“Родзинки” Прикарпаття, про які ви не знали: триарковий міст у Городенці

Рейтинг найцікавіших старовинних мостів України склало видання Тексти. До вибірки потрапити два райони Прикарпаття – Городенківщина на Ворохта, пише Західний кур’єр. 

Замаскований віадук

Городенка, що в Івано-Франківській області, передовсім знаменита монастирською резиденцією Конгрегації кліриків Божественного Провидіння. Зведення комплексу монастирських споруд та храму дідич міста Микола Василь Потоцький доручив зірковому тандему архітектора Бернарда Меретина та скульптора Йогана Пінзеля (це було дебютом їхньої спільної роботи). Пінзель також став автором іконостасу, амвону, головного та двох бокових вівтарів.

Роботи зі спорудження монастирського комплексу тривали з 1745-го по 1769 роки. У ході будови костел трохи змінив статус. Закладався він як монастирський, але 1763 року став парафіяльним. Храм в ім’я Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії 2 липня 1769 року освятив біскуп Станіслав Раймунд Єзерський. Цей дивовижної краси костел по праву входить до числа найгарніших пізньобарокових храмів, зведених на території Речі Посполитої. На жаль, ні Меретин, ні Пінзель так і не побачили свій шедевр у всій красі. Архітектор помер 1759 року, а скульптор — за два роки по тому.

Пінзель так і не побачили свій шедевр у всій красі. Архітектор помер 1759 року, а скульптор — за два роки по тому.

Єдина робота Пінзеля, що збереглася в Городенці

Йоган Пінзель для городенківського костелу створив 33 скульптури (із них 18 фігур — лише для головного вівтаря). Останні, до речі, були найбільшими за розмірами творами Майстра — їхня висота сягала понад три метри… Крім того, костел прикрашали ще й близько 200 різьблених з дерева голівок ангелів і путті. Путті (від італійського «putti» — дітлахи) — зображення голих пухкеньких пуцьвірінків. Сюжет досить популярний у барокову епоху. Сумнівно, що цю дрібноту вирізав сам Майстер. Хіба що лише путті для головного вівтаря.

По війні в монастирському корпусі дислокувалася військова частина, а храм перетворили на зерносховище.

Совіцькі вояки ставилися до дерев’яного оздоблення костелу винятково як до джерела палива. Як розповідають старожили, солдати обдерли та пустили на дрова все, що було під рукою. Скульптури, розміщені трохи вище, такої долі уникли. По тому монастирський комплекс віддали під «бурсу» — профтехучилище з підготовки механізаторів для навколишніх колгоспів.

Найцінніші фігури з головного вівтаря все ж пережили сталінські часи. Пережили навіть атеїстичну вакханалію часів Хрущова. Шедеври Пінзеля знищили вже за «перебудови». Причому, не з якихось ідеологічних міркувань, а в силу дикості та невігластва. ПТУшний завгосп пуститив нікому не потрібний «мотлох» на дрова для розпалювання «бурсацької» котельні.

Монастир з костелом, Вірменська церква зі слідами куль та осколків на стінах та пам’ятник С.Бандері

Коли у середині 1980-х експедиція Львівської галереї мистецтв потрапила до костелу, то застала лише велику купу дерев’яних фрагментів вівтаря й уламки фігур. На самому споді лежала відламана голова Св. Єлизавети з головного вівтаря. Поруч валялася вже обезголовлена фігура Св. Анни. З усього знайденого вдалося більш-менш скласти докупи лише п’ять фігур… Якби експедиція приїхала хоч на місяць пізніше — навіть того вже не застала би.

На сьогодні в Городенці, донедавна чи не найбагатшій на роботи Пінзеля місцевості України, залишилася лише одна скульптура роботи Великого Майстра — фігура Діви Марії, встановлена перед костелом на високій колоні. Все, що вціліло, експонується в Музеї Пінзеля — філії Львівської галереї мистецтв, в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия) та в Олеському замку.

З іменем Миколи Василя Потоцького пов’язана ще одна унікальна пам’ятка Городенки, про існування якої здогадується мало який турист. Мова про триарковий міст над потічком Ямгорів (народна назва — «Три Мости»). Точна дата зведення цього мосту невідома і визначається проміжком 1745—1769 років. Нині це найдавніший діючий міст Галичини та другий за віком в Україні (найдавніший — в Кам’янці-Подільському).

Наприкінці ХІХ століття міст реконструював барон Яків Ромашкан. На відміну від Потоцького, який турбувався здебільшого про суспільне благо, барон це зробив переважно з суто егоїстичних міркувань. Ромашкан мав резиденцію в сусідньому селі Серафинці, і під час кожної поїздки до Городенки мусив їхати аварійним на той час мостом. Тож від гріха подалі барон і відремонтував цей об’єкт.

Знайти міст без місцевих проблематично. Згори — це звичайний фрагмент дороги. Влітку навіть не збагнеш: це міст чи просто високий насип? Аби побачити давню пам’ятку, потрібно спуститися донизу. Що автор цього тексту (здуру) колись і зробив. Це був найнеприємніший і найнебезпечніший для здоров’я епізод мандрівки до славного міста Городенки. Бо виявилося, що біля мосту проходить якась частина місцевої каналізації. Чи вона була забита на той час, чи то поламана — невідомо. Але аби отримати хоч якусь світлину, автору доводилося вибирати між нагодою вгрузнути в потоки лайна та «щастям» втрафити у зарості отруйного борщівника. Маючи сумний досвід контакту з цією огидною рослиною, вибір довелося зробити на користь першого варіанту. Відмивати капці все ж краще, ніж тижнями лікувати опіки.

«Таємний міст»

Все описане сталося 2016 року, тож не виключено, що сьогодні ситуація змінилася на краще.

«Три Мости» є одним із символів міста та навіть прикрашають емблему місцевої команди з копаного м’яча «Пробій», створеної ще 1924 року.

Крім монастиря з костелом, радимо оглянути муровану вірменську церкву (костел), зведений 1706 року (вірмени в Галичині та на Поділлі прийняли унію 1668 року). Він є найдавнішою спорудою в місті. Його звели не лише для молитви, але й для оборони. Про це свідчать масивні контрфорси, невеличкі віконця (до того ж, розташовані досить високо над землею) та товсті мури.

Дуже цікавою є церква Успіння Пресвятої Діви Марії. Її зведення теж приписують «дуету» Меретин-Пінзель. Чи так воно? Адже храм звели у 1763—1764 роках, по смерті обох Майстрів. Хоч і не можна виключати, що останні могли долучитися до створення цього Божого дому ще на стадії проекту. Зауважмо, що на той час інтер’єри храму планували водночас із його архітектурою. Тож усе можливо. Принаймні в обрисах тутешнього іконостасу добре проглядається рука Майстра. А можливо й таке, що роботи виконав котрийсь із учнів Пінзеля.

Що ж до проектантів самої церкви, то найшвидше це був інший надворний архітектор Потоцького — Мартин Урбанік.

Про колись поважну єврейську громаду нагадує дивом вціліла Велика синагога, зведена у 1743—1744 роках. За «совітів» її тоді перебудували на спортзал (він діє й досі), а до фасаду ще й приліпили неоковирний торговельний центр.

З сучасних пам’яток варто подивитися на монумент Степанові Бандері, зведеному у 2009-му в рамках святкування його 100-річного ювілею. На думку автора, це чи не найоригінальніший монумент Провідникові в Україні.

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!