Директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук розповів чому і зараз населення країни неоднозначно ставиться до УПА та ОУН, чому біля колії в Станіславі 50-х років була вулиця, яку називали “Бандерівська”, та хто там жив,  чому був розкол в ОУН та кому це вигідно.

Окрім цього, в інтерв’ю Версіям директор музею розповів ще чимало цікавих фактів.

  • Тема визвольної боротьби для України є надзвичайно важлива. Особливо в контексті війни, яка ведеться проти України. Але чомусь, немає позитивного ставлення до тематики ОУН-УПА. Чому суспільство не може дати якоїсь позитивної оцінки тим подіям?

У 40-вих роках радянська пропаганда зобразила і успішно використовувала міф про злих бандерівців. І все це активно використовувалось аж до розпаду Радянського Союзу. Навіть у 1989 році ще виходять книжки, спогади бійців НКВД про те, як вони тут, на території Західної України боролися проти злих і кровожерливих бандерівців. Більше 40 років працювала пропагандистська машина, яка випустила мільйонні тиражі книг, фільми на цю тему. В школи приїжджали ветерани, які працювали в каральних органах і розповідали, як вони боролися проти українських буржуазних фашистів та націоналістів. Все це залишило слід, воно не може зникнути в один момент. Звичайно, що зі здобуттям незалежності України ця тема відкрилася. Ми почали її досліджувати, демонструвати знахідки, розкривати історичні факти, розвіювати ті міфи щодо історії українського визвольного руху. І хочу сказати найважливіше, що сьогодні близько 65% українців визнають вояків ОУН та УПА борцями за незалежність України. Звісно, є частина суспільства яка цього не визнає, але якщо десь перед подіями 2014 року ми мали понад 35% українців, які визнавали ОУН та УПА, то за шість років відбувся величезний стрибок в цьому плані. Цьому сприяла активна праця Інституту національної пам’яті, таких установ як наш музей та інших громадських інституцій, які доносили до українців правдиву історію. Важливим кроком стало відкриття архівів репресивних органів, особливо архіву СБУ. Сприяло цьому і прийняття Закону України про надання статусу учасників бойових дій ветеранам і УПА, і інших збройних формувань, які боролися за незалежність України. Все це дало поштовх до того, що суспільство сьогодні змінює свої погляди.

  • Ця радянська міфологія на чомусь базується?

Радянська пропагандистська машина найчастіше використовувала щодо вояків ОУН та УПА міф про те, що вони є фашистами і співпрацювали з Гітлером. Звідки це пішло? Напередодні радянсько-німецької війни ОУН домовившись не з колами СС, а виключно з німецькою розвідкою, сформувала два батальйони, які отримали назву «Дружини українських націоналістів», у яких військову службу проходило близько 700 осіб, котрі належали до ОУН. Кожна зі сторін мала своє бачення щодо цих підрозділів. Для нацистської розвідки було важливо мати свій підрозділ з українців не для використанням його як бойового підрозділу, а з більш пропагандистською метою. Натомість ОУН готувала ці підрозділи з метою навчити своїх людей володіти зброєю, щоб вони потім стали ядром для створення української армії. Кожна зі сторін намагалася використати іншу, про це все можна прочитати в інтернеті. Але ця співпраця закінчилася досить швидко, після того, як ОУН у Львові проголосила Акт про відновлення української держави і таким чином поставила Німеччину перед фактом, що українці хочуть мати свою державність. Ці підрозділи підтримали даний Акт і вони були відведені з України: вояків змусили підписати річний контракт на службу в поліційному батальйоні, яку вони виконували на території Білорусії. В результаті всі ці воїни розійшлися в 1943 році і стали хорошим ядром для створення ОУН.

  • Ми знаємо, що заарештували багатьох членів ОУН.

