На початку серпня в Івано-Франківську продовжили доступний маршрут від центру до обласної клінічної лікарні. Це один із пунктів програми створення безбар’єрної та інклюзивної інфраструктури на території Івано-Франківської міської територіальної громади, яку взялись активно впроваджувати в місті. Але чи справді Івано-Франківськ стає доступнішим? Наскільки комфортно пересуватися містом? Чи стали громадські заклади Івано-Франківська доступними для маломобільних груп населення?
Мапа доступності
Торік в Івано-Франківську презентували мапу доступності для маломобільних груп населення. Створив її ветеран, а сьогодні радник міського голови Івано-Франківська з питань доступності Юрій Гапончук. Свого часу він був командиром роти оперативного призначення 50 полку імені полковника Семена Височана Нацгвардії України. Під час виконання завдання військовий підірвався на міні, після поранення йому ампутували стопу. Реабілітацію Юрій Гапончук проходив в Івано-Франківську, тут і стикнувся з проблемою доступності. Відтак і вирішив долучитись до її вирішення. А почав з мапи доступності.
«Я реально обійшов все місто – проінспектував дороги, покриття і переїзди. Аналізував місця, де найчастіше люди з інвалідністю можуть стикнутися з проблемою пересування. Це — медзаклади, де лікуються багато воїнів, які втратили кінцівки внаслідок бойових дій, держустанови, підприємства. Потім все відобразив на мапі», – розповів Версіям Юрій Гапончук.
Маршрути понижень
На позначених на мапі доступності маршрутах визначили, що потрібно було переробити 182 пониження тротуарів, ще 111 — дообладнати.
Минулого року розпочали роботи в центрі, а цьогоріч запланували роботи в трьох напрямках:
- Пасічна: від обласної клінічної лікарні до центру по Галицькій;
- Мазепи: від центральної міської лікарні до лікарні на Матейки та вулиці Сахарова
- Незалежності: від Стометрівки до Майзлів та МСЕКу, а також з виходом до Меморіального скверу.
У планах також розробка мобільного застосунку, в якому буде туристична карта міста з доступними закладами для маломобільних груп населення. Але це наступний етап.
«В принципі, для чого нам зараз кафе і магазини, якщо ми не можемо до них доїхати? Ми запланували все робити покроково. І перший крок вже робимо: спочатку пониження, а потім будуть і пандуси, і доступні входи в магазини, і, де потрібно, вбиральні», – уточнює Юрій Гапончук.
Одним з «інспекторів», якого залучили при облаштуванні першого маршруту на Пасічній був 33-річний Володимир Онуфрик. Чоловік користується кріслом колісним з третього класу, сам живе на Пасічній, тому йому було важливо, щоб пониження тротуарів в його рідному мікрорайоні зробили якісно.
«Нас інколи кличуть, щоб перевірити, чи все добре зроблено. Я проїхався від обласної лікарні до центру, десь показував нюанси, якщо щось недобре зробили. Проїхався від Пасічної до меблевого магазину «Галичанка», то можу сказати, що цього разу вони зробили нормально», – відмітив Володимир Онуфрик.
Франківець каже, що дорожня інфраструктура у місті має бути з мінімумом перепадів та без перешкод і має бути доступна для всіх без винятку – людей на кріслах колісних, батьків із дитячими візочками, людей із порушенням опорно-рухового апарату, людей із порушенням зору, людей із порушенням слуху, літніх людей і тих, хто має тимчасові труднощі в пересуванні – вагітних жінок, людей, які пересуваються на милицях, людей із багажем тощо.
«Має бути зручно всім» – каже чоловік.
Здійснена мрія: підйомна платформа
Але для Володимира доступне місто починається не на дорогах і тротуарах, а за порогом квартири. Він з родиною живе в багатоповерхівці, тож багато років для нього було проблемою просто потрапити на вулицю.
«Доступність починається з виходу з дому. Це найосновніше. Тому що в мене, наприклад, в під’їзді є шість сходинок. Це такий бар’єр, що, якщо мені потрібно вийти, я мушу завжди просити когось, щоб мене звезли чи завезли. Це завжди некомфортно, тому що мені доводиться від когось залежати», – розповідає франківець.
Ситуація покращилась, коли в будинку, де мешкає Володимир, встановили підйомну платформу.
«В мене вже два роки є підйомна платформа. Місто поставило. На це пішло шість років, щоб її нарешті встановили. І зараз я взагалі незалежний. Я виходжу з дому, коли мені треба, коли хочу – йду додому. Я вийшов з дому, пішов на автобус, сів і поїхав, куди треба», – розповідає Володимир і ділиться відео, як працює платформа в його під’їзді.
