Вікторе Андрюсовичу, у травні минулого року Ви заявляли, що не будете йти на третій термін. Чи не змінили Ви за цей час своє рішення? Чи є в Івано-Франківську людина, на яку Ви готові залишити місто?

– Життя, безумовно, вносить свої корективи. І зараз не проста ситуація, адже у нас на Сході триває війна. Хто, щоб там не говорив, не підписували «мінські домовленості», звичайно, добре було б, щоб ця війна закінчилася і був мир, але я не є в цьому відношенні великий оптиміст. Я добре знаю історію і цей московський тиск здійснюється відколи існує Московія, вони не дають життя Україні та українцям, тому дай Боже, щоб був мир.

Що ж стосується третього терміну, – то, чесно кажучи, я зараз не можу остаточно сказати. За ці дев’ять років, які я на посаді, я стомився і витратив купу здоров’я. Не прості були скликання, ламалися списи в сесійній залі. Якщо в попередньому у мене була своя фракція з 14 депутатів, то в цьому – її немає. Дуже важко давати раду, коли одна політична сила має абсолютну більшість. Не так просто було вирівнювати ситуацію, переконувати депутатів, доводилося докладати багато зусиль. Зрештою, людина не повинна засиджуватися на одному місці дуже довго. Але останнім часом надходить багато звернення від мешканців. Нещодавно звернулася група молодих людей з Пасічної, які вимагали, щоб я обов’язково залишився на цій посаді. Те ж саме говорять афганці і наполягають, щоб я собі нічого в голову не брав, і йшов далі. Про це говорять медики, працівники культури і навіть мешканці просто на вулиці. Тому остаточно я ще не визначився, тим більше, що треба буде побачити коло претендентів. Якщо я побачу там  достойних людей, які буду розвивати місто у тих напрямках, які ми обрали, курс буде збережений, то я підтримаю одного з них і, можливо, не буду йти на третій термін.

Але все ж таки можливість йти на ще один термін Ви не відкидаєте?

– Не відкидаю.

Якщо не будете приймати участь у змаганнях за крісло міського голови, то чим займатиметеся далі? Чи продовжите політичну кар’єру?

– Я буду підтримувати групу людей, яка зараз формується як потенційні кандидати у депутати міської ради. В неї входять як підприємці, які ведуть соціально відповідальний бізнес, так і представники молодіжних організацій, фахівці з різних галузей. Але сам у міську раду я йти не буду. Швидше за все, буду йти в обласну раду і старатимуся, щоб до неї пройшло багато достойних людей з районів, які зможуть гідно представляти свою територію. Якщо я не йтиму на третій термін міського голови, то буду йти в обласну раду з тим, щоб на рівні області робити все можливе, для Івано-Франківська.

 Останні сесії, численні політичні біл-борди, «сюрпризи» у під’їздах будинків свідчать про підготовку до місцевих виборів. Як на Вашу думку потрібно змінити виборчу систему, щоб до рад потрапили дійсно достойні кандидати, а не політичні бренди?

– Я говорив про те, що у нас є три види корупції: політична, бюджетна і побутова. Остання полягає в тому, коли люди на побутовому рівні дають хабарі за певні дії. Я завжди кажу людям: «Не давайте, а якщо даєте, то не кричіть про корупцію». Адже у корупційній схемі є два учасника: той хто бере і той хто дає. Бюджетна корупція – це так звані «відкати», які набули небачених розмахів під час правління Януковича. Коли мені закидали про те, що я не їду в Київ, не прошу гроші, – перепрошую, я що мав займатися криміналом для того, щоб місто отримувало гроші? Зрештою нічого надзвичайного з Івано-Франківськом не сталося, місто нормально розвивалося і без цих грошей. Нам вдалося зробити великий об’єм робіт.

І третє – політична корупція, коли ми обираємо котів у мішку з певною лейбою або брендом тої чи іншої політичної сили, або мішок нам показує той чи інший вождь. Люди ведуться на ці бренди і вождів, а потім плюються і кажуть, що знов не тих обрали. Тому для цього потрібно змінювати виборче законодавство і рухатися за європейськими принципами.  Особливо це стосується виборів до Верховної Ради, які повинні відбуватися за партійними списками, але відкритими – коли люди голосують не тільки за партії, але й конкретних людей. Тоді, безумовно, парламент був набагато якісніший. Це ж саме потрібно робити на рівні міста, у тому числі на мажоритарних округах – хто з кандидатів більше набере, той принесе більшу користь партії і безумовно буде обраний.

