Результат пошуку зображень за запитом "гривні"
Днями «ініціатива прозорості видобувних галузей в Україні» презентувала річний звіт про роботу видобувних компаній в Україні. Представляв його прикарпатським журналістам директор НДі нафтогазової енергетики та екології, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу Максим Карпаш, пишуть Версії з посиланням на газету Галичина.

За його словами, представлення цього звіту — нагода ще раз нагадати громадянам про те, що така ініціатива є, пояснити для чого вона і поговорити про її регіональний вимір. Адже вперше зроблено оцінку розподілу регіональних надходжень від добувної галузі України, зокрема і Прикарпаття. А ще мова йшла про те, що робитимуть громади з коштами, які, відповідно до законодавства, отримають уже з початку наступного року як свою частку від рентних платежів видобувних компаній.

Україна у ролі «почекуна»

— У нас насправді сьогодні гра з нульовою сумою, — вважає Максим Карпаш. — Це коли мій виграш означає чийсь програш. Відтак сумарний виграш у системі дорівнює нулю. Так нині у нафтогазовому комплексі все побудовано, що відбувається гра з нульовою, а можливо, навіть з від’ємною сумою. Хоча мало би бути навпаки і насправді є куди рухатися. Переважно ця проблема через те, що ми одне одному не довіряємо. Бізнес не довіряє урядові, уряд не довіряє нікому, люди, громада — тим більше нікому не довіряють. Відповідно утворилась така кругова система недовіри, за якої ми не можемо ні приймати якісь рішення, ні домовлятися.

Це стосується і рівня поінформованості про нафтогазову галузь. А коли ми нічого не знаємо, то ми не довіряємо. Нині у нас рівень всім відомого «почекуна» (нагадаємо нашим читачам, які не звикли користуватись інтернетом та соціальними мережами, де цей образ дедалі більше набирає популярності, що «Ждун» або «Почекун» — скульптура нідерландської художниці Маргріт ван Бріфорт, створена 2016 року. Вона присвячена пацієнтам, які довго очікують на прийом до лікаря. За словами скульптора, вона надихалася людьми, що сидять у черзі до лікаря, і залами очікування. Оригінальну скульптуру встановлено у медичному центрі Лейденського університету).

Загальна думка — всі крадуть, набивають кишені грішми. Хоча є й інші приклади. Зокрема, Максим Карпаш навів приклад Норвегії, котра має так званий фонд майбутніх поколінь.

Туди акумулюють ті гроші, які країна отримує від продажу вуглеводневої сировини. і кожен громадянин може через веб-сайт фонду довідатись про те, скільки там є коштів нині і на скільки з них він може претендувати. До речі, Норвегія  сьогодні — серед лідерів впровадження ініціативи прозорості у добувних галузях. А на рахунках фонду — сума, еквівалентна близько 80 мільярдам гривень.

На сході — вугілля і метали, на заході — будматеріали і ліс

Наразі було представлено звіт прозорості добувних галузей в Україні за 2014—2015 роки, хоч є надія, що до завершення року буде закінчено і звіт за 2016 рік. із суттєвих відмінностей від попереднього — у ньому також зібрано дані щодо видобування кам’яного вугілля і руд магнію, титану і заліза. Це було ініційовано з боку східних і південних регіонів України. Що стосується західних областей України, то тут часто кажуть про необхідність висвітлення питань заготівлі деревини, гравію, піску, щебеню.

ідея прозорості полягає у тому, щоб звіряти дані компаній: за що вона заплатила, з тими даними, які отримали державні органи. В принципі, цього року дані здебільшого зійшлися. Аудит і цю звірку здійснила компанія «Ernst & Young» («Ernst & Young Global Limited» — одна з найбільших у світі міжнародних компаній, що надають професійні послуги, та одна з компаній «Великої четвірки» поряд з «Deloitte», «KPMG» та «PwC. EY», що надають аудиторські, консультаційні, податкові та юридичні послуги. — О. Б.).

Цікавим є те, що зроблено регіональний розподіл: скільки кожна область внесла у загальну скарбничку всіх платежів. Наприклад  наша область — 5 відсотків, або 1/20 у 2014 році, а у 2015-му — вже 3,3 відсотка.

— Взагалі балансові запаси у нас падають, і це реальна проблема, — стверджує Максим Карпаш. — Мова про Україну загалом, але це стосується і нашої області. А відбувається це через те, що немає інвестицій. Бо приріст запасів буде тоді, коли ми робимо розвідку. У розвідку сьогодні компанії коштів фактично не вкладають. Хоча обсяг видобутку, наприклад, у 2016 році почав зростати.

