Тисячі українців стали жертвами комуністичного терору СРСР. На Івано-Франківщині найжорстокіші тортури проводили в тюрмі Яблунівського НКВД. Закатованих повстанців УПА та простих селян з Гуцульщини мертвими або напівживими скидали в криниці, які згодом ще й замінували.
В проєкті «Хтовнаснині» Версії поспілкувались з Богданом Юращуком – першим керівником Коломийського товариства «Меморіал», який, попри тотальні заборони радянського режиму, ініціював розкопки «Яблунівських криниць смерті».
В ці дні 33 річниця розкопок в селі Яблунів Косівського району. Йдеться про ті жахливі злочини, які робили представники радянського режиму, якщо можна так сказати…
То була новітня російська імперія. Вони так переформатовувались постійно, але суть залишалась та ж сама.
Я знаю, що Ви одним з перших долучились до участі в розкопках. Скільки вам на той час було років?
Мені був тоді 31 рік. Що можу сказати… В 1989 році, ще за радянської системи, було створено Коломийське товариство «Меморіал», яке я очолив. Навколо нас зібралися активні люди Коломиї та Коломийщини з проукраїнською позицією. Важко було зібрати товариство, бо то були ще радянські часи, але нам вдалося. Знаючи, де ми знаходимось (а це край національно-визвольного руху 40-50-их років, яких радянська влада називала відщепенцями і бандитами), ми взяли собі за мету пояснити пересічному українцеві, що насправді тут відбувалося в 40-50-их роках.
До нас почали звертатись люди не тільки з Коломийщини, а й з сусідніх районів. Зокрема нам розповіли, що в Яблунові Косівського району на місці, де на той час знаходився дитячий садок, є захоронення жертв комуністичного терору. І навіть були очевидці, які могли про все розповісти.
Ми вибрали, як нам здавалося слушний час. То був 1990 рік, якраз в Коломиї мав відбутися Всесвітній собор духовної України, який ініціював філософ Олесь Бердник. Зі всього світу до Коломиї з’їхались українці, бо тут мало відбутись духовне єднання нації. Тому ми хотіли до проведення цього собору провести розкопки в Яблунові.
Ми хотіли офіційно провести розкопки, але то були радянські часи – прокуратура, КДБ і міліція їх заборонили, не дозволяли нам то робити. Проте ми зібрали кілька автобусів людей і поїхали. Прорвали ту оборону – бо там на мості біля Яблунова міліція стояла – ми проїхали, не зупиняючись. Щоправда, потім деяких водіїв звільнили з роботи.
Ми приїхали прямо в центр Яблунова. Ми вже знали де знаходяться ці криниці, бо нам до того все ретельно пояснили. Місцеві сказали, що на місці першої криниці поставлять свічки – вони добре знали, де ті місця знаходяться. Там ще тоді сусіди жили, які бачили ту криницю ще не засипаною, з тої криниці воду брали.
Коли ми приїхали, то почалась невелика перепалка – одразу влада приїхала. Прокурор казав: «Вам буде кримінал».
А до того вони вам не погрожували?
Так, було таке. Ми ж зверталися в прокуратуру, КДБ, щоб вони дали офіційний дозвіл. То вони почали говорити, що якісь тазики цинкові потрібні, щоб ті розкопки робити, то експертизу замовляти…
Чинили вам всілякі перешкоди?
Так. Ми кілька разів поїхали, зрозуміли, що не буде від них дозволу, тому і зробили все, як то кажуть, самовільно. Ми дуже хотіли встигнути до проведення Всесвітнього собору духовної України. Тому одночасно приїхало дуже багато людей. Місцеві лиш здалеку поглядали.
Ми розуміли, що повинні в перший же день віднайти останки. Бо якщо цього не станеться, то на наступний день там буде міліція і нам просто не дадуть можливості це проводити.
Або самі розкопають, речові докази заберуть і все знищать …
Так. Тому це треба було зробити, щоб в перший же день показати людям результат. Бо якщо був би результат – то і місцеві прийдуть, і одразу буде резонанс…
Який це був день? 14 серпня?
Ні, 14 серпня – це вже було перезахоронення. А почали ми на початку липня. Бо Всесвітній собор в Коломиї мав початися 4 чи 5 липня. Ми хотіли хоч за пару дні до цього виявити жертви, щоб люди, які приїдуть на собор з-за кордону, могли про це там розповісти. Тому то було десь 2 чи 3 липня.
Ми одразу взялися до розкопок. Виставили охорону по периметру. Десь через пів дня, на глибині двох метрів ми виявили перші решки. А ця криниця була засипана і цеглою, і камінням…
Ви лопатами розкопували? Чи була якась техніка?
Та яка техніка… Звідки? Все лопатами розкопували, руками. Виявили конфігурацію криниці і одразу зрозуміли: значить тут. І десь на глибині 1,5-2 метрів виявили перші людські рештки. А коли ми їх виявили – зрозуміли: ВСЕ. Міліція, влада – всі зразу в сторону. Залишились тільки ми. І почали люди сходитись…
Ми там віднайшли 5 останків. Що характерно було, так це те, що криниця була замінована. Коли ми діставали рештки, то виявили, що в людей навколо шиї був дріт, і цей дріт був обмотаний навколо великого каміння. Як потім нам пояснювали місцеві люди, в ці криниці людей скидали навіть напівживими.
