Безбар’єрність – це вже не окремий напрямок або соціальна програма. Це нова норма життя, на яку поступово переходять українські громади. Вони крок за кроком формують середовище, де кожна людина незалежно від віку, стану здоров’я чи фізичних можливостей може жити самостійно й повноцінно.
Безбар’єрність як суспільна політика, а не проєкт
У 2021 році уряд затвердив Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року, розроблену у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів».
Національна стратегія безбар’єрності —це комплексний документ, який передбачає створення безбар’єрного простору в усіх сферах життя та для всіх без виключення, зокрема людей з інвалідністю, літніх людей, молоді, жінок, батьків маленьких дітей та дітей з інвалідністю.
Стратегія визначає шість ключових напрямів:
- фізична безбар’єрність, яка передбачає розроблення єдиних архітектурних стандартів, аби навколишнє середовище було фізично доступним для всіх людей;
- інформаційна безбар’єрність – створення умов, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями;
- освітня безбар’єрність – у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти впродовж усього її життя;
- цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету;
- суспільна та громадянська безбар’єрність – створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті;
- економічна безбар’єрність – забезпечення умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації, а також створення можливостей, щоб займатися підприємництвом.
Згодом при Кабміні була створена Рада безбар’єрності – дорадчий орган, який сприяє створенню безбар’єрного середовища та впровадженню інклюзивної політики в країні. Віднедавна її очолює прем’єр-міністерка Юлія Свириденко.
З часом цю практику поширили і на регіони. В Івано-Франківській області Раду безбар’єрності створили наприкінці 2024 року, її очолив заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Вадим Созоник.
Рада безбар’єрності на Прикарпатті: як впроваджується інклюзивна політика в Івано-Франківській області
Основне завдання Ради безбар’єрності при Івано-Франківській ОДА— координувати дії влади та громад для створення безбар’єрного простору в усіх ключових напрямках: економічному, освітньому, інформаційному, цифровому, фізичному й суспільно-громадському.
За словами голови Ради Вадима Созоника безбар’єрність має розглядатися комплексно, а не лише як фізична доступність
«Звичайно, перш за все потрібна фізична доступність, але її не можна відокремити від інших складових. Усі критерії, визначені програмою доступності, мають працювати разом, у комплексі. Ми націлюємо громади на створення безбар’єрних маршрутів, бо дороги й простір – у їхній власності», — відмічає Вадим Созоник.
Він наголошує, що розвиток безбар’єрних маршрутів – це не лише інфраструктурне завдання, а й важлива умова для повернення військових до повноцінного життя після фронту.
«Нам вдалося відібрати два проєкти — безбар’єрні маршрути у Коломиї та Калуші, які отримають значні кошти на реалізацію. Але робота має бути постійною, бо ми розуміємо і першочергові потреби фронту, і важливість того, щоб нашим хлопцям і дівчатам було куди повернутися – у фізично й інформаційно доступне середовище, де кожен почувається рівним і необмеженим», — підкреслює Вадим Созоник.
В області вже є об’єкти, де створений сучасний безбар’єрний простір.
«Ми будуємо повністю безбар’єрний реабілітаційний центр і у нас безбар’єрний обласний перинатальний центр. Ми намагаємося забезпечувати фізичну безбар’єрність настільки, наскільки дозволяють наші можливості, і спрямовуємо на це кошти як з обласного, так і з державного бюджету. Під час будь-яких реконструкцій чи поточних ремонтів ми контролюємо, щоб вимоги фізичної доступності були збережені. Навіть у приміщеннях, які ремонтувалися для розміщення внутрішньо переміщених осіб, обов’язково враховували елементи фізичної безбар’єрності», – каже голова Ради безбар’єрності при Івано-Франківській ОДА.
Вадим Созоник підкреслює, що робота над безбар’єрністю стосується не лише окремих напрямків, а залучає всі структурні підрозділи обласної адміністрації.