Для німців стало несподіванкою, що українці проголошують незалежність. Німеччина мала свої плани щодо українських земель, намагалася їх поділити і частину віддати своїм союзникам, таким як Угорщина та Румунія. А на території решти України – створити нові землі для німецьких колоністів, які мали б на українському чорноземі вести сільське господарство. Зазначу, що на той час велика частина України була вже окупована німецькими військами.

  • Стосовно Акту проголошення відновлення української державності, є закиди до третього пункту, де мова йде про те, що українська державність відновлюється, але в тісній співпраці з Німеччиною. І є багато критики саме через цей пункт. Чи могли тоді українці зробити документ без даного пункту?

Щоб відповісти на питання я хочу відійти від історії. От візьмемо Донбас, який окупований російськими військами і ми на тій території проголошуємо якусь там Артемівську республіку. В той час навколо міста Артемівськ стоять російські війська, але тим не менш ми проголошуємо там свою незалежність опираючись на 700 вояків. Що ми можемо протиставити військам, тій машині? Ці військові завтра ж розстріляють цю республіку. Іншого шляху тоді не було. На той час велика територія України була окупована німецькими військами. Тобто треба було сказати Німеччині, що ми проголошуємо незалежність, але будемо вашими товаришами.

  • На скільки я розумію, німці були вкрай незадоволені знаючи, що це має відбутися. Здається вони попереджували українських націоналістів цього не робити.

Так, німецькі кола були свідками проголошення цього акту у Львові. То були місцеві німецькі представники. Вони попереджали, що в концепції великого рейху немає місця для незалежної України. Але ОУН з моменту свого утворення ставила за мету проголосити і здобути українську державність.

  • Тобто не вписати пункт в тих історичних умовах було б дуже важко?

Так. Ніхто з українців не знав планів Гітлера щодо України. Наприклад, Розенберг – міністр закордонних справ Німеччини в попередні роки наголошував, що вони розглядають можливість створення української держави. Це були поголоски для українців, що десь там німці щось говорять про українську незалежність. І вони вирішили проголосити незалежність та побачити реакцію німців. Звісно, Німеччина відреагувала на це все негативно. Уявіть собі, що 30 червня проголошено Акт, а 5 липня заарештовують Степана Бандеру і Ярослава Стецька та вимагають від них терміново скасувати цей Акт, в іншому випадку їм загрожують репресії та розстріл. Усвідомлюючи усі ризики Бандера та Стецько відмовляються від скасування. Таким чином вони та декілька сотень провідних керівників ОУН опинилися в німецьких концтаборах. Два брати Бандери були заарештовані, їх вивезли в концтабір у Польщу і там закатували. Ще близько 5 тисяч членів ОУН були розстріляні німецькими каральними органами у різних містах і селах тому, що проголошували українську державність.

  • Навіть попри це все Акт не відкликали?

Ні.

  • Другий міф який закарбувався у людей старшого покоління це той, що оунівці та бандерівці знищують інших людей. Але знову ж таки є багато нюансів по фальшивих підрозділах ОУН-УПА, переодягнених енкаведистах тощо. Проте, диму без вогню не буває. Можливо щось таки було?

Заїхавши у певне село нашої області інколи можна почути, що повстанці займалися речами, які не відповідають їхній ідеї.

  • Я скажу, що я чув: забирали шуби, коней, їжу. Могли прийти додому і робити що завгодно. Нібито вбивали. Хоча я думаю, що люди самі толком не знали хто то був, бо документи ніхто нікому не пред’являв.

В той час Українська повстанська армія не могла поручитися за кожну особу, а їх було близько 40 тисяч осіб. В підпілля ОУН потрапила частина людей, які не відповідали тим моральним засадам, які пропонувала організація. В УПА була військово-польова жандармерія, на яку покладалося розслідування злочинів, які можливо допустили учасники визвольного руху. Це могла бути крадіжка, перебування у стані алкогольного сп’яніння, побиття якоїсь особи тощо. Після розслідування суд виносив систему покарання. Якщо це був дрібний проступок, то винного відправляли у штрафну сотню, або якщо він займав певну посаду, то його знімали з неї. За вбивство, пограбування, зґвалтування винних засуджували до смерті. Але таких випадків було не більше 100 за всю історію УПА.