У 2014-2015 роках Івано-Франківська область щодо видобутку нафти посіла третє місце з-поміж шести областей, а газу — п’яте з-поміж семи, де такий видобуток відбувається.

У 2014-му році всіх платежів видобувники — платники податку і мит області заплатили 2,3 млрд. грн. У 2015-му хоч обсяги падали, але як ви пам’ятаєте, законодавці підвищили рентну плату, тож хоч і незначно, але платежі зросли. Зростання відбулося переважно за рахунок газу — в три рази, там значно підняли рентні платежі, але разом з тим це вдарило по видобуванню. Бо ніхто не хоче інвестувати, тому що потрібно буде багато платити рентних платежів державі, і ця діяльність просто стає невигідною. Якщо порівняти із сусідніми Закарпатською і Чернівецькою областями, де ліцензій видано загалом стільки ж, як у нашій області, то там видобування фактично не здійснюється, відповідно, і суми платежів незначні.

Ліцензовані «чорні діри»

Наразі на Прикарпатті функціонує 31 родовище вуглеводнів, видано близько 150 дозволів на видобуток. Втім, є значна частина таких, де взагалі нічого не відбувається. Компанії, котрі мали б здійснювати видобування, не відповідають на надіслані запити, а згодом з’ясовується, що там нічого не відбувається роками. За словами фахівців, вони мають точну інформацію щодо того, що ліцензії видають на дуже перспективні родовища і на тривалий термін. Зокрема, у Долинському районі є ліцензії, видані до 2030 року. Нині роботи там ніякої немає, і скоріше всього, не буде. Це означає, що ще 12 років там ні приросту видобутку, ні приросту запасів не буде. А механізм анулювання ліцензії насправді дуже складний і, як правило, пов’язаний з тим, коли йде використання ліцензії, а у «сплячому» режимі її анулювати фактично неможливо.

Якою ситуація мала б виглядати в ідеалі? Максим Карпаш наводить приклад американського інтернет-сайта, де можна зайти на конкретну свердловину всіх видобувачів і побачити поквартально, скільки чого видобули і хто це видобуває. Тобто у такій ситуації кожен охочий може отримати достовірну інформацію, яку можна проконтролювати: якщо там відбулося видобування, то чи були сплачені всі відповідні платежі?

— Бо на сьогодні ми насправді нічого не можемо перевірити, — стверджує Максим Карпаш. — У нас немає інструментів для такої перевірки. Думаю, що для вас не секрет, що є чимало видобувачів, скажімо так, віртуальних: невідомо, чи вони є, чи їх немає. Якщо говорити про нашу область, то тут є 150 ліцензій. Більшість із них мають великі компанії, але 30-40 точно — це компанії, яких ніде немає. Ніхто про них нічого не знає, звітності вони нікуди не подають. Уже в новому звіті подано список компаній, котрі не зреагували на запит. Вони не подають звітність, не відповідають на запити, бо нині не передбачено ніякої відповідальності за це.

Наразі уже було перше читання і голосування у ВР у середині лютого ц. р. за проект закону про розкриття інформації в добувних галузях. Тричі його ставили на голосування, і він не набрав необхідної кількості голосів. Нині знову внесли цей законопроект, і фахівці сподіваються, що у травні, коли почнеться сесія, буде повторний розгляд і успішне голосування. Там передбачено, по-перше, обов’язковість звітування, ведення архіву за 10 років, а також відповідні штрафи. Наприклад, за подання недостовірної інформації — десь близько мільйона гривень. А не тих 100 неоподатковуваних мінімумів (близько 1 700 грн.), які нині просто смішні для видобувних компаній.

Нещодавно було помічено спроби профільного міністерства зібрати дані від видобувників. Хоча наразі це більше виглядає як рефлексії на проблему з вугіллям антрацитової групи. Але міністерство обіцяє, що вони будуть подавати ці дані більш організовано.

Чи готові регіони  до «нафтогривень»?

Десь два роки тому у видобувних регіонах відбувався флешмоб: громади, представники видобувних компаній ходили з табличками: «Ми підтримуємо законопроект 3038». Наразі відомо, що Президент підписав цей закон, і з січня 2018 року фактично місцеві бюджети будуть отримувати п’ять відсотків від ренти (дохід від власності, який сплачують орендатори власникам матеріальних невироблених активів (землі і надр) за право використання цих активів протягом певного періоду). Якщо виходити із суми у понад 2 млрд. грн., то наша область додатково отримуватиме десь понад 100 млн. гривень. Ділитимуть їх так: два відсотки — до обласного бюджету, два відсотки — до районного і один відсоток відраховуватимуть до локального бюджету населеного пункту, на території якого відбувається та чи інша діяльність. Хоча на початку пропозиції щодо розподілу були іншими: два відсотки — до місцевого і по півтора — до районного і обласного бюджетів.