«Кожен департамент має свої заклади і підконтрольні установи, які йому звітують. І кожен департамент обласної державної адміністрації включений у реалізацію безбар’єрності. У нас немає жодного підрозділу, який би залишився осторонь», — зазначає Созоник.
В нещодавньому інтерв’ю Версіям Микола Макар, представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Івано-Франківській ОДА, відмітив, що сьогодні безбар’єрність – це не розкіш, а необхідність.
«Я пересуваюся на кріслі колісному з 1993 року – після травми, отриманої під час служби в армії. І, знаєте, я добре пам’ятаю, якою була ситуація тоді. Фактично, ми жили в повній ізоляції — не було ні доступних закладів, ні транспорту, ні навіть розуміння, що людина з інвалідністю має такі ж права, як усі. За ці роки я бачу величезні зміни. Звичайно, це не сталося за один день, але поступово суспільство почало змінюватися. Війна привела багато нових людей до спільноти осіб з інвалідністю — військових, які втратили здоров’я на фронті. І саме це змусило державу по-іншому поглянути на безбар’єрність», – каже Микола Макар.
«Безбар’єрність – нова суспільна норма»: як Івано-Франківська громада впроваджує нову філософію доступності
Створення Рад безбар’єрності в громадах — це частина загальноукраїнської ініціативи. Мова не про разові рішення, а про зміну державної політики й громадського мислення.
«Головна мета — зробити безбар’єрність новою суспільною нормою. Це про те, щоб кожна людина почувалася важливою та повноцінно залученою до життя громади — незалежно від віку, статі, стану здоров’я чи інших ознак», – відмічають в Івано-Франківській громаді.
Оновлена Рада безбар’єрності в Івано-Франківській громаді, яка запрацювала з червня 2025 року, створена саме для цього – координувати всі шість ключових напрямів безбар’єрності та інтегрувати їх у політику міста.
Очолив Раду безбар’єрності обласного центру заступник міського голови Івано-Франківська Михайло Смушак. До цього в місті працював Комітет доступності, який ініціював реалізацію чималої кількості важливих проєктів зі створення доступного середовища в Івано-Франківську.
«Комітет доступності багато в чому дублював функції Ради безбар’єрності. Але доступність — це лише одна частина великої роботи. Безбар’єрність набагато ширша, вона охоплює шість напрямів. Тому ми переходимо до формату, який дозволить працювати системно, а не точково», — зазначає Михайло Смушак.
Фізична безбар’єрність: від пандусів до безбар’єрних маршрутів
Фізична доступність традиційно була найбільш помітною частиною роботи. Це пандуси, пониження тротуарів, доступні тролейбуси та вулиці, пристосовані для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення.
«Багато років акцент був саме на фізичній доступності — робили пониження, пандуси, забезпечували доступність громадського транспорту. Але цього недостатньо. Сьогодні важливо створювати безбар’єрні маршрути від точки А до точки Б — коли людина може не тільки пройти вулицю, а й зайти у банк, аптеку, магазин чи будинок», – наголошує Михайло Смушак.
Заступник міського голови наводить конкретний приклад з перевіркою безбар’єрного маршруту на Вовчинецькій у червні цього року. Тоді міський голова Руслан Марцінків разом з військовими, керівниками комунальних підприємств й очільниками департаментів проїхалися на кріслах колісних від центру до Велесу, аби проінспектувати пониження на маршруті, доступність комунальних автобусів, заїзд до аптеки.
«На Вовчинецькій ми зробили маршрут, де людина може проїхати від початку до кінця. Але по дорозі є аптека, куди вона не може зайти. Тому безбар’єрність — це відповідальність не лише міста, а й бізнесу та управителів будинків», – відмітив Михайло Смушак.
В громадах області провели декілька детальних моніторингів туристичної та громадської інфраструктури представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Івано-Франківській ОДА Микола Макар спільно з Департаментом міжнародного співробітництва та євроінтеграції громад ОДА.