Аптеки, в які не потрапити
Платформи зі схожим принципом дії все частіше можна зустріти і на вулицях Івано-Франківська. Особливо при вході в аптеки чи діагностичні лабораторії.
Але Володимир Онуфрик каже, що їх часто встановлюють неправильно, і те, що мало б допомагати, створює зайві перешкоди і виступає швидше, як декорація.
«Мені в одній аптеці сказали, що спочатку потрібно покликати продавця чи то фармацевта, щоб він цей підйомник відкрив і включив. А як я маю в ту аптеку потрапити, щоб його покликати? Інколи ставлять дзвіночки біля платформ, але на них ніхто не реагує. Або вони просто не працюють. І тоді виходить, що я маю заповзти в аптеку і тоді злізти назад, сісти на візок, щоб мені відкрили?», – обурюється франківець.
Володимир каже, що багато магазинів і тих же аптек встановлюють пандуси і платформи швидше «для галочки».
«Нам потрібно якось їм донести, що якщо вони вже ці підйомники ставлять, то щоб вони працювали. Або якщо встановлюють пандуси, то вони мають бути правильні. А не так, щоб для галочки це все було. Існують же норми і правила. Якщо ти їх не дотримуєшся, то це має бути прирівняно до того, ніби ти працюєш без ліцензії», – каже Володимир Онуфрик.
Пандуси і безпечні переходи
Пандуси сьогодні – адекватне рішення, щоб забезпечити доступність багатьох будівель міського простору.
Але Володимир Онуфрик відмічає, що серед всіх встановлених пандусів тільки невелика частина відповідає визначеним технічним параметрам і відповідно є безпечною для маломобільних груп населення, зокрема і для людей з інвалідністю.
Ми зустрічаємось на Вічевому майдані біля центрального ЦНАПу в Івано-Франківську, тож Володимир пропонує тут же випробувати встановлений перед входом пандус.
«Насправді він дуже добрий. Правильний кут нахилу, є поручні. Мені комфортні ці, що на висоті 70 сантиметрів. А от тим, хто буде йти на милицях чи протезах, зручніше буде триматись за вищі поручні. Якщо не помиляюсь, то вони мали б бути на висоті 90 сантиметрів. Також тут є підігрів, він взимку не замерзає, і це дуже добре. Ну і гумове покриття встановили, бо під низом плитка – і вона слизька. І якби був дощ і не було цього покриття, то можна перевернутись», – каже Володимир.
Далі плануємо прогулятись однією з центральних артерій міста – вулицею Січових Стрільців. Вона порівняно невелика, але досить жвава. Тут працюють «світлофори, які говорять» – пристрої звукового дублювання сигналів пішохідних світлофорів. Але перехід для пішоходів дозволений лише на 15 секунд, тож доводиться рухатись через дорогу оперативно.
«Тут з одного боку тротуару перехід нормальний, а з іншого – зависокий. Я то ще заїду, якщо прикладу зусилля, бо в мене крісло вузьке і маневрене, особливо ці малі колеса. Але інші люди вже тут можуть перевернутися», – каже Володимир.
Ми рухаємось в бік вулиці Мазепи і дорогою нам не трапляється жодного магазину, кав’ярні чи аптеки, які б були без сходинок.
«Тут нема ні пандусів, ні платформи, тож зайти я туди без допомоги не зможу», – коментує чоловік.
Через кількасот метрів нарешті бачимо перший безбар’єрний вхід в готель. Але потрапити ми можемо тільки на рецепцію. Цікавимось, чи можемо випити кави в ресторані на другому чи останньому поверсі.
«На жаль, ні. Ми в процесі, будемо ставити підйомник, але поки потрапити на вищі поверхи змоги немає», – пояснює адміністратор готелю.
Знову виходимо на вулицю і продовжуємо рух. Дорогою Володимир демонструє, як від форми бруківки залежить комфортність його пересування.
«Добре, коли бруківка пряма, рівна, а не кругла. Якщо є заокруглені шви, то крісло сильно вібрує. Я таку бруківку називаю «антицелюлітною», – жартує чоловік.
Квадратна бруківка змінюється фігурною, а подекуди і трилінкою. Втім кожна з них тією чи іншою мірою додає вібрації при русі. «Хороша» бруківка трапляється хіба що далі біля нещодавно відкритого «Дому воїна». Тут же встановлений і новий пандус.
