Десантник Володимир Бруньковський проніс цей лист через “найгарячіші точки”, а тепер хоче подякувати авторці Вероніці, котрій зараз має бути близько 13 років, пишуть Версії з посиланням на ТСН.
“Я люблю свою Україну, захисти мене, повертайся живим”, – ці рядки написала ще 10-річна “Вероніка Ш”.
Її малюнок потрапив до Володимира на початку 2015 року біля Станиці Луганської.
“Мені чомусь так припало. Я собі взяв і в кишенці у флісці я проносив всю другу кампанію”, – розповів десантник.
Нині лист заламінований, але видно, що він заношений. Боєць каже, що це його оберіг і на війні, і в мирному житті.
“Цей листочок мене витягнув, коли в мене вже їхала планка, кажу прямо, вже не вистачало нервів і на людей, і на все, і на себе самого навіть. Я відкривав – і мені ставало легше”, – зізнається він.
Ймовірно, авторка листа з Івано-Франківщини, бо на передову саме приїжджали волонтери звідти. На Прикарпатті дівчинку уже шукають за іменем і першою літерою прізвища.
“Ім’я Вероніка для нашого міста не є дуже розповсюдженим, тому, я думаю, звернемся в Департамент освіти і спробуємо пошукати в школах. Підпис дівчинка поставила російською, то нас наганяє на думку, що це, може, 3-тя чи 5-та школа, яка мала поглиблене вивчення російської мови, або хтось із переселенців”, – міркує голова Обласної спілки ветеранів АТО Андрій Долик.
Про пошуки дівчинки боєць розповів львівській волонтерці, і вже її публікацію у соцмережі за тиждень поширило понад 16 тисяч людей. Софія Федина каже, що дитячі листи справді стають для бійців рятівними, і розповідає реальну історію з передової. “Хлопці розглядали ті малюнки, і в якийсь момент порив вітру взяв – і ті малюнки розкидав в різні сторони. Хлопці рванули в різні боки, ловлячи ті малюнки, і саме в той момент в те місце, де вони перед цим стояли, влучив снаряд. По суті, вони би всі загинули, якби не вітер і не ті дитячі малюнки”, – розповіла вона.
Бруньковський – офіцер з династії військових, свого часу залишав службу, бо був розчарований армійською системою, але з початком АТО знову пішов воювати. На війні заговорив українською і українською написав фронтову повість про проблеми армії. Запевняє, навряд чи знайшов би на це сили, якби не дружина, з якою теж познайомився під час війни, а також щирий дитячий лист.
“Оця дівчинка і цей лист мене врятували, якби не вони – все, я не знаю, що би було з моєю психікою, яким би чином я вийшов після повернення з фронту зі своєї фактично деградації”, – зізнається військовослужбовець.
Його підтримує і дружина. “Дівчинці я дуже вдячна за те, що вона підтримувала мого чоловіка, не знаючи навіть того”, – каже Вікторія Бруньковська.
Сам Володимир вірить, що його Вероніка знайдеться. Він хоче зустрітися з нею і просто подякувати.
