Світ вшановує жертв Голокосту, однієї з найстрашніших трагедій в історії людства. Німецька нацистська партія на чолі з Адольфом Гітлером вбила і замордувала шість мільйонів євреїв. З них близько півтора мільйона людей – на території України.
“В табір смерті” вона потрапила, коли їй було лише шість. За колючим дротом вона пробула більше року. Нацисти розстріляли її маму. А сама вона ледь не померла з голоду. Франківчанка Клара Юрівна Аксельрод – бранка Станіславського гетто – одна із тих небагатьох, хто зміг втекти із концентраційного табору та вижити під час нацистської окупації Прикарпаття.
В концтаборах та гетто, які створили нацисти і куди примусово звозили всіх євреїв – вижити змогли одиниці. Серед них – і Клара Юріївна з Івано-Франківська. Шестирічною дівчинкою вона потрапила “в табір смерті”. Пробула там більше року, але змогла втекти. Про жахіття, які їй довелося пережити в ті часи, вона розповіла Жанні Дутчак, повідомляють Подробиці.
Клара Юріївна показує світлину своєї рятівниці – жінки, яка прихистила її та переховувала від німецьких нацистів в часи Другої світової війни.
Клара Аксельрод, жителька Івано-Франківська:
Я так її любила. Вона мені і сорочечку вишила, і спідницю.
Коли Німеччина напала на Радянський союз, Кларі Юрівні було лише шість. Вона жила із батьками в селі – недалеко від Станіславова – нинішнього Івано-Франківська. Каже: її родина мала хату сад, і землю. Та влітку 41-го – як тільки німці окупували територію Прикарпаття – почалися масові вбивства євреїв. Родина пані Клари втекла в місто, яке тоді контролювали ще угорські війська.
Клара Аксельрод, жителька Івано-Франківська:
У нас був голова сільради, попередив, коли буде і щоб ми йшли. І ми вийшли із села в місто Станіслав, у нас тут була рідня. І сказали, що тут вже тут буде добре і нікого не будуть чіпати.
Та буквально за кілька тижнів німці зайшли і в Станіславів, й там теж почався масовий кривавий терор. Нацисти створили – гетто, куди насильно переселили всіх євреїв. Там опинилася і Клара з батьками.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
Нас забрали в гетто. А в гетто заставляли роботи всякі роботи. Діти теж на землі щось там копали. Старших людей у поле заставляли робити. І били нас. Я мала тут такий донедавна зберігався шрамчик і мала на руці мала.
Територія гетто охоплювала майже чверть всього міста. Огороджена великим парканом із колючим дротом. Вийти – можна було лише за наявності спец-перепустки.
Мойше Лейб Колесник, головний рабин Івано-Франківського регіону:
Відповідно до німецьких окупаційних правил в кожному місті і містечку робилося гетто. Це було концентрейшен гето. Сюди зганяли зі всієї області в одній кімнатці по 20 чоловік, їсти нема що, всі мруть з голоду.
Максим Мурзов, працівник волонтерського штабу єврейської релігійної громади в Івано-Франківську:
В гетто ситуація була страшна. Це фактично концентраційний лагер в тому найгіршому розумінні. Задача цього лагеря була – щоби людина в ньому вмерла. Проносити продукти в гетто заборонялося.
Люди там гинули щодня …. від голоду, хвороб, тортур та розстрілів.
Мойше Лейб Колесник, головний рабин Івано-Франківського регіону:
В один день зігнали більше 20 тисяч народу і просто день був довгий і вбили тоді 12 тисяч з копійками в один день.
Нацисти не жаліли навіть дітей.
Мойше Лейб Колесник, головний рабин Івано-Франківського регіону:
Загальна система була яка – винищення єврейського населення повністю. Діточок підігнали десь сотні чотири туди в кінець вулиці Бельведерської, їх там кого повбивали, кого порубали на куски, руки, голови повідкидали.
Від нацистської кулі загинула і мама пані Клари. Одного дня вона просто не повернулася додому з примусових робіт на полі.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
Маму вбили. Ми були би всі загинули, якби не цей чоловік, що він нас спас.
Цей чоловік – працював поліціантом в гетто. І добре знав її батька, був з їхнього села. Він і допоміг втекти.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
Тато дуже добре знав цього чоловіка, і вони договорилися, що він вибере такий момент, що він нас виведе із гетто. І так було. І ми пішли вночі. І тато йшов і думає куди йти (плаче) і вирішили до священника нашого Горохолинського.
Сільський священник прихистив Клару із татом на ніч. Потім знайшов їм безпечніший сховок – хату свого дяка на околиці села серед лісу.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
То був голод, тяжко було, і багато дітей йшло служити і священник сказав, що мене підготовить. Я була така маленька, але я все зрозуміла, що він мені казав. Через ліс треба було йти в інше село. І так я йшла як сказав. І я прийшла. І ходила так по хатах просилася найнятися пасти корову. Але я була дуже худа, мала, і не дуже хотіли мене брати.
Але одна родина таки пожаліла і взяла дівчинку до себе – пасти корови. Згодом в селі Клара потоваришувала із дівчиною-сиротою, на кілька років старшою. Її звали Паранька, вона замінила маленькій Кларі маму і тата.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
І так вона хотіла, аби я до неї пішла. І я тоді перейшла до неї.
З батьком Клара зустрілася вже після закінчення війни. На той час вона навіть не знала чи він живий.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
Після війни десь два роки тато мене знайшов. Тато мене забрав. Я не хотіла йти. Я дуже привикла до Параньки.
В рідному селі пані Клари до приходу німців жило ще дев’ять єврейських родин.
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
При німецькій окупації загинули всі родини. – У вашому селі всі загинули? – Всі загинули. Тільки ми залишились.
За різними даними, за три роки нацистської окупації в Івано-Франківську було вбито і замордовано більше ста тисяч євреїв.
Мойше Лейб Колесник, головний рабин Івано-Франківського регіону:
Прогнано через гетто в Станіславові 127 з гаком тисяч людей нашого брата. З яких 100 тисяч вбито тут на місці. А 27 тисяч вигнано до Белса до констабора вивезено потягом і вбиті там. І після війни перерахували тут в Станіславові до 150 чоловік приблизно.
Серед “дивом врятованих” – і Клара Юріївна. Зараз їй – 89. Своє життя вона присвятила допомозі людям. Майже пів століття пропрацювала терапевтом в одній із Франківських поліклінік. Каже – не було і дня, аби вона не згадували ті страшні часи, якій їй довелось пережити в дитинстві. Та завжди гадала, що більшого зла, як тоді, вона ніколи не побачить… як же вона помилялася…
Клара Аксерольд, жителька Івано-Франківська:
Плачу кожен день. Я не можу пережити, бо я згадую все те, що було, а тепер повторяється. Така жорстокість. І я не знаю чому так люди жорстоко, за що. Руські ще гірші як німці. (схлипує) Вони ще гірше ніж німці.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
