Так-так, саме сьогодні Міжнародний день моряка. У Івано-Франківську знайти людину такої професії не так уже й просто, але ми це зробили. Моряк Сергій 11 років працює на судні, яке показало йому чи не увесь світ. У свої 34 роки він побував там, де тільки можна мріяти. Журналістці Правди.іф. Сергій розповів про особливості та труднощі своєї роботи, чи існують у моряків забобони і про свою найзаповітнішу мрію.

– Чому обрали таку професію? Невже любите море?

Мабуть так склалося тому, що мій батько моряк. В ті 90-ті роки коли в країні був дефіцит багатьох речей, ми жили добре тому, що тато гарно заробляв. Пам’ятаю, коли його судно заходив в Україну, то ми приїжджали до батька. Навіть на деякі переходи з порту в порт він нас брав iз собою. Також я хотів подивитися світ, відвідати інші країни, тоді це було щось наче недосяжне. Ну і звичайно заради заробітку. Ця робота могла мені це все дати. Я закінчив Київську державну академію водного транспорту імені Петра Коношевича Сагайдачного. І от працюю в морі понад десять рокiв. Сьогодні я вже старший помічник капітана.

– Що входить в обов’язки помічника капітана?

Наприклад, на великому судні є третій, другий та старший помічник капітана. У кожного свої обов’язки. У нас судно не велике, відповідно штат менший, тож у мене є обов’язки не лише старшого помічника. Найголовніше, я відповідаю за вантажні операції: за безпечне завантаження та розвантаження судна. Це не так просто, як завантажити автомобіль. Тут потрібно розрахувати остійность та iншi моменти для того, щоб вантаж за будь яких погодних умов, неушкодженим доставити з однiєi точки земної кулi в iншу.

– Яка мінімальна кількість людей має бути на судні, щоб можна було вийти в море?

Я зараз працюю на суднi пiд голаднским прапором. Наше судно має 95 метрів довжини і 16м. ширини. Для виходу в море ми маємо сертифікат на 5 членів екіпажу. У нас є капітан, старший помічник, тобто я, два матроси, повар і механік. Мої друзі працюють на великих суднах, то у них по 25 членів екіпажу. Там є декілька помічників, механіків і купа матросів та мотористiв. Але маленький екіпаж – це набагато краще, ніж великий, ми наче сім’я. Коли я приїжджаю, то мої колеги завжди цiкавляться моєю родиною, життям в моїй країни. Ми на судні наче вдома, у нас дуже чисто, всюди порядок, навіть квіти є. Мені тут дуже подобається.

– До речі, у яких компаніях працювали?

Після навчання в академії я почав працювати в українській компанії «Укррічфлот». Але там усе старе, судна залишилися ще з того часу коли мій батько там працював. Я там був третім помічником капітана. Зарплата була не велика, щоб ви розуміли я в студентські роки офіціантом заробляв більше. Потім через крюінгову компанію , я влаштувався на судно грецької компанії . Мені прислали фото ідеального судна, але в реальному житті це був жах. Були надзвичайно тяжкі умови в водах Індійского океану поблизу країни Сомалі. Я підписав контракт на 6 місяців, але наше судно заарештували і я пробув ще два місяці в Африці.

– А чому заарештували?

Ой, там довга історія. Розумієте, це Африка, там свої закони. Поки вирішували це питання, ми два місяці стояли в порту. Спочатку нам дозволяли ходити в місто, потім – лише в порту, пізніше – лише біля судна, а на останок нам сказали сидіти тільки на суднi. Пам’ятаю, що капітана і старшого помічника забрали в місцеву в’язницю. Чесно кажучи, я навіть не знаю як склалася їхня доля, бо назад ми повернулися без них. Після того, я знайшов голландську компанію i здебiльшого працюю тiльки в Європi.

– Який вантаж ви найчастіше перевозите?

