Не дивно, що в такому мілітаризованому суспільстві, приватні суперечки та образи гонору, часто закінчувалися не позовом до суду, а викликом на дуель.
Поєдинки найчастіше відбувалися на території військових частин, куди було обмежено доступ для цивільних. Найпопулярнішим місцем дуелей були казарми артилерії, пишуть Версії з посиланням на Правда іф
В Австро-Угорщині була заборона на з’ясування стосунків за допомогою зброї. Але серед військових та аристократів того часу вважалося справою честі поквитатися з кривдником саме на дуелі. Поліція намагалася завадити цим, як би тепер сказали, «розборкам», але найчастіше вона була безсилою, щоб протидіяти давньому лицарському праву на «божий суд» за допомогою поєдинку.
«Якась манія дуелей охопила наше місто. Ще не втихли пристрасті довкола поєдинку між Лібербауером та Дрeєром, ще не завершився судовий розгляд їхніх кримінальних справ, як вже маємо нову оказію, яка, на жаль, не тільки кривава, але й відбулася за обурливих обставин», – повідомляв навесні 1902 року «Кур’єр Станіславівський».
Поєдинок між службовцями залізниці Фридериком Дреєром та Адольфом Лібербауером, про яку згадують газетярі, відбулася серед білого дня, після третього години, в самому центрі міста – на теперішній «стометрівці». У помешканні залізничника Рутковського на вулиці Сапєжинській, 20 (тепер – вулиця Незалежності)у присутності секундантів – офіцерів піхотного полку та двох лікарів дуелянти схрестили свої палаші – важкі кавалерійські шаблі. Довести справу до кровопролиття завадив станіславівський поліцейський інспектор Войтасевич,який з’явився із помічниками на місці поєдинку, отримавши анонімне повідомлення про заплановану дуель.
«Виявлені на місці палаші у кількості 6 штук поліція вилучила. Повідомлення про поєдинок передано до прокуратури, яка розпочала кримінальне розслідування», – повідомляв «Кур’єр Станіславівський».
Згодом в місті пішов поголос, що анонімне повідомлення до поліції зробив один із учасників поєдинку – Адольф Лібербауер, щоб уникнути можливого каліцтва. Це змусило запідозреного в боягузтві дуелянта звернутися через газету зі спростуванням цих чуток, в якому дружина власника помешкання зізналася, що це саме вона зробила донос у поліцію.
Другий випадок дуелі, про який писала газета, інспектор поліції Войтасевич відвернути не зміг. Дізнавшись про те, що в казармах артилерії запланована дуель між судовим аускультантом (службовцем нижчої ланки) Казимиром Терліковським та якимсь паном Стефаном Ценьським, він разом з сержантом Концьким та урядовцем мгістрату Хендриховським увійшов на території військової частини і повідомив чергового унтер-офіцера про необхідність запобігти ймовірному злочинові. Але на місце дуелі поліцію не допустив один із секундантів – капітан Екснер, який почав вимагати від Войтасевича дозволу від коменданта, а потім наказав солдатам випровадити непроханих гостей.
У дуелі переміг Стефан Ценський, який наніс своєму суперникові два удари – в голову, розсікши лоб та частину обличчя, та в груди, пробивши грудну клітку майже до плеври. Присутній на поєдинку лікар Хан надав першу допомогу пораненому, після чого його відвезли до будинку його батьків.
«Поєдинок, результат якого для життя Терліковського тепер годі передбачити, не мав би таких сумних наслідків, якби військова влада не опиралися так вперто перевіркам цивільної влади», – наголошувала тогочасна газета, дивуючись, що для поліції двері до казарм були закриті, хоча інші цивільні (учасники дуелі), порушуючи розпорядження про заборону відвідин військових частин,були там присутні.
До речі, у липні того ж року у тих же казармах артилерії відбулася ще одна дуель, учасником якої став заїжджий львівський художник С. Перебуваючи в Станіславові, львів’янин щось не поділив із полковим лікарем Х., який і викликав його на поєдинок. Після дуелі художник став схожим на Ван Гога – військовий лікар уміло відтяв йому вухо.
Газети рідко повідомляли про причини, які спонукали мешканців міста хапатися за шаблі та револьвери. Однак, відомо, що одна з дуелей, яка відбулася в Станіславові у травні 1903 року, мала своєю причиною статтю, опубліковану неназваним паном М. у виданні «Новини». Якийсь пан Ц., який почувався ображеним газетною публікацією, викликав автора на дуель і наніс йому легке ушкодження руки шаблею.
Особиста образа стала причиною дуелі між двома офіцерами-резервістами – доктором права паном К. та якимсь паном Ц. Останній наніс під час поєдинку на палашах важку рану руки своєму суперникові, а сам отримав легку подряпину на грудях.
Билися на палашах також студенти. Одна з таких дуелей відбулася у серпні 1911 року у залі Єгера на вулиці Газовій. Обидва відбулися легкими пораненнями.
Відбувалися в Станіславові й поєдинки на пістолетах. У листопаді 1904 року на березі Бистриці за містом стрілялися двоє приїжджих чоловіків, між якими виникла раптова смертельна образа. На щастя, обидва стрільці не влучили і поєдинок закінчився унічию.