Там поруч одразу тюрма НКВД знаходилась. Яблунів був районний центр і – там НКВД розмістило свій «офіс». Потім в тому приміщенні облаштували дитячий садок. Ми з’ясували, що при Польщі там адвокація була. Коли режим мінявся, адвокати виїхали, приміщення двоповерхове залишилось. І туди зайшло НКВД. То тюрма була серйозна – на Прикарпатті таких мало було. Коли люди розказували про ті жахіття, про ті злочини – волос дибом ставав.
Спочатку ми віднайшли останки однієї людини, потім другої, третьої, потім жіноче волосся знайшли… Було складно ідентифікувати їх. Але ми знайшли пряжку, на якій була монограма. Так ми встановили прізвище першої віднайденої жертви – Басараб. Це був упівець, чотовий сотні Мороза. Він потрапив до рук НКВД, його довго катували, а потім напівживого, з каменем на шиї, викинули в цю криницю. Також вони кидали в ту криницю гранати, мінували її.
Коли ми почали діставати тіла, виявили міну. А саперів то серед нас нема. Ми одразу в Коломию у військкомат. Там кажуть: «Добре, ми пришлемо вам сапера». Але ми розуміли, що це невідомо коли буде.
Я розумів, що це велика відповідальність, бо якщо це все вибухне…. Але наступного дня з’ясувалось, що серед нас є чоловік, який в армії працював з розмінуванням – то він сам ту міну і витягнув.
З цієї першої криниці ми підняли решки п’ятьох людей – в більшості черепи були розбиті. Це був ще один доказ злочинів радянської влади.
Потім ми перейшли в місцевий парк. Там були будівлі, в них жили люди, і була загальна криниця. Ми там також розпочали розкопки. Там вже решки були неглибоко – більшість були складені одне на одного. Тут ми вже побачили жахливі речі. Черепи були розбиті. В однієї жертви в таз був забитий цвях з кінської підкови. В другої жертви ми знайшли скобу, забиту в шийному хребці. Багато кісток були переломлені.
З цієї криниці нам вдалося встановити одну молоду дівчину – по гердану, який навколо шиї був розсипаний. Розповідали, що вона була з Космача, в неї весілля мало бути. НКВД ввечері заїхало, забрало молодих, бо подейкували, що їхні родичі були в УПА. Їх обох тримали в Яблунівській тюрмі, там їх і замордували. І ми так і знайшли цю молоду пару – разом їх обох, зв’язаних по ногах дротами.
На людських решках, що ми відкопували, було мало цілих місць – все було побите, потрощене…
Загалом в Яблунові ми виявили п’ять криниць, які були забиті людськими рештками. Ми виявили останки близько 90 українців.
Потім нам розповіли, що на самій території НКВД, яка була обгороджена високими парканами та замінована, є пивниця, де людей катували. Ми дійсно знайшли ту пивницю, і там таке знаходили… Було таке, що ми розкопували тільки половину скелета – другої частини немає. Були рештки без голови… Потім окремо знаходили голови. Тут версії можуть бути різні, але всі вони свідчать про жахливі речі, що відбулась в стінах НКВД.
Аналізуючи дії НКВД в ХХ столітті і сьогоднішні дії окупантів в ХХІ столітті – чи змінилась методичка росіян?
Ми зараз багато говоримо про те, що творять московити з українцями на окупованих територіях. То це продовження тих традицій – нічого не змінилося. Це дійсно найлютіший ворог, якого треба знищити – і тільки тоді Україна буде незалежна.
В цьому приміщенні НКВД був підвал, де проводили допити. Людей, яких затримували, тримали там ніч, і яблунівський кат Ушаков творив з ними жахливі речі. Пекло показувалось раєм.
Там була така невеличка кухня: її розпалювали, нагрівали плиту, нагорі були забиті залізні прути. Людину скручували, підвішували за ноги і за руки. Люди казали, що ті тортури називалися «гаряча баня». Людину то опускали, то піднімали над нагрітою плитою, щоб вона зізналася – і в тому, що було, і в тому, чого не було.
Ще один метод – імітація розстрілу. Заводили людину, ставили під стінку, де в бетоні було видно вибоїни від куль, і повідомляли, що зараз її розстріляють. Все для того, щоб вона зізналась на допиті.
От так знущалось НКВД над українцями – там творились жахливі речі…
Як ми сьогодні можемо боротись з рашизмом? Які методи можуть бути найефективніші?
Як я вже розповідав, ще за радянських часів ми хотіли пересічним українцям показати ті жахіття, ті звірства, які чинили московити над українцями. І хотіли показати, що національно-визвольний рух 40-50-их років, який тут у нас відбувся, – це дійсно був рух за незалежність України. Ми ще тоді хотіли, щоб українці зрозуміли, що московити, Російська імперія – це найлютіший ворог для України.