«Роботи ще багато. Я виїжджаю на місця, в громади, у райони. Ми моніторимо ЦНАПи, лікарні, школи, туристичні об’єкти. Іноді бачу, що все зроблено формально — є пандус, але з кутом нахилу, який фізично не дозволяє заїхати. Є туалет, але двері занадто вузькі. Але є й позитив. Коли ми проводимо спільні виїзди, місцеві чиновники кажуть: «Я ніколи не звертав уваги на це, поки не побачив поруч людину на кріслі колісному». Оце найцінніше. Бо тільки коли бачиш проблему очима людини, яка живе з нею щодня, тоді починаєш розуміти, що змінювати», – каже Микола Макар.
Подібні інспекції в Івано-Франківську в співпраці з міською владою часто проводять і громадські активісти. Так на початку серпня у рамках всеукраїнського проєкту ГО «Зруш Скелю» спільно з заступником міського голови-начальником Управління з супроводу ветеранів війни Юрієм Гапончуком було проведено комплексну інспекцію міського простору, щодо його доступності для маломобільних груп населення.
«Під час огляду, визначили низку локацій, які потребують покращення, та сформували перелік першочергових кроків для підвищення рівня безбар’єрності у громаді. Наразі в окремих місцях тривають роботи з облаштування безбар’єрного простору. Крім того проводяться роботи з облаштування доступного простору у відповідь на звернення ветеранів з інвалідністю. Зокрема, одним із нещодавніх прикладів такої роботи став благоустрій ділянки на вулиці Коновальця та облаштування адаптованої зупинки громадського транспорту», – відмічають в Управлінні з супроводу ветеранів.
Особливу увагу в Івано-Франківській громаді приділяють індивідуальним потребам захисників. Ветерани з інвалідністю можуть особисто звертатися із запитами щодо облаштування певних вулиць чи інших локацій, які потребують адаптації. На кожне звернення реагують оперативно: працівник Управління з супроводу ветеранів війни виїжджає на місце, оцінює ситуацію, складає рекомендації та передає їх для виконання відповідним службам.
«Для мене, не тільки як для заступника міського голови, а й як ветерана з інвалідністю, важливо, щоб кожен ветеран у громаді мав можливість вільно пересуватися та почуватися комфортно. Наступного року ми плануємо продовжувати роботу над покращенням доступності міського простору — пониженням бордюрів, встановленням тактильної плитки та модернізацією тих місць, які є важливими для щоденного життя. Основний акцент зробимо на потребах ветеранів, які втратили зір або пересуваються на кріслі колісному. Ми працюємо як системно, так і адресно: реагуємо на конкретні запити, виїжджаємо на місце та формуємо рішення, які справді змінюють повсякденне життя. Безбар’єрність — це не лише про інфраструктуру, це про повагу і рівні можливості для кожного нашого захисника», – зазначає Юрій Гапончук, заступник міського голови-начальник Управління з супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб.
У створенні безбар’єрних маршрутів місто дедалі частіше стикається з тим, що доступність залежить не лише від комунальних служб, а й від десятків приватних управителів, ОСББ та бізнесу, розташованого вздовж вулиць. Саме тому вимоги до безбар’єрності мають бути однаково зрозумілими для всіх учасників міського простору.
«У місті є різні типи будинків і різні управителі: комунальний управитель «Комфортний дім», який обслуговує понад 600 будинків, 46 приватних управляючих компаній та понад 470 ОСББ. Коли ми формуємо безбар’єрний маршрут, то розуміємо, що відповідальність лежить не лише на місті, а й на бізнесі: аптеки, магазини, перукарні, кафе — усі мають забезпечити доступність. Ідеться не про формальний пандус під 45 градусів, залитий бетоном, а про чіткі стандарти: кут нахилу, ширину, правильне розміщення. Лише коли на всій ділянці маршруту — від точки А до точки Б — можна безперешкодно зайти в під’їзд, магазин чи заклад, ми можемо сказати, що напрям реалізований. Навіть на таких вулицях, як Галицька, де зроблено багато, все одно залишаються місця, які поки що не забезпечують повної доступності», – відмічає Михайло Смушак.