— Проте навіть це добре, — вважає Максим Карпаш. — Але запитання: чи знають на місцях, куди потратити ці кошти? На обласному рівні знайдуть куди. На районному, думаю, будуть великі проблеми, а на місцевому може бути просто катастрофа.

Уявіть собі село, в якого місцевий бюджет був 300 тис. грн., а тут надійде три мільйони. У начальства голова закипить: куди потратити?

Також науковці нині відзначають, що чинне законодавство добре ще й тим, що з’являється можливість  довгостроково планувати свої витрати, тобто перейти до реального планування свого бюджету. Цілком можливо, що у селі чи в районі за умови раціонального підходу перейдуть до планування бюджету на п’ять років. Сьогодні закон це дозволяє. Якщо вони будуть нормально жити з компаніями і будуть знати, скільки компанії прогнозують у себе видобутку, скільки буде інвестицій, платежів, то можна робити довгострокові плани щодо бюджетів. Але чи всі готові до цього?

— Ми пропонуємо іти шляхом програм, проектів, — розповів журналістам Максим Карпаш. —  Щоб вони на регіональному рівні формували свої бюджети. Влітку ми запросимо експертів з бюджетування, використання коштів, проведемо тренінг для представників органів місцевого самоврядування із використання цих коштів від децентралізації. Мало того, ми хочемо провести для них конкурс бізнес-планів чи програм розвитку. Десь у жовтні ми його закінчимо, нагородимо переможців невеликими грошовими преміями, щоб вони відчули, що насправді це серйозне питання і до нього потрібно серйозно ставитись.

«Я маю право мати право…»

Нагадаємо нашим читачам, що відповідно до статті 13 Конституції України «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб‘єкти права власності рівні перед законом».

Втім, ми знаємо і про те, що нафта та газ, котрі добувають з українських надр, котрі, повторимо, належать всьому українському народу, дають прибутки наразі лише тим, хто безпосередньо причетний до видобутку. інші ж громадяни — власники надр нині змушені платити за той же газ за європейською ціною, як і за бензин. Хоча наш край здавна був відомий як регіон нафтогазовидобутку.

— Я завжди наводжу приклад міста Долини, — розповів Максим Карпаш. — Думаю, що туди буде їхати найбільше журналістів, тому що там буде найкраще це все показано. Їм пощастило з мером, якщо відверто, і вони за відсутності співпраці з видобувними копаніями уже зробили чудеса енергоощадності і енергоефективності. Хоча пам’ятаєте, яка там була центральна дорога. і вони навіть не могли домовитись щодо неї, хоча мають такі підприємства, як газопереробний завод, НГДУ «Укрнафти», «Укргазвидобування». Мало того, там розкішна історія видобутку. В часи піку добування нафти вони поставляли її більше, ніж Україна добуває нині. Одне місто. Україна нині добуває десь 1,3 млн. тонн, а вони добували 2 мільйони тонн в 1966-му. Отож я вірю, що в такому місті, як Долина, з децентралізацією буде все нормально, тобто з використанням цих коштів від ренти. А щодо інших у мене, наприклад, є сумніви. Враховуючи те, як вони працюють, думаю, там будуть величезні проблеми.

Як стверджують фахівці, вони мають намір навідатись у ті місця, де значний видобуток і одночасно значні проблеми з екологією. Наприклад, у селі Биткові, Спасі і т. д. Наразі хочуть поговорити про проблеми, про бачення того, що робити з коштами. Втім, оптимальним вважають розроблення загального шаблону щодо використання «нафтогазових» коштів. Щоб згодом кожен міг його використати.

Що ж стосується коштів для місцевого самоврядування, то є ще одна серйозна небезпека щодо того, як тепер будуть об’єднуватись територіальні громади. Якщо котрийсь сільський голова знатиме, що на «його» території добувають вуглеводні або планують велике добування, то чи захоче він взагалі з кимось об’єднуватись? Бо це означатиме, що він буде з кимось ділитися грішми. А ми ж знаємо, що мало хто хоче ділитися грішми. І це може стати серйозною проблемою: чи не скажуть за якийсь час: «стоп»? Коли попрацюють рік-два, побачать, що могли б отримувати більше, ніж отримують, то можуть захотіти від’єднатися від уже створених громад. Принаймні будуть пробувати. Тож у нас цілком можуть з’явитись такі собі локальні нафтогазові сепаратисти.