Пані Пелагея пережила дві війни, голод, втратила рідних та оселю, пишуть Версії з посиланням на Суспільне.Карпати.
У 1925-му році жінка пішла на першу роботу на комбінат. Їй тоді виповнилося 13 років.
“Прийшла жінка і каже, що треба оббивати папером меблі. Директор зламав ногу, і поки він був на лікарняному, я працювала, – розповідає Пелагея Козьменко. – Але чоловік, що приймав на роботу сказав, що коли прийде директор – невідомо, чи буду працювати. Три місяці його не було. Потім прийшла до нього і кажу: “Джень добри”, бо то були поляки. І так я пропрацювала шість років, поки мене не звільнили”.
Жінка пригадує, що без діла ніколи не сиділа: шила фіранки, килими. Вдень на одній роботі, а ввечері займалася іншими справами.
“Мені не треба було багато показувати. Раз показали, і я вже знала. Співати співала. Без мене нічого не було. Як не приходила, то казали: “Нема нашого соловейка”, – пригадує Пелагея Козьменко.
В молодості сільська рада відправила Пелагею навчатися на акушерку у Львів. Після навчання бабуся повернулася в село.
Перетнути столітню межу. Історія Пелагеї
“Прийшли росіяни і взяли мене, щоб була нянькою біля малих дітей. Мене примусили піти, але як були пологи в когось – то мене відпускали”, – каже Пелагея Козьменко.
Під час Другої світової війни Пелагея була поранена.
“Я йшла випускати корови і кози пасти. А коли верталася – почали літати літаки і випускали бомби, – згадує жінка. – Страшенний страх був. Лишила те все і забігла в якусь хату. І там побило четверо людей на смерть, а мене поранило”.
Коли горіла оселя жінки, вогонь знищив всі її документи. Тож 18 років вона із сином жила у чужих оселях.
“Коли я вийшла зі шпиталю і мене привезли до чужої хати, я кажу: “Чого ви мене до чужої хати везете, чого не везете додому?” Вони не хотіли казати, що вже хатчини моєї нема”, – ділиться Пелагея Козьменко.
Перетнути столітню межу. Історія Пелагеї
Кілька років жінка шила одяг для УПА. За це її посадили у в’язницю в Коломиї, там Пелагею катували дві доби, але дружина енкаведиста попросила чоловіка, і той випустив ув’язнену. У часи голоду годувала не лише свою сім’ю, а й чужих дітей.
Родина у жінки невелика – син, двоє онуків та по двоє правнуків і праправнуків. Жінка сама готує та прибирає, але речі пере невістка.
“Я пару років вирощувала квіти. Їх продавала і так дотепер дожила. Уже десять років квіти не продаю, а, може, і більше. Вже я не годна”, – розповідає Суспільному Пелагея Козьменко.
За словами сина, Любомира Козьменко, секрет довголіття мами полягає у тому, що вона постійно пила лісові трави, чай робила. Вживала багато меду і їла тільки натуральну їжу.
https://www.facebook.com/suspilne.karpaty/videos/290180555634248/
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