«Тут якість роботи дуже добра. Нахил ідеальний. Є достатньо місця для розвороту, навіть можна двома кріслами розминутись. Є поручні, висота комфортна. З іншого боку сходи, теж є поручні і тактильна плитка. Я б оцінив цю роботу високо», – каже Володимир.
Але цей пандус виявився останнім комфортним на нашому шляху. Далі ми попрямували до Фортечного провулка, але щоб потрапити туди, Володимиру знадобилась допомога. Бо самостійно вийти кріслом на перехід до Бастіону чоловіку не вдалося – надто крутий та слизький пандус встановили перед аркою.
А з’їзд до самого Фортечного провулка виявився ще крутішим. До слова, це один з перших пандусів в Івано-Франківську, встановлений за кошт приватної ініціативи. Але і він був підданий критиці через невідповідність нормам.
«Сам факт такої ініціативи – це хороший прецедент! Доступність стає на часі, її забезпечення все частіше з’являється в інфополі. Інфраструктура повинна бути доступною для ВСІХ без виключення. Адже людей з різними порушеннями здоров’я та різними видами інвалідності в Україні більшає кожного дня. Для пристосування наявного простору потрібні пандуси, ліфти, підйомники. А загалом необхідно впроваджувати принципи універсального дизайну, саме тому різних пародій типу «направляючих рейок на сходах» не має бути взагалі! Всі елементи інфраструктури мають відповідати нормам інклюзивності, і байдуже, хто ініціює монтаж цих елементів, місто чи приватні компанії. Інакше це стає процесом «для галочки», без реального вирішення проблеми. Принцип «Не нашкодь!» завжди доречний. На жаль, цей пандус ненормативний. В питаннях облаштування безбар’єрного простору не може бути половинчастих рішень: воно або доступне, або ні», – відмітили в березні спільноті Доступний Франківськ.
Володимир Онуфрик спробував спочатку з’їхати, а потім піднятись пандусом, який за пів року від його встановлення так і не змінили. Хоча урбаністи пропонували замість нижніх двох сходинок з’єднати проміжний майданчик з провулком похилою площиною по всій ширині або замінити нижній пандус на конструкцію довжиною 3,3 м та 1,2 м завширшки. А щоб не розбирати верхні сходи і парапет, пропонували змонтувати електричний підйомник до парапету або стіни. Втім поки що пандус у Фортечному досі у своєму первозданному вигляді. І виявився небезпечним для людини, яка користується кріслом колісним.
«Важко було. Якби поручнів не було, я б не виїхав. Я дуже боявся їх відпускати, бо розумів, що відкочусь назад і можу перевернутись. Я недавно перевернувся раз. Але то було не через пандус», – уточнює Володимир.
Тут хочеться нагадати, що проєктування та встановлення пандусів вимагає дотримання чітких технічних параметрів.
Ухил: при визначенні ухилу пандуса слід керуватися Додатком Д, що міститься в ДБН «Інклюзивність будівель і споруд». Залежно від висоти підйому пандуса, ухил має становити від 2,9 до 4,8 градусів (або 8%- 5%). При цьому ухил 4,8 градусів або 8% є згідно чинних норм максимально допустимим. Крутіший нахил становить небезпеку для користувачів, в першу чергу – для осіб на кріслах колісних.
Ширина: нормативна ширина пандуса для однобічного руху – 1,2 м, для двобічного – 1,8 м. Тому мінімальна нормативна ширина пандуса становить 1,2 м. Важливо підкреслити, що йдеться про так звану «робочу» ширину або ширину в просвіті, тобто про відстань між крайніми точками поручнів з внутрішнього боку. Якщо робоча ширина пандуса вужча за 1,2 м, то пандус є ненормативним і, відповідно, нефункціональним.
Співвідношення висоти до довжини: тут так само слід керуватися згаданим Додатком Д з ДБН «Інклюзивність будівель і споруд», згідно з яким залежно від висоти підйому пандуса відповідна пропорція становитиме від 1:20 до 1:12.
Поручні: обов’язкові з обох боків на висоті 0,7 і 0,9 м. Завершальні частини поручнів вгорі та внизу повинні мати заокруглені кінці.
Горизонтальні майданчики: необхідні після кожних 0,8 м підйому, глибиною не менше 1,5 м.
Покриття: шорстке, неслизьке, з контрастним позначенням початку та кінця пандуса.
Доступність в Івано-Франківську та інших містах
Перепони подолали і йдемо далі. Дорогою чоловік розповідає, як Івано-Франківськ відрізняється від інших українських міст.