  • Це задокументовано?

Так. Час від час в архівах ми знаходимо протоколи допитів повстанців, які вчинили такі злочини. Знаходимо накази командування УПА про винесення вироку.

Тепер другий аспект, найчастіше в 40-х роках маса людей, які не були ні в УПА, ні в ОУН просто переховувалися від Радянської армії. Дехто в 1944 році боявся потрапити на фронт і загинути там.

  • Тобто в ті воєнні часи кожен чоловік десь мав бути: в ОУН, в УПА, в розбійниках?

Зрозумійте, коли повернулася Радянська армія вона масово мобілізувала чоловіків. А ті, хто боявся, що їх кинуть як гарматне м’ясо на фронти – переховувалися. Це тисячі людей. На сьогодні нам відомо, що в 44-45рр. тільки в Івано-Франківській області 20 тисяч осіб більше року переховувалися від радянських органів влади для того, щоб просто не потрапити на фронт. Їх в підпіллі ОУН називали «околотниками», вони мали свої криївки та зброю. От наприклад, ви живете у лісі і вам потрібні продукти. Ви йдете у село, де авторитетними є вояки УПА і там наставляючи зброю берете що вам треба. Звичайно, людина віддасть, але що у неї в голові залишиться? Тисячі таких осіб «підшивалися» під марку повстанців і ми сьогодні знаходимо відповідні документи, які це підтверджують. Водночас, тоді як і в будь-який час існували кримінальні особи, які теж маючи зброю займалися грабунками та вбивствами мирного населення. Ці два компоненти заклали якісь міфи та чутки. В УПА були поодинокі випадки, бо кожен повстанець розумів, що як не військово-польова жандармерія, то внутрішня служба безпеки розслідує такий злочин і тебе чекає покарання.

Натомість, кримінальні особи, люди які переховувалися від радянської влади займалися інколи грабунками, а списувалося все на поставців.

Це один аспект, другий аспект, коли 1944 року повернулися органи радянської влади на території Західної України діяло 130 груп, які під виглядом повстанців, до слова більша частина це були росіяни, ходили в «мазепинках» і говорили «Слава Україні». На Волині був створений псевдозагін чисельністю 100 осіб. От вони заходили в село кількістю 100 осіб і могли забрати одяг чи їжу погрожуючи розстрілом. Все це робилося для того, щоб створити негативний образ щодо реальних вояків УПА. Наприкінці 40-х років ці групи стали називати агентурно-бойовими. Наприклад, у Івано-Франківську є вулиця, яка в 40-х роках називалася «Бандерівська», зараз це провулок Товарний. На ній жило 45 агентів зі своїми сім’ями. Частина – колишні повстанці, які зрадили і пішли на співпрацю з органами НКВД. Теж саме відбувалося і в районних центрах. Такі агенти перевозили сім’ї ближче до району для їхньої безпеки, а самі доволі часто переодягнувшись та озброївшись виїжджали у ліс, де вони діяли як повстанці.

  • І що вони робили?

Їхня мета – знайти реальних повстанців, вийти з ними на зв’язок, захопити їх живими та вивідати інформацію про побратимів. В 1950 році до рук НКВД потрапив високого рівня керівник на псевдо «Байденка», який пішов на співпрацю з ворогом. Організувалася «чорна рада» і почали викликати його підопічних на зустріч. Все виглядало так: керівник викликає підопічних з районів на зустріч, біля нього стоять псевдоповстанці. Керівник розпитує про новини, а з іншого боку біля нього сидить представник агентурної групи і так ведеться розмова. Коли енкаведисти бачать що реально сидять повстанці, то було два варіанти, кричали слово «веселий» або «зелений». І кожен агент мав завдання схопити повстанця, щоб той не міг використати зброю. Якщо повстанець виривався, то відкривали вогонь.

