Цапові скелі – стародавній мегалітичний комплекс, розташований біля с. Церківна недалеко від урочища «Бовкоти». Це справжній кам’яний лабіринт із могутніх блоків суцільного пісковика.
Під час Другої світової війни скелі стали природною оборонною локацією для вояків УПА, які боролися тут проти радянських військ, про що свідчить табличка на металевому хресті, встановленому на пісковиковому кургані біля підніжжя найвищої скелі. На стінці цього стрімчака наприкінці 1980-х років (за переказами місцевих людей) вирізали хрест заввишки 4,5 м, а поряд зліва – тризуб, які добре збереглися.
Тревел-проєкт Гуцулендія здійснив чергову експедицію на Бойківщину, побував і біля Цапових скель.
«Цапові скелі – унікальне нагромадження каміння, де сотня Бея добряче розбила москалів. Великі скелі-моноліти, які безумовно є місцем Сили. Ці каменюки розділяють Горгани та Сколівські Бескиди, Львівську область з Івано-Франківською», – розповідає автор проєкту Михайло Будейчук.
Дістатися до Цапових скель мандрівникам довелось з пригодами.
«Ми дійшли лісом до цих вражаючих скель-велетнів. Деякі скелі мають свої назви. Найбільше мені сподобалась назва головних двох каменів – «Сонячна брама», яка утворює з двох монолітів півкільце, в якому можна побачити в певні дні року, як перші промені сонця встають з-поміж лісу… По центру мегалітичного комплексу виділяється і велика зооморфна фігура у вигляді риби», – розповідає Михайло Будейчук.
Саме серед цих скель знайшли укриття вояки сотні Бея.
«Бей тримав військо залізною рукою. В його сотні не було боягузів та слабодухів. Де найнебезпечніше, де найслабше місце — там Бей був у бою усе напереді. Він зі всіх командирів УПА був найбільше разів ранений», – розповідав про безстрашного сотенного підполковник УПА Степан Фрасуляк «Хміль».
А ось як описують один з переможних боїв сотні Бея у Церківній.
«У грудні 1945 року сотня «Бея» здійснила рейд на Долинщину. На п’яти їм наступали загони НКВС, намагаючись оточити і знищити. Великий сніг не дозволяв повстанцям відірватися від чекістів.
Пройшовши села Мізунь, Кальну, Розточки, «Бей» пішов у Церківну, де 11 грудня його сотня розквартирувалася в горішньому кінці села. Після короткого відпочинку варта повідомила, що слідами сотні прямує велика військова колона. Сотенний «Бей» вирішив провчити, як він казав, «шміраків» і підготував для них пастку: сотня, заплутавши сліди на снігу, зайняла в лісі вигідні позиції для обстрілу відкритого поля. Упевнені в тому, що повстанці давно тут перейшли і намагаються відірватися від них, солдати вийшли на відкрите поле і зовсім безпечно продовжили переслідування.
Тоді з лісу пролунала команда сотенного:
«По ворогові — вогонь! Бий по торбі!».
Це означало спочатку цілитися в офіцерів, котрі на облави виходили в таких самих куфайках, як рядові, і лише польові сумки вирізняли їх. Чотири рази близько 300 чекістів кидалися в атаку, щоб вирватися із засідки, але влучні черги повстанських кулеметів примушували їх лягати на сніг, багатьох — назавжди.
Та чекісти не хотіли миритися з поразкою. За свідченням селян, з усіх боків кілька годин на підмогу їм сунули свіжі сили москалів: одна колона з південного напрямку, з Розточок через Перенизь, друга з північного — з Поляниць, третя з північно-західного — із Сукіля і Сколе, а Болехівський гарнізон — зі сходу. Сотню «Бея» було оточено з усіх боків, становище ставало критичним. Та повстанців рятувала вигідна позиція і воля до перемоги. Замаскувавшись між каменями в урочищі «Підцапова», «хорти» дружним вогнем не давали ворогові можливості підійти ні на крок. Кількагодинний бій був такий безпощадний, що повстанці не встигали перезаряджати зброю, а дула автоматів та кулеметів були червоними. Чекісти привезли із сусідніх сіл людей і використовували їх як живий щит.
З настанням вечора «Бей» наказав «хортам» іти на прорив. Повстанці кинулися на ворога. Це було настільки несподівано, що чекісти не витримали атаки, незважаючи на свою майже 10-кратну кількісну перевагу. Кільце ворога було прорвано, і сотня «Бея» вирвалася з оточення та подалася в бік села Поляниці, а звідти горами — в Сколівщину. Ще один день чекісти переслідували сотню, але, вдало маневруючи, їй вдалося відірватись від ворога.
Того дня більшовики мали великі втрати: 221 убитого, в т. ч. майор і два капітани, та 47 поранених. В цьому бою віддали свої молоді життя 18 повстанців, було поранено шістьох, серед них — і сотенного «Бея». Другого дня у Церківну наїхало багато машин із совітами. У господарів вони забрали всі сани з кіньми і два дні вивозили з лісу вбитих. Трупи вантажили на машини і вивозили в Болехів, Долину і Стрий.,
Цей бій увійшов у першу десятку 100 найбільш переможних битв УПА з радянськими каральними військами (НКВД, СМЕРШ)».
Як зараз виглядають Цапові Скелі, які так облюбував відважний командир УПА – дивіться в Гуцулендії.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
