У листопаді 2013 року була встановлена нова дата святкування Дня працівників пожежної охорони – 17 квітня.

З нагоди професійного свята ми поспілкувалися з першим заступником начальника Управління державної служби з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, полковником служби цивільного захисту Ігорем Оксентюком.

 17 квітня пожежники всієї України святкують своє професійне свято. Що для вас значить цей день?

В першу чергу ми вшановуємо пожежних, які щодня виїжджають на виклики. Також ми вшановуємо ветеранів служби цивільного захисту. Їх праця – це неоцінений досвід, який вони можуть передати новому поколінню.

Як розвивається зараз пожежна служба?

Слід зазначити, що  в плані реформування Державної служби з надзвичайних ситуацій багато уваги зараз приділяється (в зв’язку з децентралізацією) формуванню пожежної охорони на місцях. В тому числі й добровільних пожежних дружин. Треба вже усвідомити, що громади несуть відповідальність за безпеку в своїй громаді також. Волонтерський рух, добровільна пожежна охорона – це все складові розвитку суспільства. До слова, нам є чому повчитися в тієї ж Європи й перейняти європейський досвід, хоча традиція добровільних пожежних дружин має глибоке коріння саме на Галичині. Ми нещодавно в Снятинському районі відзначали 117-ту річницю створення першої добровільної пожежної дружини осередку «Соколи», котрі в той час проводили дуже велику роботу.

Як зараз справа з добровільними пожежними дружинами?

Так історично склалося в нашій державі, що той рух, який закладався саме на Галичині, дуже добре прижився в Європі і зараз там добровольство фактично оцінюється на рівні релігії. У нас воно, на жаль, пропало, тому ми хочемо знову цей рух відроджувати та піднімати. І потроху нам це вдається. Тому недарма в честь свята ми нагородили багато представників саме добровільної пожежної служби. Я думаю, що ми покажемо приклад для всієї України.

Свято-святом, а з якими проблемами стикається ваша служба?

В день свята не хотілося б про це говорити, але… Перша проблема пов’язана саме з суспільством. Що я маю на увазі. У нас дуже невілювалося людське життя. Людині, котра загинула у вогні, приділяється менше уваги в соцмережах, ніж, скажімо, лебедю, який плаває взимку на «німецькому» озері. Втім, лебідь, то такий птах, який може жити і при мінус п’ятидесяти, його не треба чіпати. Але весь Інтернет вже гудить з приводу лебедя, а паралельно у вогні загинула півторарічна дитина й це проходить одним рядком. Я не говорю про те, що не потрібно допомагати тому ж лебедю, чи коту, який застряг на дереві (хоча ніхто ще не бачив на дереві мертвого кота), я про те, що не потрібно забувати про людей. Чому померла старша жінка в селі? Тому що скоротили службу патронажних сестер і не було кому надати допомогу. Чому загинула у вогні півторарічна дитина? Тому що мати, задавлена злиднями, змушена була залишити дитину саму, щоб заробити зайву копійку, а рушник впав на піч і виникла пожежа.

Так може мова йде про певну безпечність населення?

Так, у нас в суспільстві відсутня культура безпеки, як такої. А її потрібно розвивати на всіх рівнях – від сільського голови, від церкви до кожного мешканця, щоб в людей було мінімальне розуміння того, як поводитись, щоб не трапилося трагедії.

Якщо порівняти загибель цивільного населення на пожежах у нас і за кордоном? У вас є така інформація?

Я був у відрядженні в Баварії й коли запитав в командира добровільної пожежної команди чи є в них загибелі на пожежі, то він мене одразу й не зрозумів. Він тридцять років займається пожежогасінням на добровільних засадах (дуже серйозна пожежна частина) й каже, що за ці тридцять років трупа на пожежі не бачив.

Як він це пояснив?

Каже – в них профілактика дуже добре працює.

А хто займається профілактикою?

Виявляється, все покладається на особу (він назвав цю посаду сажотрусом, але в них це є дуже поважна посада). На нього, окрім перевірки вентеляційних каналів та димарів, ще покладається функція перевірки первинних засобів пожежогасіння та інформування населення. І перше, що робить власник після співбесіди з цим умовним пожежним інспектором, – йде й купує два вогнегасники. Тобто, ми говоримо про культуру відношення до безпекових питань.

Колись, пригадую, пожежні інспектори «щемили» підприємцв щодо пожежної безпеки (чи є вогнегасник, план евакуації, тощо). Як тепер з цим?

Поясню на прикладі тієї грандіозної пожежі   в Калуші два тижні тому.