  • Таким чином вони хотіли посіяти паніку серед населення та дискредитувати визвольний рух?

Так. От можна почути, що в селах є колодязь жертв повстанців. Це результат спецоперації НКВД. Я не знайшов жодного документа про те, щоби повстанці страчували людей і кидали їх у колодязі.  Агентурні групи під виглядом повстанців, щоб залякати населення і викликати ворожнечу до повстанців, захоплювали мирних людей, після катувань їх кидали в такі колодязі. Люди боялися впускати до себе повстанців бо не знали хто це насправді є. Мої бабуся та дідусь будучи підлітками, згадували, що їх батьки хоч і баялися але впускали їх до хати, але намагалися не показувати якихось симпатій. Якщо просили хліб чи продукти, то прадідусь особисто в руки не давав, казав де що стоїть і вони самі забирали. Можливо це були наші повстанці, але тоді важко було зрозуміти.

  • Попри те, що було протистояння і з НКВД, і з нацистами, після смерті Коновальця ОУН було розділено. Навіть в моїй родині зі спогадів покійного дідуся, його дядьки були в різних підрозділах, які навіть протистояли один одному. Як ця ситуація могла відбутися?

Якщо говорити про розкол в ОУН, то треба починати з моменту створення організації у 1929 році. Організацію українських націоналістів заснували три інші організації. Сюди прийшли різновікові групи і були внутрішні протиріччя. Авторитет Євгена Коновальця зупиняв це, йому вдавалося згладжувати дрібні ситуації. Не маючи до кінця повноцінного заповіту хто має очолити організацію після смерті Євгена Коновальця, повноваження керівника на себе перебрав Андрій Мельник. В 1940 році з в’язниць вийшли оунівці на чолі зі Степаном Бандерою. На той час Бандера шукав порозуміння з Мельником. Але група Бандери закидала Мельнику, що в його колі є агенти польської розвідки, які «зливали» інформацію польській поліції. Все тому, що група підтримки Мельника складалася з людей із Польщі, а в Бандери – з осіб, які по кілька разів відсиділи у в’язниці. Це стало каталізатором кризи в самій організації. Останньою краплею розриву став напад кількох осіб на чолі з Зіновієм Книшем на офіс, який належав Бандері у Кракові. В результаті у 1940 році ОУН розділилася на дві частини. Іноді між цими групами виникало протистояння, яке було пов’язано з тим, що ОУН-Б після арешту Бандери чітко перейшло на антинімецькі позиції. Знаємо, що з 1942 року починає формуватися УПА, яку формує ОУН-Б. Натомість, ОУН-М, маючі певні зв’язки продовжують покладати надії на Гітлера. Тож протистояння виникали тому, що кожна з цих груп бачила підхід до вирішення питань по-різному. Якщо ОУН-Б бачила радикальний і розуміла, що з нацистами треба боротися. ОУН-М пробує знайти порозуміння, контакти із нацистською владою, сподіваючись на те, що нацисти погодяться на існування певного державного утворення з боку України. Інколи це призводило навіть до силового протистояння між двома цими групами.  Хоча у нас є світлина, де у 1958 році на 20-річчя з дня загибелі Євгена Коновальця, біля його могили в Ротердамі стоять поряд Степан Бандера і Андрій Мельник.

Звичайно, для будь-якого визвольного руху розкол це послаблення. Через призму історії ми знайдемо чимало розколів у різні історичні епохи, але це не є чимось унікальним для України. Хочу наголосити, що завжди розкол вигідний третій стороні.

