Кажуть, в будівлі СБУ, що на вулиці Сахарова в Івано-Франківську, передбачені спеціальні кабінети для керівників області на випадок нештатних ситуацій. В кабінетах цих є спецзв’язок і все необхідне, щоб керувати областю в надзвичайних умовах.
Я, звичайно, не знаю, що це може дати у випадку (не приведи, Господи) збройного протистояння, але така інформація є. Як й інформація, що в одному з таких кабінетів зараз і перебуває голова діючо-недіючої облдержадміністрації Василь Чуднов.
А давайте уявімо собі наступну ситуацію. Для цього відмотаємо уявну кінострічку на 24 січня.
Має відбутися анонсований штурм будівлі ОДА. Люди зібралися перед входом, їх стримують міліціонери та спецпризначенці зі щитами. Жінок просять відійти назад, а в авангард виходять молоді хлопці в касках, масках і з бейсбольними битами.
Міліціонерам дають три хвилини на те, щоб вони розступилися. Напружено збігають секунди, проходить хвилина, дві…
І тут спецпризначенці опускають щити, створюють коридор і з-за їхніх спин, перед очі громади з’являється голова обласної державної адміністрації Василь Михайлович Чуднов. Він підіймає вгору руку, вимагаючи тиші. Йому передають мегафон. Чуднов робить приголомшливу заяву. Він оголошує про свій вихід з Партії регіонів, привселюдно рве партійний квиток і зголошується на правах рядового члена влитися в Народну раду. Або, як альтернатива, залишитись виконувати обов’язки голови ОДА, але вже як безпартійний громадянин за дорученням не Януковича, а людей.
Що б відбулося далі? Чи був би можливим в такій ситуації подальший штурм з трощенням вікон і дверей (які, до речі вже наступного дня замінили). Чи виросли б навколо ОДА барикади (які зараз тануть, як Снігуронька біля пічки)? І ще багато запитань виникає. Як і таке – через скільки б часу зреагувала адміністрація з Банкової на таку поведінку Чуднова?
А якщо спроектувати такий сценарій на всю державу? На скільки б знизився градус напруги в суспільстві?
Якби Янукович одразу відправив Азарова у відставку, якби покарав Захарченка, якби підписав Угоду про асоціацію?..
Якби, якби, якби…
Але, як відомо, історія не любить припущень. Тому маємо те, що маємо.
Хоча шанс ще є.
Уявіть собі картинку. Київ, вулиця Грушевського, ранок, відступає нічна пітьма і протестувальники в сірих сутінках раптом бачать що перед ними немає нікого. Ні «Беркуту», ні солдатів ВВ. Вулиця порожня. Що далі
