, де є об’єкти, які не будуть використовуватися. Чи це старі бібліотеки, клуби, будинки соціальної сфери. Вони були занедбані, ніхто там ремонти не робив. З нашими представниками міжнародних організацій їздили в кожну територіальну громаду, показували, які у нас є об’єкти, і вони радо бралися і здійснювали ремонти.
За допомогою міжнародних партнерів та благодійників майже сотню будівель довели до ладу. Зараз там мешкає майже три з половиною тисячі переселенців. У планах відкрити й ще п’ять закладів.
Пані Світлана – теж переселенка. Разом із чоловіком приїхали на Прикарпаття торік у березні із Сєверодонецька. Каже: мали деякі заощадження, тож змогли орендувати житло.
Світлана, переселенка з Луганської обл.:
Ви знаєте, я дорогою їхала з такими відчуттями якогось розпачу, великої втрати. Як буде далі, що буде з нами. Але приїхали у Франківськ, орендували однокімнатну квартиру.
У квартирі, хоч і орендованій, є відчуття домашнього затишку – каже жінка. За цей час рідним став і сам Івано-Франківськ.
Світлана, переселенка з Луганської обл.:
Волонтерська діяльність мене врятувала. Людина має протистояти стресам. Але для цього має бути якась опора. І для мене цією опорою стала спільнота.
Зараз пані Світлана в пошуках роботи – знайти її у Франківську, каже, не просто. Тож поки із чоловіком живуть на соцвиплати, із продуктами та засобами гігієни допомагають волонтери. Повертатися на Луганщину – подружжя не планує, навіть після перемоги.
Світлана, переселенка з Луганської обл.:
Будинка нашого практично немає. Повертатися нам нікуди. Відновити можна, побудувати можна і школи, і садочки, і будинки, і лікарні, але головне – втрачено підприємства. Це не дуже скоро буде, а якщо не буде роботи, що там робити. І ще скільки там зброї. Це так крок ступив і дивись під ноги. Таким, як він був Сєверодонецьк, таким як я його запам’ятала, він вже не буде. А рвати серце, дивитися на руїни…
В обладміністрації кажуть, якщо буде потреба – прийматимуть переселенців і надалі. В резерві понад півтори тисячі місць. В пріоритеті – соціально вразливі категорії населення.
Світлана Онищук, голова Івано-Франківської ОВА:
Приймали дітей з інвалідністю, людей з інвалідністю, паліативно хворих. Людей, які поміщали в геріатричні пансіонати. Тому мережу соціальних закладів ми розширили й робили ремонти. В 480 комунальних закладах області ми зробили ремонти.
Для полегшення вирішення нагальних проблем переселенців на Прикарпатті розпочали роботу мобільні бригади – із представників різних служб та профільних департаментів. Команда раз на тиждень виїздить в різні міста і села області.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