«Івано-Франківськ ще порівняно комфортний. Тут досить рівно, немає значних перепадів висоти. У Львові і Чернівцях, до прикладу, важчі з’їзди. Там дороги йдуть вверх-вниз. Хоча і там люди адаптуються, їздять, користуються», – каже франківець.
Втім Івано-Франківську далеко до європейських міст.
«Я нещодавно повернувся зі Швейцарії. Перед тим був у Нідерландах. Також заїжджали в Ліхтенштейн і Польщу. Звісно і в Європі можуть бути якісь нюанси. Бо в тій же Польщі я звертав увагу на бордюри, які височіють десь на 5 см. Але в нас ці бордюри роблять не на 5, а на 20 см. 5 сантиметрів легше подолати. А 20 см – просто нереально без допомоги. А загалом Європа дуже доступна. І йдеться не про великі міста, а про звичайні містечка», – ділиться враженнями Володимир Онуфрик.
Толерантне спілкування – це також про доступність
Не без зусиль долаємо підйом вулицею Крива і прямує знову в центр. Доїжджаємо до Алеї Героїв на Стометрівці і зупиняємось перед фото Миколи Онуфрика – захисника з 10 гірсько-штурмової бригади, який загинув у травні 2023 року під Бахмутом.
«Це мій рідний брат, він був всього на рік старший за мене. В нас ще є старший брат. Микола був середнім, а я – наймолодший. Через два дні після 24 лютого він пішов у військкомат. А потім одразу поїхав Чернігів захищати. Довший час був на нулі. Бувало, що по 10-12 днів без зв’язку ми були. Був вдома на реабілітації, а потім повернувся і знову на нуль одразу. Їх шість людей пішло і всі шість загинули», – уривками розповідає Володимир.
Він з батьками часто приїжджає на Алею Героїв до Миколи. Бо його брат, як і десятки хлопців і дівчат, чиї фото сьогодні можна побачити на франківській Стометрівці, виборювали нашу свободу і право впроваджувати європейські цінності.
«Хочеться більше розуміння і толерантності від суспільства. Бо насправді толерантне спілкування – це також про доступність. Зараз я став більш незалежний і мало зважаю на думку інших. Але я пам’ятаю, як у дитинстві виходив гуляти у двір з друзями, а сусідки, особливо пенсійного віку, говорили: «Ти хворий, ти маєш сидіти вдома». Або пригадую, як з племінницею ми пішли на дискотеку в «Атмосферу», а до мене адміністратор підійшла і сказала: «Не танцюйте тут, бо ви тут заважаєте», – розповідає Володимир.
І таких ситуацій було чимало.
«А ще я провчився в університеті тільки один день. Після школи я вступив в Університет нафти і газу і був там аж на одній парі. На другу пару мої одногрупники пішли наверх, а я один лишився внизу. Я пересів на лавку, щоб мені легше було там писати. І тут підходить викладачка, вона побачила, що візок стоїть збоку, і сказала: «Що ти тут робиш? Ти маєш вдома вчитися». І я справді ще деякий час пробував вдома вчитися. Але зрештою покинув навчання. В мене вже був нервовий зрив, температура піднялась. Мені важко було самому вчити одразу 10 предметів. Було завелике навантаження, тому й покинув. Але я думаю, що я сам більше навчився, аніж вони мене там навчили», – каже Володимир Онуфрик.
Франківець займався ремонтом телефонів і налаштуванням комп’ютерної техніки, зараз друкує магніти і тренує в грі боча.
«Я кандидат в майстри спорту з цієї гри. В мене є кубок за друге місце в індивідуальному заліку. У нас в Івано-Франківську навіть проводять Кубок Західної ліги з боча. Свого часу саме ми почали популяризувати цей вид спорту у нас», – розповідає чоловік.
Також Володимир Онуфрик прагне, щоб у суспільстві нарешті правильно почали звертатись до людей з інвалідністю. Адже відповідно до Конвенції про права осіб з інвалідністю, єдиним правильним визначенням є «людина (чи особа) з інвалідністю».
Щодо конкретних чи видимих порушень, то коректним буде сказати «людина з порушенням зору / слуху / опорно-рухового апарату», «людина з фізичними / сенсорними / психічними / інтелектуальними / ментальними порушеннями», «людина на кріслі колісному», «людина з ампутацією кінцівки» тощо.
Матеріал створено за підтримки Центру експертизи у сфері прав людей з інвалідністю громадської спілки «Ліга сильних», що працює за підтримки проєкту UNDP в Україні «Підтримка громадянського суспільства та молоді» та фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агентств ООН.
