Російська армія продовжує обстрілювати Херсон та Херсонську область з різних видів озброєння. Через складну безпекову ситуацію місцева влада зараз проводить обов’язкову евакуацію для родин з дітьми з деяких населених пунктів. Чимало батьків і самі відправляють свою малечу в тилові області аби ті могли бодай трішки відпочили від постійних вибухів та обстрілів.
На днях майже сотню дітей із Херсонщини прийняли і санаторії Прикарпаття, пишуть Версії з посиланням на Подробиці.
Жителька Херсона Вікторія із донечкою Катрусею в Косові вже кілька днів. Багато гуляють та насолоджуються гірським повітрям і тишею.
На Прикарпаття жінка приїхала з Херсона із чотирма дітьми. Каже, привезла малечу, аби ті бодай трішки відпочили від вибухів та обстрілів. Рідне місто вони не покидали від початку великої війни.
«Зранку, в обід, вечором, вночі йдуть обстріли. Дуже такі сильні, важкі. І ще сирена виє. У нас старший знає, де вильоти, де прильоти, якою зброєю навіть стріляють. Він вже розбирається – гради чи артилерія. – а йому скільки років? – тринадцять», – розповідає жінка.
Про можливість поїхати у Прикарпатський санаторій Вікторія дізналася від знайомих. І одразу записалася.
«Вирішили, тому що більше не могли. Діти майже не виходили на вулицю. А якщо виходили, то серце не на місті. Тому шо не відомо коли і куди прилетить. Вони це все через себе пропускають», – згадує Вікторія.
Ще одна жителька Херсонщини – Марія, також приїхала на Прикарпаття. Жінка розповідає, що її село – Широка Балка постійно під обстрілами. Багато місцевих загинули. Відтак, у жовтні Херсонська ОВА внесла їхній населений пункт до переліку обов’язкової евакуації родин з дітьми. Дівчинка виїхала разом із мамою.
«Ми виїхали бо моя мама попала під осколки. В неї був осколок в нозі. Вона дуже багато крові втратила. Сказали що їй легені пробило. Нас евакуювали сюди», – ділиться дівчина.
Загалом на Прикарпаття з Херсонщини приїхала майже сотня дітей – віком від двох місяців і до 18 років. Деякі у супроводі батьків. Частину гостей з півдня прийняв в себе Косівський санаторій.
«З кожним разом діти приїжджають психологічно складніші. Здавалось би на початках мало би бути психологічний стрес, але як показав час діти приїжджають із певними рівнями тривоги. Вони мають безсоння. Діти бояться на вулицю виходити. З ними працюють психологи», – пояснює директор дитячого санаторію Оксана Суканець.
Окрім ментальної реабілітації, діти отримують в закладі й курс фізіотерапевтичних процедур та масажів для оздоровлення, каже директорка. А ще, паралельно навчаються. При санаторії діє повноцінна школа.
Вчитель історії Мирослава Іваницька каже, що хтось хоче вчитися, хтось не хоче, когось треба трішки заставити, так як діти.
Одинадцятилітня Уляна каже, що вже забула як це сидіти за партою.
«За ці два роки війни я ні разу не була в школі. А в школі мені подобалося. Там прикольно», – згадує дівчинка.
Родина Уляни всю війну безвиїзно в Херсоні. Дівчинка каже: до постійних вибухів вже звикла.
«Знаєте, коли ти там живеш то іноді буває що коли сильно-сильно бабахкає, то іноді вже байдуже. Бабахкає та й бабахкає», – зізнається школярка.
Діти на Прикарпатті лише пару днів, а їх вже не впізнати – каже Вікторія. Життя без вибухів, можливість вільно гуляти на вулиці та спілкування з однолітками допомогло їм знову відчути радість безтурботного дитинства.
«Ми нині перший день пішли тут в школу. Ми такі щасливі, що діти в школу пішли. А Катрусю водили в дитсадок. Катруся дуже змінилася. Я у неї питаю чи хочеш ти в Херсон. Вона – ні», – розповідає Вікторія.
Путівка розрахована на місяць, але чимало дітей залишаються на довше, каже директорка. Практично всі діти із прифронтових регіонів, і багатьом повертатися просто нікуди. Ліза із міста Марганець на Дніпропетровщині, в санаторії живе вже майже півроку. Разом із нею і ще 8 братів і сестер.
«Коли ми виїжджали, нам казали що можуть підірвати станцію. І мама дуже хвилювалася, і сказала щоб ми приїхали сюди, бо тут безпечно. Мама каже, що поки не може забрати, бо йдуть обстріли», – каже Ліза.
Від початку війни в санаторії прийняли понад дві тисячі дітей. З дня на день чекають на приїзд ще однієї групи із Херсонщини.
«Ми підпорядковані Міністерству охорони здоров’я. Плюс наш заклад забезпечений всім базовим, чим мав би бути забезпечений. Але діткам завжди хочеться чогось більшого, цікавішого. Особливо тим хто у нас перебуває довше. Комусь треба одяг поновити, комусь іграшку. І нам дуже потрібна волонтерська допомога», – пояснює директорка дитячого санаторію.
До слова, волонтери активно допомагають санаторію.
«Якщо раніше було більше запитів на харчові продукти, пральні порошки, то зараз ми привезли подарунки, побутові речі, які потрібні для функціонування, зокрема прибирання приміщень – пилосмоки. Як був запит на одяг так і залишається», – каже волонтер Микола Грабовецький.
Проте дещо ще потребує оновлення в закладі – зокрема професійні пральні машинки. Бо побутові, які є у них не витримують навантаження і часто ламаються.
Незабаром Миколая, тож для маленьких гостей працівники санаторію готують справжнє свято, каже керівник закладу. Закликають приєднатися до їхньої команди і всіх небайдужих, аби разом виконати мрії дітей, які вони виклали у своїх листах до Чудотворця.
«Хочу набір для малювання, тому що це я дуже люблю», – ділиться Ліза.
Та найбільша мрія дітей і спільна для всіх – аби якнайшвидше закінчилися війна і вони змогли повернутися додому.
«Я тут звикаю, але все одно хочеться додому, звісно під обстріли не хочу. Це страшно дома сидіти… воно стріляє, летить між хатами», – згадує Марія.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