За його словами, впровадження Стратегії безбар’єрності має відбуватись комплексно.
«Наше завдання — забезпечити доступність усіх закладів, які надають послуги населенню: від ЦНАПів і поліклінік до освітніх установ. Акцент має бути не лише на фізичній безбар’єрності, а й на ширшому розумінні доступності», – каже Михайло Смушак.
На початку 2025 року Міністерство розвитку громад і територій України представило рейтинг адміністрацій за ступенем безбар’єрності об’єктів фізичного оточення і послуг для осіб з інвалідністю. Згідно даних моніторингу, під час якого загалом по Україні було обстежено 93 тисячі об’єктів, Івано-Франківська область опинилась серед регіонів з середнім ступенем безбар’єрності.
Інформаційна та цифрова доступність: коли інформація має бути зрозумілою для всіх
В Івано-Франківській ОДА активно працюють над інформаційною безбар’єрністю. Зокрема нещодавно Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю організувало відкритий діалог про інклюзивність у медіапросторі. Разом з редакторами та журналістами прикарпатських медіа напрацьовували практичні рішення для впровадження безбар’єрності в інформаційному просторі.
Не менш важлива й цифровізація, адже доступ до інформації має бути безбар’єрним для всіх.
«Наші програмісти та Управління цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації постійно долучені до роботи. Отримання інформації має бути доступним, тому ми регулярно проводимо моніторинг сайтів органів місцевого самоврядування. Управління організовує заходи для громад про кіберзахист та інформаційну доступність», — пояснює Вадим Созоник.
Так у жовтні для представників прикарпатських громад провели вебінар «Вебдоступність сайтів: правила, законодавча база, міфи», на якому одним зі спікерів був Дмитро Попов, консультант ПРООН з цифрової доступності.
«Дмитро Попов – людина з порушеннями зору, яка повністю адаптувалася у суспільстві й тепер навчає інших. Він допомагав нам зрозуміти, як зробити інформацію органів влади доступною для всіх категорій людей, щоб ніхто не відчував себе обмеженим», — відмітив Вадим Созоник.
В Івано-Франківській громаді теж активно розвивають цифрову безбар’єрність, адже доступ до послуг має бути зручним для всіх груп населення, включно з людьми старшого віку та людьми з інвалідністю.
«Ми вже маємо ідеї, як навчати людей старшого віку користуватися інтернетом, і такі курси вже проводяться, щоб кожен міг отримувати цифрові послуги. Люди старшого віку часто не можуть користуватися цифровими послугами. Але цифровізація країни йде швидко, і наше завдання — щоб ніхто не залишився поза системою», – розповів Михайло Смушак.
Суспільна та економічна безбар’єрність: нові виклики воєнного часу
Після початку повномасштабної війни особливо актуальним став напрямок економічної безбар’єрності.
«Сьогодні складно виділити один пріоритет, адже уваги потребують усі напрямки, зокрема економічна безбар’єрність. Ми повинні створювати можливості для людей з інвалідністю, у тому числі молодих військових, які отримали інвалідність під час війни. Вони активні, мають досвід і бажання працювати, вести бізнес і бути частиною громадського життя міста. І наше завдання — забезпечити для них такі можливості», — наголошує Михайло Смушак.
Найбільші виклики: не гроші, а суспільні установки
Михайло Смушак наголошує, що головна проблема — не технічна й не фінансова, а соціальна.