І зараз йде підтвердження того, що ми тоді говорили. Без знищення Російської імперії незалежної України не буде. Це говорили наші попередники, це підтвердили ми фактами: для них, якщо існує Україна, то Росія не буде мати перспективи існувати.
Зараз для українців випала свята місія – завершити знищення Російської імперії. Так, нам помагають з Заходу, але ми в основному можемо покладатися тільки на себе. Варіанти в перспективі можуть бути різні, але ми повинні твердо зрозуміти: без знищення Російської імперії у нас незалежної України не буде. Ми повинні відвоювати все те, що у нас забрали. Коли розвалиться Російська імперія, Україна залишиться найпотужнішою, найславетнішою державою у світі, яка знищила Російську імперію.
Дай Боже!
«Яблунівські криниці смерті» – 5 криниць у селищі Яблунів на Івано-Франківщині, в яких влітку 1990 року було віднайдено останки в‘язнів з тюрми Яблунівського НКВД.
Це були повстанці УПА, а також прості селяни з Яблунова і навколишніх сіл, яких запідозрили у співпраці з УПА. Перш ніж вбити, їх морили голодом, піддавали тортурам, «розтрощували голови кольбами рушниць, забивали цвяхи в очі, в ніздрі, в хребет». Мертвих або напівживих українців НКВДисти скидали в криниці. За час розкопок було знайдено 74 (за іншими даними 90) жертв окупаційного режиму СРСР.
12 серпня 1990 року відбулось урочисте перепоховання жертв комуністичного терору в Яблунові. Таким або схожим репресіям за час режиму СРСР піддавались тисячі людей в різних куточках України.
Вічна пам’ять!
Відео літа 1990 року “Яблунівські криниці смерті”, оператор – Тарас Майстришин.
Зняті розкопки, які проводились на території колишнього НКВД та прилеглих до нього територій, у липні-серпні 1990 року в с. Яблунів Косівського району Івано-Франківської області.
Під час заходів були виявлені засипані колись криниці, до яких МГБісти(НКВС) скидали трупи вбитих, замордованих та напівживих людей. Ці криниці отримали назву «Яблунівські Криниці Смерті».
В одній з цих криниць люди коломийського «Меморіалу» разом з місцевими старожилами, котрі приблизно знали місця, на півтораметровій глибині під шарами каміння і битої цегли, знайшли безліч людських кісток, сліди розірваних гранат, мін та розплесканих об каміння куль. Разом з кістками було знайдено саморобний перстень з вигравіруваним тризубом, як пізніше виявилось, перстень належав повстанцеві Михайлові Басарабу, який перебував у криївці разом з дружиною Васкул Анною, стрільцями Синітовичем М., Дижуком І., Васкулом М. Всі вони разом підірвалися гранатою після того, як «гарнізонники», яких направив на криївку зрадник, запропонували їм здатися. Всіх їх було забрано до Яблунова, виставлено на показ, після чого кинуто в криницю. В іншому місці, у залишках австрійських укріплень було розкопано понад 30 скелетів зі слідами страшної нелюдської наруги. Крім цього було знайдено ще 4 криниці з людськими кістками і проведено розкопки в підозрюваних місцях на подвір’ї НКВД. В кінці подвір’я виявлено яму, в якій спалювали трупи.
За рештками людей, що були знайдені в «Яблунівських Криницях Смерті» можна відзначити неймовірну жорстокість знущань та катувань НКВДистів. Так, наприклад, було знайдено рештки тазових кісток зв’язані колючим дротом, поламані ребра, пробиті черепні кістки, вирвані зуби та відірвані пальці на руках і ногах. Також доказом того, що «червоні кати» засипали людей живцем є те, що було знайдено молоду пару, котра лежала обійнявшись.
Мешканці Яблунова та навколишніх сіл, що брали участь у розкопках, також розповідали про невинних селян та повстанців, котрих МГБисти звозили вбитими та замордованими до селища. Так, в травні 1948 року сюди привезено полеглих у нерівному бою сотенного Білого (Долішняк Юрій, 1916 – 1948) та його побратимів. Серед розкопаних жертв є останки Негрича Дмитра, псевдо «Мороз» (1909 – 1945) – сотенного УПА, Кунинича Дмитра, псевдо «Калина» (1912 – 1950) – стрільця сотні Мороза, Симчича Михайла, псевдо «Карпо» (1908 – 1950), Урбановича Михайла, псевдо «Сивий» (1894 – 1949) та багатьох інших…
За час розкопок було знайдено 74 жертви більшовизму, хоча за іншими даними – їх було значно більше. В неділю 12 серпня 1990 року відбулося урочисте перепоховання жертв комуністичного терору в Яблунові. На цей запізнілий похорон тоді зійшлися тисячі людей. Біля колишнього НКВД, неподалік місця, на якому через рік було розпочато будівництво Яблунівської церкви, висипано могилу, а на ній у 1993 році споруджено пам’ятник.
Царство небесне усім жертвам радянської окупаційної влади.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
