Герої не вмирають! Президент України посмертно присвоїв звання Героя України й ще двом десяткам загиблим бійцям. Серед них 32-річному аеророзвіднику із Івано-Франківщини Василю Матійчуку.
Журналіст на фронті став пілотом дронів екстракласу. Він був очима цілого батальйону. Залізні “пташки” під його керівництвом нещадно нищили окупантів на Запорізькому напрямку. Загинув боєць навесні цього року. Яким його запам’ятали рідні й побратими? – дивіться далі.
Книги, грамоти, відзнаки, футбольні м’ячі, статті в газетах, одяг, і навіть улюблені цукерки. В цій кімнаті пані Любов зібрала все, що любив і чим жив її син Василько.
Із сином вони були дуже близькі, каже жінка. Хоча й бачилися нечасто. Василь був ще малий, коли сім’я розпалася. Аби забезпечити родину, Любов їздила на заробітки за кордон. Хлопця виховали дідусь із бабусею. Вони й прищепили онуку любов до рідної землі та праці.
Наталія Мотрук, бабуся Героя України Василя Матійчука:
Піде по гриби, набере грибів, малини, понесе, продасть, і вже несе морозиво нам з дідом.
Танасій Мотрук, дідусь Героя України Василя Матійчука:
Такий він, що надумає, того він повинен добитися.
Старенькі розповідають: хлопець був їхньою опорою, допомагав неабияк по господарству. А у вільний час пропадав на полі з м’ячем. Змалечку мріяв про кар’єру футболіста.
Наталія Мотрук, бабуся Героя України Василя Матійчука:
Багато читав, і футбол любив. Каже: бабо, пустіть мене трішки пограти на футбол.
Мирослав Оленюк, тренер футбольної команди:
Прийти на тренування за чотири кілометри з далекого кутка на цей стадіон. Хотів, приходив. На кожному клаптику боротьба, і це його запалювало.
Був у Василя і ще один талант – писати. Тож після школи вступив до Київського міжнародного університету на факультет журналістики. І вже на першому курсі почав працювати за фахом. Писав, про те, що найбільше любив. Про футбол. Мама й досі зберігає його перші статті.
Любов Матійчук, мати Героя України Василя Матійчука:
“Український футбол”. У них кореспондентом став. Тут багато є. Він почав писати, і статті такі конкретні писав.
Після закінчення вузу пані Любов умовила сина поїхати з нею до Чехії – уже мала там свою квартиру. Василь вступив до місцевого вузу – планував підучити мову й працювати далі журналістом. Але за рік – все залишив, і повернувся в Україну.
Любов Матійчук, мати Героя України Василя Матійчука:
Я прихожу з роботи, а на столі записка: “Мамо я поїхав в Україну”. Він сказав: я чужу державу будувати не буду. І вернувся до Києва, і в Києві його застала війна.
Разом із киянами Василь кілька днів прожив у метро. А далі – вирушив до найближчого військкомату. Та мобілізувати його відмовилися. Тоді брали чоловіків із бойовим досвідом. Але Василя це не зупинило. Він повернувся додому – в рідний Химчин на Прикарпатті, і записався добровольцем вже тут.
Любов Матійчук, мати Героя України Василя Матійчука:
Дідусь сліпий – 83 роки. Він міг легко залишитися вдома, тому що дідусь з бабусею самі проживають. Дідусь каже: як же ти йдеш, а нас на кого лишаєш. А він каже: а хто буде захищати, як не я.
Василь хотів служити в десанті. Але завадили проблеми зі здоров’ям. Тож поповнив лави 74-го окремого батальйону територіальної оборони 102 окремої бригади тероборони. Вже в травні вирушив на фронт – одразу на “нуль”. Боєць Микола із Василем прослужив на одній позиції на Запорізькому напрямку майже пів року. Каже: разом вчилися пілотувати дрони.
Позивний “Вчитель”, побратим Василя Матійчука:
Тоді ще про таке явище як “Мавіки”, дрони мало хто знав. І так склалося, що мої побратими передали мені “Мавік”, а йому родина і друзі передали “Аутел”. І тоді ми вчилися літати. І мріяли створити аеророзвідку. Василь дуже мріяв про це. Він настільки горів бажанням, що поїхав в столицю вчитися на пару тижнів.
І Василь став головними “очима” свого підрозділу на фронті. Вів аеророзвідку, коригував вогонь, виявляв ворожі цілі і їх успішно нищив. На рахунку героя не один десяток окупантів та техніки.
Позивний “Вчитель”, побратим Василя Матійчука:
Він родився для цього. Василь творив чудеса, він не тільки скидав ВОГи, але і розвідку вів.
Вправно працював Василь і з антидроновою рушницею. Приземляв ворожі безпілотники, переробляв і пускав їх знову в бій вже проти ворога.
Позивний “Вчитель”, побратим Василя Матійчука:
Він міг за один тиждень посадити до восьми-десяти дронів. Я думаю, що його робота була важлива не тільки для батальйону, а для цілої бригади.
Свій останній бій Василь прийняв 8 квітня цього року в районі села Малинівка на Запоріжжі.
Любов Матійчук, мати Героя України Василя Матійчука:
Повідомили, що загинув від бомби дрона. У день загибелі він прикрив побратима своїм тілом. Побратим лише ранений, а він загинув одразу.
Після загибелі Василя його друзі зареєстрували петицію про присвоєння бійцю звання Героя України посмертно. Документ набрав більш як 25 тисяч голосів – і двадцять дев’ятого вересня Президент підписав відповідний указ. Орден “Золота зірка” з рук Володимира Зеленського отримала пані Любов.
Любов Матійчук, мати Героя України Василя Матійчука:
Це його заслужена нагорода. Він мені сказав в останній день, як був у відпустці у березні: мамо, я буду героєм як не живий, то посмертно.
Наталія Мотрук, бабуся Героя України Василя Матійчука:
Ми гордимося, що він став Героєм. Але краще б був з нами.
Танасій Мотрук, дідусь Героя України Василя Матійчука:
Сумуємо за ним дуже. Нам його бракує в сім’ї.
З перших днів війни Василь нотував усе, що з ним відбувалося. Свій рукопис назвав “Подорож на південь”. Мати Героя зібрала всі нотатки й хоче видати книгу на пам’ять про нього.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