Є різні типи кораблів. Я працюю на судні, яке перевозить генеральнi та навалювальнi вантажі. Це може бути деревина, цилюлоза, вугiлля, метал, цемент, зерновi та iншi рiзноманiтнi вантажi.

– В яку пору року найважче працювати в морі?

Якщо ми говоримо про Европу, де я працюю останiм часом, то найважче взимку, тому що через сильний вiтер, постiйні шторми та обмерзання в пiвнiчних морях дуже складно працювати. Iнодi бiльше доби немае часу на вiдпочинок.

– За 11 років роботи у морі ви мабуть побували у багатьох державах. Які країни відвідали?

Простіше сказати де я не був. У Європі мені залишилося відвідати лише Литву, Ісландію та  Фарерськi острови. А є країни в яких декілька разів бував. Мені дуже подобається Іспанія, там я був кожному місті, яке розташоване на півночі цієї країни. І це при тому, що останні п’ять років я працюю лише на три країни: Швеція, Англія та інколи Данія. Зараз у нас судно стоїть на лінії, відповідно трохи втомлюєшся від одного і того ж. Раніше було цікавіше, от сьогодні прийшли в Іспанію, завтра вже у Францію, потім  в Ірландію, далі в Марокко і тд.

–  Пам’ятаєте свій перший вихід в море?

Пам’ятаю. Я тоді був ще практикантом. Коли тільки прийшов, мені не показали каюту, сказали поставити речі і відразу відправили щось дофарбувати. А вже потім я познайомився з усіма членами екіпажу. Я тепер так з практикантами не роблю. У нас в основному практику проходять хлопці з Голандії та Бельгії, у них ставлення до молодших дуже хороше. Там дають час адаптуватися і привикнути. У нас коли практикант виходить із судна, то він уже спеціаліст, ми стараємося його дуже добре підготувати і навчити всього.

– На скільки часу тепер виходите в море?

Зараз на два місяці. До речі, це велика рідкість. Усі мої друзі працюють по півроку.

– Як дружина ставиться до вашої роботи?

Вона каже, що в моральному плані дружиною моряка бути важко, але вона поважає мiй вибiр .

– Не можу не спитати про ваш переїзд до Франківська. Чому переїхали сюди?

Ми колись з дружиною приїхали до Івано-Франківська просто погуляти. Нам тут сподобалося. Місто не велике, спокійне і дуже гарне. Спершу ми винаймали квартиру. Думали, а раптом не сподобається. Але у Франківську дуже гарно, тут можна піти в театр чи в кінотеатр, прогулятися тихими вуличками.

– Жінка на кораблі – погана прикмета. Це так чи ні? Ви взагалі вірите в якісь забобони?

Ні. У нас до членів екiпажу приїжджають в гості їхні дружини . Пам’ятаю, коли я навчався, то дівчат у групі не було, а вже на курс молодші студенти, там були дівчата. На пасажирських суднах є жінки. Це нормально. А щодо забобонів, то кажуть, що не можна свистіти, хоча голандці свистять. А у нас якби свиснув, то отримав би доброї прочуханки. Але зате в голандців не можна голитися пiд час передування в морi. У мене особисто є декілька прикмет, я завжди виходжу з лівої ноги. От не знаю чому, але так має бути. До речі, оці прикмети залежать від капітана. Я колись працював на одному судні, там капітан ніколи б не вийшов у море в понеділок і 13-го числа.

– Про що ви мрієте?

У мене радше ціль, а не мрія. Я хочу власний будинок. Хочу своєю роботою забезпечити майбутнє своїй родині. Ви знаєте, я дуже радий що у мене донька. Бо якщо б був син, то можливо він би захотів стати моряком, але я б того не хотів. Це дуже важка праця. З фінансової точки зору, тут вигідно працювати. Але у всіх інших моментах, це важко.

Фото з особистого архіву Сергія

 

 

Розмовляла Марія Франчук