Діти підземелля: як бомбосховища рятують життя та руйнують психіку

Семирічний Дмитрик разом із батьками тікав з окупованого міста. За час повномасштабної війни хлопчикові довелося пережити обстріли, бомбардування, а ще – дні та ночі у підвалі, пишуть Версії з посиланням на ТСН.

“Залізли в підвал, коли били “бах!”, їх було шість, бо шість разів була сигналка у тата (автосигналізація – прим. автора). Ми легли спати, і в нас десь поруч – “Гради”, – згадує хлопчик.

Мамі Інні й досі болить від спогадів про те, як реагував її Дмитрик, коли чув вибухи: “Дитина не могла поїсти, вона не могла ходити, пересуватися по квартирі. Він сів, закаменів, не рухався – у нього почався психологічний ступор”.

Напередодні війни ЗМІ повідомляли, що в Україні є 21 097 захисних споруд, з них 5 704 – сховища, 15 393 – протирадіаційні укриття. Утім, реальність виявилася жорстокішою. Тисячі звичайних підвалів вимушено перетворюються на укриття. Підземне сховище здатне захистити дитину фізично, але не гарантує ментальної та емоційної безпеки.

Тетяна Бременок разом зі своєю однорічною донечкою зустріли війну в Бучі. Щоразу спуск в укриття провокував у дитини істерику.

“Вона коли побачила той погреб перший раз, у неї такі очі були: “Мамо, ми будемо сюди спускаться!?” – пригадує Тетяна.

Батькам варто знати, що істерика – це адекватна реакція дитини на сильний стрес.

Романенко пропонує кілька дієвих вправ, які допоможуть заспокоїти дитину в укритті:

“Якщо дитина заціпеніла, запропонуйте вправу “розітри ручки і поклади на щічки, розітри ручки і поклади на ніжки”. Дуже часто під час стресу виділяється гормон кортизол, і саме ця вправа дозволяє знизити його рівень та заспокоїтись. Також є вправи на емоційну стимуляцію. Ми говоримо дитинці “постав ручки перед собою, зчепи пальці та починай себе простукувати, спокійно, у своєму темпі” – в такий спосіб дитина буде простукувати і заспокоювати себе протягом однієї хвилині. Можна простукувати по ніжках, можна, аби дитина марширувала, можна, аби промацувала себе – це повертає контакт людини зі своїм тілом. Ще одну вправу я би радила батькам, аби ті навчили дітей виконувати її самостійно в стресовій ситуації. Ми починаємо з видиху: уявляємо перед собою свічку і пробуємо її задути, а тепер уявляємо квітку і вдихаємо її аромат. Якщо дитина подихає так 5 циклів, вона заспокоїться”.

Мама Дмитрика Інна знайшла свій спосіб психологічної допомоги. Аби не травмувати сина ще більше, Інна намагалася якомога рідше спускатися до бомбосховища під час тривоги. Втім, в ДСНС застерігають: коридор або ванна – ненадійне і теж не надто комфортне укриття.

“У коридорі, у ванній людина повинна сконцентруватися, сісти і накрити голову руками, – зауважує очільниця пресслужби ДСНС у Київській області Вікторія Рубан. – Якщо з вами знаходяться діти, потрібно, аби батько чи мати своїми руками, своїм тілом могли накрити дитину, якщо десь поруч будуть вибухи”.

Отже, бомбосховище лишається найбільш безпечним місцем, і батьки можуть допомогти дитині змінити ставлення до походу в укриття – перетворити його на гру чи-то пригоду.

“У дитини можна сформувати таке уявлення, що укриття – це не тільки місце, де перебувають люди, які тривожаться, а це ще місце, де дитина може пограти з батьками, де будуть інші дітки, яким вона також може запропонувати пограти в певну гру”, – пропонує психологиня Олена Романенко.

Заздалегідь зберіть разом із дитиною рюкзачок, що завжди буде напоготові.

“Візьміть улюблені іграшки, кольорові олівці, бажано воскові, аби не треба було заточувати, візьміть папір, але в достатній кількості, аби діти могли і малювати, і поробки робити, і “сніжки”, які можна кидати і випускати агресію, – радить Ольга Романенко. – Беріть пластилін, бажано м’який, аби саме та дитинка, яка ціпеніє від стресу, могла його м’яти та знімати напругу.  Якщо є можливість, покладіть маленьке простирадло, і коли дитина відчуватиме потребу десь сховатись, вона зможе зробити халабудку і у цій халабудці заспокоїтись”.

“У дитини має бути комплект теплого одягу, якась водичка, якийсь невеличкий тормозок з їжею, – додає очільниця прес-служби ДСНС у Київській області Вікторія Рубан. – Але перш за все у дитини на одязі має бути стікер, бейдж або вишивка, де є прізвище та контактний мобільний телефон батьків”.

Як би ваша дитина не сприймала похід до бомбосховища – як стрес чи як пригоду, – будьте дуже уважними до її психоемоційного стану. Якщо ви помічаєте, що не можете надати достатньо підтримки та повернути дитині відчуття безпеки, звертайтеся по допомогу до психологів. Адже саме своєчасна підтримка допоможе малечі пройти через травму війни і жити далі.