Це питання для українця майже риторичне. Тому що українець (в силу своєї внутрішньої незалежності) завжди ставиться до влади критично. У нас просто неможливий масовий психоз – на зразок того, який зараз відбувається в Московії.
Але схоже українська влада, яка довгий час формувалася за російськими (совітськими) кальками, цієї ментальної особливості українців не помічала, або, принаймні, переконувала себе, що не дуже й вона потужна, ця внутрішня незалежність. Як виявилося дарма.
Та чи зроблені висновки?
Наша місцева, івано-франківська влада (як міська так і обласна) на відміну від столичної кадрово майже не змінилася. Ну, розчинилися в тумані невідомості кілька регіоналів, ну призначили новим головою ОДА представника старої «Батьківщини», але мислення і підхід нашої місцевої влади залишається той самий.
Коротко це мислення можна означити наступним чином – ми робимо вигляд, що готові до змін, залишаємо всі налагоджені зв’язки та схеми, особливо певний час не висовуємось, розводимо й далі лоховатий електорат демагогічним лушпинням, а там, коли все устаканиться знову будемо мутити теми.
Ситуація з хамом Левицьким, якого так і не вдалося позбавити посади першого заступника голови обласної ради, більш, ніж яскраво ілюструє все вищесказане.
А ще зараз всі свої провали й недопрацювання можна списати на революцію та конфлікт з Московією. І прикриватися патріотичними лозунгами, обіцянками збудувати ще більше пам’ятників Тарасу Шевченку та (а куди ж без цього) Небесній сотні. І забалакувати, забалакувати, забалакувати питання люстрації.
Знаєте, чому всі депутати (міські та обласні) так тримаються за свої мандати. Вони це вважають початком політичної кар’єри. В подальших їхніх планах вже вимальовуються крісла у Верховній раді (до речі, когось же треба буде обирати на місце Сича), тому не думають вони за громаду, а думають виключно про тепле місце у владному Олімпі.
Зараз вони намагаються не робити занадто різких рухів, щоб не злити людей. Але дайте їм трохи часу, вони оговтаються й знову намагатимуться вхопити нас за горло. Їх треба міняти. Можливо не всіх, але тих дванадцятьох в обласній раді, які не взяли участі в голосуванні про відсторонення Левицького, гнати подалі від політики потрібно обов’язково. Вони могли проголосували як завгодно – «за», «проти», «утримався», але вони знехтували своїм обов’язком. Отже на їхній «політичній кар’єрі» слід поставити жирний хрест.
В Україні не існує законів про розпуск обласних чи міських рад, але припинення їхніх повноважень (нехай після виборів президента) й переобрання на мажоритарній основі (щоб виборець бачив за кого голосує) – це єдиний можливий на сьогодні спосіб люстрації.
І голів ОДА, в такому разі, треба офіційно перейменувати в губернаторів і обирати всенародним голосуванням, а не призначати з Києва указом президента з обмеженими повноваженнями.
Якщо ж повернутися до питання, чи задоволений особисто я діями теперішньої місцевої влади, то відповім, що ні. Влада наша починає щось робити лише тоді, коли на неї починає тиснути громада (ситуація з місцевим продуктовим ринком). Але це не нормально, бо влада сама повинна бути відповідальною і сама повинна вникати в ситуацію, та проявляти активність в питаннях відстоювання інтересів людей, які їй цю владу довірили.
Наприклад до сих пір залишаються не вирішеними питання незаконних забудов на території міста. Чи щось робить міська влада на чолі з Анушкевичусом в цьому напрямку? Нічого не робить.
А скільки ще можна назбирати прикладів такої бездіяльності?