«Фізично ми можемо надолужити за 5–10 років. Проблема в головах. Європеєць із дитинства розуміє, що доступність – це норма. У нас часто навіть дорослі люди цього не розуміють. І це те, що потрібно змінювати в першу чергу», – каже заступник міського голови.
Приклад конфлікту з пандусом для дитини з інвалідністю на вулиці Івана Мирона в Івано-Франківську лише підтвердив це. Тоді сусіди виступили проти встановлення біля їхнього під’їзду пандуса, бо він нібито б зіпсував естетичний вигляд двору.
«Там була не тільки вина мешканців. Це також наша вина – ми недостатньо пояснювали. Цей випадок став уроком, щоб таких ситуацій більше не виникало», – коментує Михайло Смушак.
Щоб змінювати ситуацію системно, місто планує впроваджувати низку інструментів. Йдеться про обов’язкову перевірку доступності під час здачі будинків в експлуатацію та вимогу дотримання стандартів безбар’єрності при реконструкціях нежитлових приміщень. Окрім того, у міській політиці розглядають запровадження спеціальної відзнаки «Доступно» для закладів, які демонструють найкращі практики інклюзивності, а також створення інтерактивної карти доступних об’єктів, що допоможе мешканцям і гостям міста планувати свої маршрути.
«Ми плануємо запровадити в Івано-Франківську спеціальну міську відзнаку «Доступно», якою відзначатимемо кращі практики безбар’єрності. Після перевірок заклади отримуватимуть відповідну табличку при вході, щоб люди бачили рівень доступності. Паралельно створимо карту доступних об’єктів і позначатимемо не лише ті, що відповідають стандартам, а й ті, які залишаються недоступними. Так само плануємо встановлювати і табличку «Недоступно»— це стане додатковою мотивацією для змін. Зараз працюємо над положенням і брендуванням цієї відзнаки, адже доступність має стати нормою для кожного закладу в місті», – розповів Михайло Смушак.
У мерії дедалі частіше говорять про те, що справжня безбар’єрність починається не з будівельних норм, а зі зміни культури — коли власники закладів роблять доступність не «за вимогою», а з розумінням, що це ознака сучасного міста.
«Ми хочемо, щоб доступність стала правилом хорошого тону. Не щоб примушували, а щоб бізнес сам розумів, що це нормально», — підкреслює Смушак.
Підтверджує цю думку і представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Івано-Франківській ОДА.
«Найперше треба змінити свідомість. Безбар’єрність — це не про пільги, а про рівність можливостей. Людина має жити, працювати, відпочивати без зайвих перепон», – каже Микола Макар.
Погляд на 5 років уперед: якою має бути безбар’єрна Івано-Франківщина
«Через п’ять років я хочу бачити громаду, де доступність – норма. Де не виникають конфлікти через пандуси. Де громадський транспорт – повністю інклюзивний. І де кожна нова вулиця або будинок – доступні з самого початку», – каже Михайло Смушак.
Розвиток безбар’єрності в Івано-Франківській області — це не лише про пандуси, світлофори чи тротуари. Це про те, яким буде життя людей у наступні десятиліття, чи повернуться ветерани до активного життя, чи відчуватимуть себе частиною громади люди старшого віку та люди з інвалідністю.
Коли мова заходить про майбутнє безбар’єрності, дедалі частіше застосовують порівняння з європейськими містами. І навіть там, де здається, що стандарти вже досконалі, виявляється — роботи вистачає всім.
«Я був на міжнародних заходах, на яких обговорювали тему безбар’єрності в місті Кракові, де багато проєктів фінансується Євросоюзом. І навіть нашим сусідам ще є над чим працювати, щоб забезпечити фізичну доступність. Тому й нам, органам державної влади, місцевого самоврядування та бізнесу, також є над чим працювати. І потрібно рухатися комплексно. Якщо ми реалізуємо хоча б половину нашого плану, Івано-Франківщина за п’ять років стане значно більш безбар’єрною та доступною», – резюмує Вадим Созоник.