Неодноразово у сесійній залі ми бачили протистояння між вами та політичною силою «Свобода», яка користувалося тим, що має більшість. Чи вдалося налагодити відносини і працювати злагоджено?

Мені вдається, але вони між собою вже сваряться і це свідчить про наближення виборів. Останні сесії це підтверджують. Що ж стосується абсолютної більшості, то об’єднання «Свобода» їх втратило в зв’язку з тим, що Марцінків був обраний до парламенту, Бережанського фактично немає, Колковського позбавили депутатського мандата, троє депутатів від «Свободи» призвані до Збройних сил України. Тому більшості вже одна політична сила немає, але ситуація яка була на початку каденції і зараз серйозно відрізняється. І до честі депутатів, вони переконалися, що голова правий і дурні ніколи не пропонує. Навіть коли ми зараз приймали бюджет, то 95 % мого бачення було втілено в цей документ.

Як буде жити місто цей рік за новим бюджетом?

– Івано-Франківськ буде жити нормально. Безумовно, нам треба пережити перший квартал і подивитися по динаміці, а потім робити перші висновки. Але вже по січні місяці я можу сказати, що якщо цей місяць був свого роду ямою, бо люди активно відзначають свята, то цього року по окремих показниках ми спостерігаємо перевиконання. Безумовно, відбулися зміни і досить таки суттєві – нам зменшили надходження по податку з доходів фізичних осіб, натомість вивели з-під фінансування середню освіту та медицину, ввели нові податки… В цілому для обласних центрів бюджет не поганий.

 

Івано-Франківськ вважають одним з найпатріотичніших міст Україна. Проте, нещодавно прокуратурою відкрито кримінальне провадження проти скандального франківського блогера Руслана Коцаби за статтею про державну зраду. Чи не є це ганьбою для столиці Прикарпаття? І як Ви загалом можете прокоментувати ситуацію?

– Я хотів би сказати, що для мене як такого журналіста Руслана Коцаби не існує. Він колишній рибінспектор. Під час останніх виборів, коли йому говорили, що у нього немає шансів пройти, він сказав, що «вирішив побавитися і помочити декого», – мочити декого за гроші. Тому це не є журналістика, а дійсно мочилово, чим він і займався.

 

За свої слова треба всім відповідати. Тому, безумовно, він мав розуміти, що колись доведеться відповісти за свої слова. Йому давно вже пора за них відповісти тому, що по ходу своєї так званої діяльності під назвою «мочилово», він дуже багатьом людям наніс шкоди і моральної в тому числі. До цього часу йому все сходило з рук. Те, що його сьогодні використовує російська пропаганда, як взірець того, що в Україні немає свободи слова, демократії і тому подібне, є свідченням того, що своїми висловлюваннями він підігрував Москві. Це пляма на місті Івано-Франківську. Я навіть звернувся з пропозицією до керівника СБУ, щоб він переговорив з керівництвом, щоб на цьому не робили піар російські ЗМІ, просто позбавити його громадянства, забрати український паспорт і відправити до Путіна з георгіївською стрічкою, і нехай він там називає себе як хоче.

 Чи готові Ви йти служити до війська? Чи отримували повістку?

– Ви можете у нашого військового комісара дізнатися, що коли був анексований Крим, я перший записався добровольцем. Я є старший сержант у відставці.  Не маю офіцерського звання, бо не проходив офіцерські курси. У мене вже на той момент старший син був маленький і мені хотілося скоріше піти на демобілізацію, я сказав, що мене служба в армії та звання не цікавлять. Але коли я звернувся до комісара, щоб йти добровольцем, то мене запитали: «А містом хто керувати буде?». В такій непростій ситуації доводиться вирішувати дуже багато питань, в тому числі, пов’язаних з мобілізацією. Станом на сьогодні ми вже мобілізували у зону АТО 14 одиниць техніки. При плані 16 і виконали план по призову. Ми підтримуємо наших бійців і тут на місці, і у зоні АТО. Я вважаю, що я тут більше користі принесу. Я не боюся йти, я прожив вже 52 роки у мене дорослі діти, треба буде, я піду.