Щодо розколу ОУН, на сьогодні ще не підтверджена інформація про те, що Зіновій Книш, який здійснив акт нападу на офіс Бандери, співпрацював з радянськими каральними органами, тобто був їхнім агентом і виконував цю місію для того, щоб розколоти ОУН. Хтось може сказати, що ми все звалюємо на НКВД, але треба пам’ятати, що Євгена Коновальця вбив саме радянський агент. Є спогади самого вбивці Судоплатова, в майбутньому генерала НКВД. Цей агент втирався у довіру до Коновальця три роки і видавав себе за члена ОУН зі Східної України.

  • На скільки я знаю, цей агент ліквідував не тільки одного Коновальця.

Так. Там є ряд лідерів визвольного руху з інших країн. Це хороший радянський агент, який умів втиратися в довіру і на його руках кров багатьох лідерів визвольного руху. Те саме трапиться з іншими керівниками ОУН: Степаном Бандерою та Левом Ребетом. Степан Бандера був убитий підло. Його вбивство намагалися подати як серцевий напад. Будь-яке джерело видасть, що він був убитий зі спеціально створеного пістолета, в який були закладені капсули з ціаністим калієм. Під час пострілу ці ампули розбилися, а рідина просочилася під шкіру і мала спровокувати буцімто серцевий напад. Робили це для того, щоб під час судово-медичної експертизи ні у кого не виникло питань. На мою думку це підло.

  • Тема на якій спекулюють – це «Волинська різня». Цю тему закидають, щоб між нами і поляками був розбрат. Подається все так, ніби це одні вояки УПА здійснювали каральні операції. Чи є інформація скільки жертв є з української сторони в результаті дій поляків?

В подіях другої світової війни (1942-43рр.) починається конфлікт між українцями та поляками, який назрівав ще від 1919 року. Одна із його складових це землі. Слід сказати про те, що він розпочався через польську окупаційну політику, їхні методи пацифікації, заборона українцям створювати свої ГО, ополячення, окатоличення, переселення. Все це накопичувалося і в умовах Другої світової війни, коли на Волині і Рівненщині виникає цілий ряд різних повстанських рухів. Все досягло свого піку в 1943 році. Поляки вважали, що після війни їхня країна буде в тих кордонах, в яких вона була до 1939 року із Західною Україною в тому числі. Натомість український визвольний рух вважав, що Україна має постати як незалежна держава і поляки які переїхали сюди мають покинути межі майбутньої української держави.

Польські загони почали формуватися ще в 1941 році, а в 1942-му починають акцію зачистки українського населення, тобто вигнання українців із Західної України. На Волині починають здійснюватися перші вбивства поляками.

  • Є документи які це засвідчують?

Так. Є документи та десятки спогадів. Основна мета – зробити так, щоб українці покинули ці території, бо вони мають стати чисто польськими землями. А УПА починає створюватися лише вкінці 1942 року, найбільшого піку розвитку вона досягає в 1943 році. В сам цей конфлікт втрутилося і просте населення. Ми сьогодні знаходимо інформацію про те, що цивільні мешканці нападали на польських селян і навпаки. Щодо цифри загиблих, то її немає, історики називають по-різному. В тих умовах перепис населення проводився до війни, а після війни він проводився набагато пізніше. Частина поляків виїхали, частина загинула від німців, від угорців, так само і українці загинули  від інших сторін.

За попередніми оцінками фахових істориків, поляків загинуло на 10 тисяч більше ніж українців. Для мене важливо, що в час президентства Ющенка, відбулося на офіційному рівні вибачення обидвох сторін. Йшлося про те, що цими питаннями мають займатися виключно історики. На жаль, велика частина регіоналів і не регіоналів підписалися, щоб звернутися до сейму Польщі і визнати «Волинську різню» трагедією. Політики і у нас, і Польщі використовують цю тему, що отримати голоси виборців. І часто ця тема починає розкручуватися перед виборами тут, або в Польщі.