Згоріло підприємство, більше п’яти тисяч квадратних метрів, меблеве виробництво. Дуже успішне підприємство, котре вийшло на європейський ринок. Проте, в своєму щорічному розвитку, добудовувалися виробничі цехи, але до питань безпеки руки не дійшли. Згоріло на сотні мільйонів. В той же час, та система з проектами, які мали забезпечити пожежну безпеку, постійно відкладалася. А коштувала вона для об’єкту, котрий згорів, десь близько двох мільйонів. Ось ціна питання. Добре, що в лютому місяці вони встигли зробити на цьому об’єкті пожежні гідранти, що надзвичайно нам допомогло, бо без цих гідрантів ми на тій пожежі взагалі б не могли нічого зробити. А все через те (це я конкретно повертаюся до вашого питання), що в державі існує мораторій на перевірки суб’єктів господарювання. Тому наші рекомендації не виконуються та й пожежний інспектор вже не ходить.

А, взагалі, посада пожежного інспектора збереглася?

Так. Вони існують, вони працюють. В їхні обов’язки входить перевірка державних об’єктів. Таких, як дитячі садочки, школи, медичні заклади. Приватні не перевіряються. Тому суб’єкт господарювання в першу чергу повинен сам дбати за своє майно, дбати за безпеку персоналу і тих мешканців, які живуть неподалік його підприємства.

Якщо повернутися до питання загибелі напожежах… Можете привести якусь статистику?

У нас в області зпочатку року двадцять одна загибель на пожежі. Це дуже багато.

А така річ, як спалювання минулорічної трави додає щось до сумної статистики?

В минулому році в нас було чотири загибелі людей на спалюванні трави. Це жахливо. Цього року в нас вже два випадки загибелі. І ця проблема постала в останні кілька років. За всю свою попередню практику я з таким не стикався. Будівлі горять, церкви горять… Від трави.

Як з цими паліями боротися?

На жаль, можна лише фіскально, бо культура поведінки в таких людей відсутня. Хоча, знову ж таки, штрафи не дуже й працюють, бо вони мінімальні. Крім того виявити й довести, що саме ця людина причетна до цієї пожежі, фактично неможливо. Та й, чесно кажучи, ті,хто б повинен був цим займатися, не надто тим переймаються (це і служби екології, й адмінкомісії, поліція).

А самі пожежники не можуть цим займатися?

У нас зняли функцію органів досудового слідства. Тому зараз ми не встановлюємо винуватців пожежі.

Яка ситуація з матеріальним забезпеченням пожежних частин?

Враховуючи економічний стан нашої держави та суспільства, чесно кажучи, великої надії на ближні перспективи у нас немає. Якщо говорити про модернізацію техніки, про оновлення засобів пожежогасіння, то краще промовчати. Проте, цього року ми отримали чотири потужні машини на область. А загалом, всі наші транспортні засоби (якщо враховувати, що робочий стан ЗІЛа – 30 років) вже давно вийшли з ладу. Ресурс вичерпано, техніка морально устаріла. В 2005 році в нас ще було більше 120 машин на область (це при кожному колгоспі була машина), то зараз цієї техніки немає. Це пов’язано з тією безглуздою приватизпцією, яка пройшла в нас у 90-х роках.

Тепер  Єдине, що нас може врятувати – це співпраця з Європою. Ми пишемо грантові програми, ми вже отримали кілька машин від наших колег з Польщі, з Німеччини. Тобто, спілкування йде, й для нас, наразі, це пріоритетний напрямок. І, до слова, Івано-Франківська область є лідером по всій державі по співпраці з іноземними партнерами.

В іноземних партнерів дуже розвинута практика добровольства в пожежоохоронній сфері. У нас як?

В них – це гонор, це престиж. Що у нас? Наведу такий приклад. В Калуському районі надходить повідомлення про те, що горить деревообробний цех. Ми приїжджаємо (дві автоцестерни) – нам навіть ніхто не дякує, натомість висувають різноманітні претензії і жодна людина не зголосилася допомогти (навіть пожежний рукав розвернути). Реально культура поведінки наших людей в цих питаннях на нулю. Якщо в поляка, чеха, німця – це в крові, то в нас, на жаль, ні. Я, звичайно, пов’язую це з нашим комуністичним минулим, коли функція особистості зводилась до того ж нуля. І зараз стереотипи не змінилися.

В чому основна проблема?

Не збудувавши нової системи в громадах (добровільні пожежні бригади, чи державні – за рахунок міських бюджетів), ми можемо остаточно розвалити навіть те, що ще працює на сьогоднішній день. Є надія, що децентралізація все ж передбачає функціонування пожежної охорони. Сподіваюся, ще перезподілення бюджетних коштів в громади зможе переломити ситуацію і громада зрозуміє, що лише вона повинна дбати за власну безпеку. Є багато проблем – з фінансуванням освіти, з фінансуванням медицини, з фінансуванням ремонту доріг… Але, якщо не буде забезпечена безпека, то кому ті дороги будуть потрібні?