Історія бренду Zhyzhuk. Михайло та Анна Степнови — з Миколаєва. 2020 року вони створили підприємство, що спеціалізується на пошитті дитячого текстилю. Через повномасштабне вторгнення подружжя було вимушене релокувати його на захід України.
Виробництво у квартирі та інші виклики
Початок Zhyzhuk був у текстильних прикрасах для волосся, які Анна виготовляла доньці. Та йшла в них у дитячий садочок, і так мами почали замовляти й своїм дівчатам бантики, пишуть Версії з посиланням на ГЛУЗD.
На один із днів народження доньки Ангеліни Анна пошила вігвам.
“Вона в ньому гралася кожного дня. Я побачила, що дитині це подобається, і почала цікавитися вігвамами. Виявилося, що це актуальна річ, — і ми з чоловіком вирішили відшивати їх на замовлення”, — ділиться Анна.
“Аня тоді працювала не в дуже хороших умовах. Був великий обсяг роботи і маленька заробітна плата. І я запропонував щось пробувати самим. Тим паче, що Аня вже продавали бантики і пов’язки й мала певний базис, на який можна спертися. Аня вела сторінку в Instagram, були й потенційні клієнти, що замовляли раніше бантики”, — каже Михайло.
Журжиком Анна та Михайло називають дочку Ангеліну, звідси й назва виробництва:
“Вона в нас дуже активна. Коли була маленькою, то не могла спокійно лежати на спині. Постійно руками й ногами дригала туди-сюди. І я до неї говорила: “Ти як жук”. Потім бабуся сказала “Жужа” — і воно так причепилося”, — ділиться Анна.
У жінки була вживана машинка, тому спочатку відшивали все вдома, кроїли на підлозі. За кілька місяців Анна знайшла собі помічницю, а через пів року вирішили перенести виробництво із квартири і знайти місце для майстерні. Подружжя жартує, що Анна — творчий директор, а Михайло генеральний.
“Коли в хаті є мала дитина, це важко. Вона постійно витягує набивку для подушок і килимків, і взагалі в хаті завжди був безлад, бо постійно була робота. Ми винайняли приміщення і добре працювали, поки нас не прийшли “визволяти”. Майстерню в Миколаєві ми досі орендуємо. Там зараз у нас працює одна швачка і одна закрійниця”, — каже Анна Степнова.
Хоч майстерня розташована у промисловій зоні, яку часто обстрілюють, виробництва не припиняли. Переїздити вирішили, бо поблизу був приліт і їхній цех постраждав. Проте вдалося налагодити роботу дистанційно, і тепер увесь крій приїжджає з Миколаєва у франківську майстерню. А у Франківську в нас наразі п’ятеро працівників. Серед яких одна жінка — переселенка.
Спочатку планували перебратися в Кам’янець-Подільський, та знайти там помешкання було важко. Тому подалися до Івано-Франківська. Приміщення для підприємства вдалося знайти швидко. У вересні 2022-го почали налагоджувати роботу у новому місті. Анна ділиться, що труднощів не було тільки з приміщенням, працівників шукали довго.
“На початку постійно мінялись робітники, бо не мали фаху. В нас невеликий цех, тому ми не могли дозволити собі тут навчати. Щоб розширити виробництво, не вистачає кадрів, але команда тут більша, ніж була в Миколаєві. Ми маємо пакувальника, який допомагає із відправленнями. А після того, як нас відвідав міський голова, до нас почали звертатися і швачки, і закрійниці”, — розповідає Анна.
“Нас дуже добре прийняли”
Процес адаптації проживали по-різному: Анна хотіла додому, а Михайло радів новому домові. Його тішило, що все в місті українською.
“У нас не виникало непорозумінь. Нас дуже добре прийняли. Ми орендуємо два приміщення і за одне з них платимо в місяць 1000 грн”, — каже Михайло.
“Такого не було, щоб нам казали “їхати у свій Миколаїв”. Правда, мене здивувало, коли одного разу таксист запитував, чи правда, що у нас стріляють. Для мене це було трошки дивно, як людина, живучи в Україні, таке питає. В дитини у школі також все гаразд. У неї траплявся суржик спочатку, але її не цькували. Чоловік також працює у школі, викладає фізику і не має ніяких непорозумінь”, — ділиться Анна.
Розширення та плани
Зараз виготовляють дитячі піжами, вігвами, іграшки та планують розширювати асортимент. Михайло Степнов захищав країну в часи АТО, тому він подався на грант для учасників бойових дій від “Дії”.
Отримали 250 тисяч, на які закупила чотири нові машинки. Михайло ділиться, що без гранту не вдалося б їх самостійно придбати.
“Ці кошти ми маємо повернути державі у вигляді ЄСВ та податків за наших працівників. Тобто ми зобов’язані були офіційно влаштувати двох або більше людей. Те, що ми й так мали зробити, держава ще більше заохотила, аби влаштовували людей працювати офіційно”, — каже Михайло.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
