У мальовничих Карпатах розташувався унікальний музей “У трембітаря”, який заснував Микола Ілюк. Цей осередок гуцульської культури приваблює туристів з усього світу, пропонуючи зануритися в автентичну атмосферу Гуцульщини.
Музей “У трембітаря”, створений Миколою Ілюком у 2008 році, став справжньою перлиною Карпатського регіону. Розташований у дерев’яному будинку, оточеному мальовничими гірськими краєвидами, музей пропонує відвідувачам унікальну можливість доторкнутися до живої гуцульської культури, пишуть Версії з посиланням на Репортер.
Усе почалося з дідуся Миколи Сливчука. Народився він 1914 року в селі Замагора, що на Верховинщині. З дитинства полюбляв музичні інструменти. Спершу грав на сопілці, а коли мама купила волинку, то радості не було меж. Та не однією музикою жив Микола Сливчук – був вправним бджолярем, ковалем, мисливцем і будівельником, а у вільний від роботи час грав у селі на вечорницях.
Одного разу в житті Миколи Сливчука трапилася цікава подія. У будинку сім’ї Сориків під час зйомок фільму мешкав Сергій Параджанов, нині це хата-музей кінофільму «Тіні забутих предків». Сорики запропонували Параджанову пана Миколу як талановитого музиканта. Режисер погодився.
Микола Сливчук з іншими музиками їхав до Києва «на озвучку». В метро їх пускали безплатно, бо були у гуцульському вбранні. До слова, волинку і скрипку, на котрих грав у фільмі Микола Сливчук, зберіг у своєму музеї Микола Ілюк.
Передав дідусь онукові і талант музиканта. Микола з дитинства прислухався до різних мелодій, співаків. І коли пішов вчитися в дев’ятому класі до ще одного музиканта в родині – дядька Миколи Стринадюка, то вже знав чимало мелодій. Відтак було навчання в Надвірній, а потім військова служба у Москві та Сочі. Але й там Микола Ілюк не забував про музику.
Після армії працював завклубом у селі Чорна Річка, а ще вступив до Калуського училища культури на хорове відділення. Через деякий час Микола Ілюк одружився та переїхав до Верховини. Там познайомився з видатним музикою-віртуозом Романом Кумликом. Разом вони створили капелу «Черемош», з якою за 10 років об’їздили чи не всю Польщу та Німеччину.
“Згодом Роман Кумлик зайнявся створенням власного музею, а я зі своїм гуртом «Коляда-Криворівня» полетів до Америки. Відтак ще п’ять разів. І країнами Європи виступали. Нині граю в музичній капелі «Гуцули»”, – розповідає Микола Ілюк.
Як справжній господар у 2008 році Микола Ілюк побудував хату, де зробив окрему музичну кімнату. Там давав приватні уроки музики своїм учням. А згодом пробудився в нього дух збирача автентики й виникла ідея створити власний музей.
Микола Ілюк, господар музею та талановитий музикант, зустрічає гостей у традиційному гуцульському вбранні, граючи на трембіті.
“Чимало від дідуся, прадіда та родичів дружини залишилося у спадок різних верстатів й побутового реманенту. Ще я збирав музичні інструменти. Й так з часом з’явився музей гуцульського побуту і мистецтва ‘У трембітаря'”, – розповідає пан Микола про створення музею.
Музична спадщина займає центральне місце в експозиції. Відвідувачі мають змогу не лише побачити, але й почути звучання різноманітних інструментів: сопілки, волинки, рогу, дримби, флояри, баяну, акордеону, тилинки, цимбалів, ліри, кларнету, гітари. Особливу увагу привертає колекція з близько сорока скрипок та раритетне фортепіано.
Окрім музичних інструментів, музей багатий на автентичні предмети гуцульського побуту, деякі з яких датуються кінцем XIX століття. Відвідувачі можуть приміряти традиційний гуцульський одяг та ознайомитися з давніми фотографіями, які розповідають історію регіону.
Музична кар’єра Миколи Ілюка тісно пов’язана з розвитком музею. Він був учасником капели “Черемош”, з якою виступав у Польщі та Німеччині, а також гурту “Коляда-Криворівня”, що гастролював у США.
“Нині граю в музичній капелі ‘Гуцули'”, – додає музикант.
Талант та знання Миколи Ілюка привернули увагу кінематографістів. Його можна побачити у фільмах “Захар Беркут”, “Останній москаль”, “Мій карпатський дідусь”. Крім того, він брав участь у зйомках телепередач “Мандруй Україною”, “Ніч на Івана”, “Краса по-українськи”.
Музей “У трембітаря” став популярним серед туристів з різних куточків світу – від Європи до Австралії та Індії. Особливо зворушливо, що сюди приїжджають військові, шукаючи момент спокою від війни.
