“Діброва”: історія в’язниці на околиці Станіславова

В’язниця була розрахована на утримання 1000 в’язнів чоловічої статі греко-католицького і православного віросповідання. Чи не вперше в монархії заклад був обладнаний вентиляцією, водопроводом, каналізацією. У в’язничному корпусі розміщувались дві каплиці, греко-католицька і православна, а також школа.

Комплекс являє собою симетричну композицію в стилі неокласицизму, що складається з двох окремих житлових будинків від фронту, а також охоплених по периметру квадратним у плані високим і масивним цегляним муром в’язниці, лікарняного й карантинного корпусів. По осі симетрії комплексу між житловими будинками в розрив муру розміщений контрольно-пропускний пункт.

В’язниця «Діброва»  була відома в монархії як така, з якої ніхто не міг утекти. В 1909 році сюди доставили студента Львівського університету Мирослава Січинського, котрий у квітні 1908 за українські кривди застрелив у робочому кабінеті намісника Галичини графа А. Потоцького. Друзі бранця об’єдналися в комітет з його визволення і підготували втечу. У ніч на 10 листопада 1911 Мирослав, перевдягнутий у мундир наглядача, зміг покинути тюрму.

Під час Листопадового зриву 1918 в’язничний комплекс був місцем постою українізованого 20-го полку крайової оборони. У міжвоєнний період в’язниця для цивільних була спочатку перетворена в тюрму для військових, а згодом – у військову казарму. Німецько-нацистські загарбники, окупувавши місто, створили тут концентраційний табір «Сталаг-371».

Крім радянських полонених, у ньому від літа 1942 утримували близько 2 тисяч військових з Голландії, котра була у стані війни з нацистською Німеччиною.