Після повномасштабного вторгнення Спільнота Святого Егідія, яка вже не один рік в Івано-Франківську надавала допомогу бездомним, літнім людям, дітям, мігрантам, організувала гуманітарний центр для допомоги переселенцям.
“Ми вже не один рік допомагаємо бездомним, бідним. Але минулого року до нас за допомогою почали звертатись переселенці, які на початку війни покинули свої області, свої рідні домівки, і приїхали до Івано-Франківська. У нас була для них допомога від наших друзів з Італії. Спочатку прийшла одна людина, потім дві, далі п’ять, десять. І ми зрозуміли, що виникла потреба відкривати гуманітарний центр, в якому люди могли б отримувати допомогу так, щоб їхня людська гідність була пошанована. У кожного непроста ситуація: хтось залишився без дому, хтось залишився без рідних, хтось залишився без роботи, і вони в новому місті”, – розповідає про початок роботи гуманітарного центру Спільноти Святого Егідія в Івано-Франківську його керівник Іван Харук.
Центр працює чотири дні на тиждень: понеділок, середа, четвер та субота. На кожного відвідувача, кожну сім’ю тут виділяють 15 хвилин. Одночасно волонтери центру можуть прийняти 8 відвідувачів, яким не просто видають допомогу, а з якими спілкуються, розпитують про ситуацію, про проблеми та потреби. За рік роботи гуманітарного центру тут прийняли тисячі сімей переселенців.
“У нас допомогу можна отримати раз у місяць. За рік діяльності центру ми зафіксували 35 тисяч візитів. Але кожна людина бере допомогу на сім’ю, дому насправді набагато більше людей її отримало. Окрім Івано-Франківська такі центри ще працюють у Львові та Києві. Ми вже стали великою сім’єю, бо за цей рік познайомились з величезною кількістю людей з різних міст та областей”, – додає Іван Харук .
Людські стосунки – основа того, що робить Спільнота. При гуманітарному центрі також відкрили “Школу миру”, яка опікується дітьми.
«Ситуація дітей дуже драматична, вони дуже сильно страждають від війни. В один момент весь їх світ рухнув, батьки, які раніше завжди могли їх захистити і давати опору в житті, більше цього зробити не можуть. Багато дітей, які переїхали в Івано-Франківськ, пережили жахливі дні або тижні з під час бомбардувань. Для багатьох з них ці спогади досі живі, і вони не знають, як справитись з тим, що вони пережили – зі своїми емоціями, зі своїми страхами. Вони бояться говорити про свої страхи, бо бояться оживити їх. Часто просто не можуть ні з ким цим поділитись: їхні друзі роз’їхалися, їхні школи закриті або працюють онлайн, і діти просто не виходять з дому. Це була велика проблема, тому ми хотіли їм допомогти. Так з’явилась “Школа миру””, – розповіла координатора руху «Молодь за мир» Ольга Макар.
Ця ідея не нова, “Школу миру” придумали понад 55 років тому в Італії і вже понад півстоліття такі ініціативи успішно працюють у світі.
“Діти, яких ми зустрічали на початку, були дуже переляканими, дуже закритими, їм важко було на крок відійти від батьків. Вони не дивились нам в очі, не дивились в обличчя”, говорили дуже тихо. Так ж ситуація була з підлітками. Але діти мають здатність опиратися різним стресам, які переживають в житті, але для цього їм потрібна опора. Заняття у “Школі миру” відбуваються раз у тиждень, їх проводять підлітки для молодших дітей –одні діти, травмовані війною, допомагають іншим дітям війни. Коли вони разом, вони знаходять цю опору, надію, і наче оживають. Ми побачили, як вже через кілька занять діти почали відкриватися, знайшли друзів”, – додає Ольга Макар.
У “Школі миру” займають, як діти-переселенці, так і місцеві дітлахи.
Зараз в Івано-Франківську працює дві “Школи миру”, вони працюють в суботу та неділю і в кожній займається понад 100 дітей. Аналогічні школи також є у Львові, Києві та Ірпені.
За рік роботи гуманітарного центру волонтерами тут стали близько 200 переселенців, які спочатку самі приходили отримати допомогу. Одна з них – Євгенія Гордієнко з Харкова.
“Спочатку ми не знали, куди їхати, були трошки розгублені. Врешті приїхали в Івано-Франківськ. Спочатку було важко, бо не знали, що робити. Я була викладачем в університеті Каразіна, зараз ми працюємо дистанційно, але спочатку університет не працював, бо частково був зруйнований. Я потрапила до Спільноти, як переселенка. Прийшла отримати допомогу. Щоб ви зрозуміли, отримувати допомогу спочатку було дещо соромно – бо ти мала роботу, мала нормальне життя. Звідти ми поїхали не від бідності, а від війни, бо там було дуже страшно, особливо дитині. Але я відчула тут особливу атмосферу, тут розуміли, що мені важко і розуміли, що мені навіть дещо соромно брати допомогу. Тут мене оточили дружбою, любов’ю і співчуттям, якого мені не вистачало в інших центрах”, – розповідає Євгенія Гордієнко.
Згодом жінка і сама стала волонтеркою, щоб допомагати іншим переселенцям.
“Я бачила, що на початку війни їм у центрі було непросто, бо переселенців стало дуже багато. І оскільки я працюю дистанційно, то я поцікавилась, чим можемо ми вам допомогти. Бо коли до тебе таке тепле ставлення, ти хочеш якось віддячити, ти хочеш поділитись отриманою любов’ю. Так ми почали допомагати. Зараз нас дуже багато, і це дуже класно. Кожен з нас тут отримує і психологічну підтримку. Ми всі з різних міст – я познайомилась чи не з усією Україною. Коли ми так зростаємо – це дуже круто. Ми намагаємось не втратити цю родзинку – це добро, цю дружбу. Ми тут знаходимо друзів, і це нас тримає попри все», – каже Євгенія Гордієнко.
Спільнота святого Егідія – міжнародна організація, яка є у більш, ніж 70 країнах світу. Виникла у 1968-му році в Римі. Відома допомогою бездомним, літнім, дітям, мігрантам. В Україні виникла у 1991-му році.
З початком широкомасштабного російського вторгнення Спільнота надавала гуманітарну допомогу в усі області України: продуктами, одягом. засобами гігієни, ліками.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