  • Історія – це наука не минулого, а майбутнього. Знаючи правду ми зможемо як мінімум не повторювати помилок, як максимум – зрозуміти чому так відбулося. Які на твою думку головні уроки з історії визвольної боротьби, зокрема ОУН-УПА тих років можемо перейняти ми та політики?

Історія – це наука, яка дає можливість не тільки зазирнути в минуле, але дозволяє змоделювати наше майбутнє. Як історик скажу, що історія є циклічною, вона з певною періодичністю повторюється. На жаль, наші політики читають історію не заглиблюючись у зміст.

  • Я думаю, що не читають.

Знаю, що частина читає, але більшість у нас зайняті люди. Історія повинна демонструвати що робити, аби не повторити помилок пращурів. Щодо історії українського визвольного руху, ми повинні зрозуміти, що у нас завжди були зовнішні вороги, а перемогти ворога можна тільки єдиним фронтом відкинувши різні політичні протиріччя, амбіції певних лідерів, протистояння. Потрібен один єдиний рух, який буде виступати на захист цієї державності в різних напрямках: культурному, мовному, військовому і тд. В 1944 році ОУН розуміє, що вона не може як одна організація очолювати увесь визвольний рух створює підпільний уряд який отримує назву «Українська головна визвольна рада», президентом якої став наддніпрянець, не член ОУН. З 20-ти членів уряд 10 були зі Східної України, а 10 – із Західної. Це яскравий доказ консолідації сил, об’єднатися заради збереження української держави. Це має бути хорошим прикладом.

Друге, в 40-50-х роках радянські органи влади використовувала фрагменти гібридної війни, це пропаганда, співпраця з фашистами тощо. Мені подобається як в  40-х роках не маючи технічних засобів, державності, підпілля ОУН спромоглося випустити кільканадцять тисяч різних зразків листівок, брошур, газет, які активно поширювалися серед населення. Повстанці навіть на рівні гумору вели протистояння пропаганді. Була контрпропаганда. На жаль, сьогодні я цього не бачу в сучасній Україні. А це має бути хорошим прикладом як діяти.

Водночас, це усвідомлення членами ОУН в 1942 році того, що українську державу можна будувати шляхом сильної потужної армії. Сучасні політики мають розуміти, що в умовах війни тільки потужна збройна сила зможе захистити державу. Ці три основні блоки повинні сьогодні вивчати наші політики і не повторити помилок минулого, особливо періоду Центральної ради.

Те, що творилося в ті роки мені нагадує сьогодення. От наприклад, нещодавно ми відзначали пам’ять загиблих на станції Крут і вийшло багато паралелей з 2014-м роком. У 19-му році Центральна рада (ЦР) сказала, що нам армії не треба, те саме нам говорили до 2014 року, що нам армії не треба, бо нам нема з ким воювати. Коли почалася агресія, ЦР відправляла листи у Москву і питала: «Ви з нами воюєте?». А вони не відповідали, або казали, що з вами воюють місцеві виробники-шахтарі. Ситуація в 2014 році теж повторилася: зайшли російські війська, але нам росіяни казали: «Ми не воюємо з вами». Тому я й кажу, що історія є циклічна. От станція Крути нагадує мені 2014 рік, коли армії немає, влада розбалансована і кричить: «Рятуймо Україну». Тоді молоді люди стали добровольцями, взяли зброю, пішли воювати і поклали своє життя. Те саме було в бою на станції Крути, де  звинувачували політиків у тому, що вони молодь тягнуть на загибель. Це саме повторилося у 2014 році. Далі, волонтерство теж не є чимось видуманим, у мене є декілька статей на цю тему, де вказано що волонтерством займалися і в 1918 році, є документи, що люди збирали кошти і передавали українському підрозділу. Тобто нічого нового немає. Це все давно забуте старе. Треба читати історію і заглиблюватись над тими словами. Багато політиків читають історію, але не аналізують. Якби це аналізували, повірте, зовсім інша була б ситуація в Україні.

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!