 

Ваша дружила займається волонтерським рухом. Як Ви до цього ставитеся?

– У нас в наступному році ювілей – 30 років, як ми вже разом і за ці 30 років ми вивчили один одного досконало. Якщо б ми не підтримували один одного і не розуміли, то разом би не жили. Вона робить величезну справу разом зі своїми товаришками. Безумовно, я її підтримую, вони зібрали вже не один мільйон і надали конкретну підтримку, конкретним людям, і підрозділам. Перед цим потрібно просто знімати капелюха. Сьогодні вона іноді пізніше приходить додому, ніж я. Вони з волонтерами збирають гроші, закупають необхідне військове спорядження і все, що потрібно для військових. Вона в мене молодець.

 

Ми пам’ятає, як місто сколихнула звістка про чоловіка, який підірвав себе з дружиною біля пологового будинку. Кажуть, що гранату він привіз із зони АТО. Наскільки сьогодні безпечно в Івано-Франківську?

– Є такий термін і проблема під назвою «афганський синдром». Приводили таку сумну статистку стосовно війни у В’єтнамі – скільки тисяч американських солдатів загинуло, а в два рази більше воїнів вчинили суїциди після війни. Війна дуже травмує і особливо психологічної Тому я звернувся до афганців, адже у нас буде синдром АТО. Не у всіх людей стійка психіка, їх не можна у цьому звинувачувати, тут потрібно, щоб підтримала не тільки сім’я, а плече підставила має вся громада. Я дав вказівку головному лікарю, щоб на базі  першої лікарні перепрофілювавши ліжка, створити відділення реабілітації.

В цілому ситуація по місту, якщо йдеться про криміногенну, так вона трішки погіршилася, хоча не так суттєво. Основний фактор – війна на Сході, бо багато зброї гуляє у населення плюс і різні є переселенці, яких є біля двох тисяч. Війна накладає відбиток і на це питання, але цілком ситуація у місті стабільна.

 

Коли в місті проводилася житлово-комунальна реформа, Ви були категорично проти створення ЄРЦ? Як оцінюєте проведені зміни?

– Я стояв і стою на своїх позиціях. А моя позиція у цьому питання полягає в наступному – безумовно, потрібно було створювати управляючі компанії, але не одну велику. Я ще в попередньому скликанні зробив експеримент створивши «Дирекцію замовника». Там їх працює тільки 7 чоловік, вони не роблять ремонти, не надають послуги, вони просто управляють, наймають виконавців послуг і контролюють якість, і так далі. Коли цей експеримент вдався, адже ми на «Дирекцію замовника» повішали найпроблемніший житловий фонд – гуртожитки, великих нарікань на їх роботу не було. В 2006 році загальна заборгованість ЖЕКів була більше 20 мільйонів, я зрозумів, що навіть, якщо їм давати дотацію, то вони далі будуть збитковими і тягнутимуть місто до низу. Існування ЖЕКів – це просто анахронізм. Я пропонував створити ще 5 управляючих компаній та поділити між ними місто. На жаль, мене не послухали, вирішили створити монстра – велике підприємство і зрештою ми нарвалися на претензії з боку Антимонопольного комітету. Чим більша структура, тим більше вона не поворотка і важко нею управляти. Але якщо говори об’єктивно, то безумовно є недоліки в роботі, є претензії і досить часто справедливі, але треба признати, що багато є досягнень.

Наприклад, я пам’ятаю цифру 298 затоплених підвалів було, зараз їх тільки 38. Коли я прийшов на посаду та здійснював прийом громадян, то фактично половина з тих, хто записувався, нарікали на роботу ЖЕКів та комунальників, зараз така категорія мешканців складає біля 25%. Але я все ж таки вважаю, що це було помилкою створювати одну управляючу компанію.

 

І на самкінець, чим займається мер Івано-Франківська у вільний від роботи час?

Вільний від роботи час? У мене його фактично немає. Але мені цього року вдалося один раз вирватися на риболовлю і книги читаю. Зараз читаю мемуари Альгірдаса Бразаускаса “П’ять років президентства”. Це колишній президент Литовської республіки. Іноді дивлюся телевізор, але тільки пізнавальні програми.