Воїнам, які пройшли горнило передової, дуже болить, коли їх зневажають і ображають в тилу.
56-річний прикарпатець Едуард на захист країни він став ще в 2015-му і до сьогодні продовжує служити. Військовослужбовець, не зважаючи на проблеми зі здоров’ям, не один рік давав відсіч ворогу на передовій.
«Спочатку прийшов у військкомат десь на початку березня. Приходив три рази – мене не хотіли брати. Потім вмовив комісара, щоб взяв. І 28 березня я вже поїхав на рівненський полігон. Гармата в нас була М-12, вивчився і потрапив в 92-гу бригаду. Нас відправили в Щастя. Гармату ту в нас забрали, дали Д-44 – то ми вже з нею воювали. Ми в Щасті стояли, а через три місяці нас відвели – і ми вже дислокувались в Новоайдарі. Так там і дослужив до 2016», – пригадує військовий.
В перший день повномасштабного вторгнення Едуард вже був під військкоматом.
«Трохи не встиг на автобус, то вже 25 зранку я поїхав в 10 бригаду, і там вже почався новий бойовий шлях. Нас спочатку відправили на Волинь, а потім нас вже звідти відправили у Малин – то Чернігівська область», – розповідає прикарпатець.
Після звільнення Чернігівщини новосформований батальйон «десятки» відправили на схід.
«Спочатку були біля Кордюмівки, потім відправили нас на Зайцеве – це передмістя Горлівки. Там були десь 1,5 місяця, далі перекинули в Яковлівку», – пригадує військовий.
Через хворобу прикарпатець не зміг продовжити службу на передовій, проте продовжив служити Україні в Івано-Франківському центрі комплектування та соціальної підтримки
«В мене хвороба ніг, я вже не міг ходити, тому мене відправили сюди. На передовій я був до 15 лютого 2023 року – майже рік», – каже Едуард.
Військовий розповів про перипетії служби в тилу.
«Тут більш психологічна робота – маєш справу з людьми. Стараюся людей переконувати, що нам треба перемогти в цій війні, тому що у нас іншої дороги нема. Просто інших варіантів нема. Це єдиний варіант, що в нас залишився. Але самі знаєте, які люди – швидко стараються ухильнути від війни», – відмічає військовий.
«Тоді, ще в 2015 та на початку 2022 дійсно йшли справжні чоловіки, яким не була байдужа Україна. Та й ми тут хлопцям пояснюємо, коли їх привозять, що це остання війна. Якщо вони прийдуть сюди, ви загинете. Тому що я бачив, що там з людьми роблять. Розказую їм історії, що ми бачили дійсно самі там. Стараємося переконати, але не всі вірять – в когось більше страх перемагає», – каже Едуард.
Воїнам, які пройшли горнило передової, дуже болить, коли їх зневажають і ображають в тилу.
«Нас ображають постійно. Ми пояснюємо, що ми не ТЦК, а взвод охорони. Що ми відвоювали, і нас потрібно кимось замінити та виграти цю війну. Найгірше, що нас ображають. Тих хлопців, що воювали і вас захищали, тепер ображати – то якось не вкладається в голові. Я пам’ятаю, як ми після 2015-2016 збиралися, згуртувалися, бо ми бачили, що ця війна так швидко не закінчиться. Старались підняти дух людей, що треба перемогти в цій війні – ще тоді. А тепер тим паче», – резюмує військовий.
В Івано-Франківському центрі комплектування та соціальної підтримки зауважують, що сьогодні в ТЦК несуть службу справжні герої.
«Це одна з сотень історій військовослужбовців ТЦК. Не «хабарники», не «ухилянти» і не «родичі генералів». Справжні герої, які отримали поранення, мають бойовий досвід і з об’єктивних причин не можуть продовжити подальшу службу на передовій. Проте продовжують служити Україні», – відмічають в Івано-Франківському ОТЦК та СП.
