Водночас є і ті, хто не поділяє загального захвату, відзначаючи, зокрема, «надмірну театральність» у грі акторів.

«Вийшли з кінотеатру, горді за вітчизняний кінематограф», – такі враження залишились в українського барда Ігоря Жука після перегляду фільму «Гуцулка Ксеня».

Дотепний гумор, багата українська мова та оригінальний музичний супровід підкорили його, тож, каже, «придертися практично ні до чого», пишуть Версії з посиланням на  Радіо Свобода.

Для етнофотографа Анни Сенік ця стрічка стала першою, «про яку хочеться писати тільки хороше».

«Фільм без традиційних для нашого кіно журби і туги, трагедії і надриву… Культурне представлення України в світі повинно починатись саме з таких стрічок: зрозумілих, естетичних, якісних», – наголошує вона.

На думку комунікаційної експертки Мінінформполітики Аліни Фролової, «Гуцулка Ксеня» – справжній шедевр та естетичний оргазм.

«У мене перехопило подих від якості такого українського кіно! Усі негайно до кінотеатрів робити каси!», – закликає вона.

«До перегляду обов’язково!», – пише кінокритик Олена Косенко.

Вона відзначає: те, що український фільм зняли в стилі американського мюзиклу – не випадковість. А ще додає, що за 80 років з моменту написання лібрето оперети «Гуцулка Ксеня» (яке лягло в основу стрічки) Ярославом Барничем, головними українськими темами все так само лишаються кохання-еміграція-війна.

«По-американськи легкій та невимушеній історії сватання надає вагомості і глибини фінальний титр, який повертає глядача до реальності і свідомості», – підсумовує Косенко.

Закликає сходити на «Гуцулку Ксеню» навіть прем’єр Володимир Гройсман, адже, на його думку, стрічка весела і цікава.

«Абсолютно нематематичною» називає фільм журналістка Олена Коркодим. Вона відзначає його музичне оформлення, цілісність і милоту сценічних постановок, дотепні епізоди, нетривіальні творчі пошуки режисерки та емоційну цілісність стрічки.

«Гуцулка Ксеня» – цілком глядацький мюзикл, у якому гра більшості акторів і їхні характери максимально спрощені. Хотілося б тонших драматургічних рішень, більшого навантаження для снобів. Але тоді із «мелодрами», як позиціонують картину автори, вона би стала жахом українського дистрибутора: експериментальним авторським кіно», – зазначає Коркодим.

Водночас є ті, хто менш емоційно ставиться до фільму. Наприклад, хендмейд майстрині Марині Зеленюк інколи заважав музичний супровід. Хоча панк-фольком в деяких сценах «вона все одно прониклась».

«Нудить від постмодерну» у музиці і журналіста Андрія Сайчука. Також його розчарувала гра деяких акторів.

«Не можу одного второпати: всі критики просто пищать від головної героїні, білявки Варвари. Але вона ж відверто слабка, місцями просто дерев’яна! Невже це не кидається в очі? Люди, що з вами?», – дивується він.

Не задоволений грою акторів і Остап Українець. Її він характеризує як «дубову» і «прісну», а в окремих моментах взагалі не розуміє принципу, за яким підбирали виконавців ролей.

«Марічка Штирбулова чудово співає і взагалі не вміє грати. Тому поставити її на роль без жодної вокальної партії, яка при цьому є однією з найсильніших комедійних ролей і яку надскладно відіграти, могла тільки людина, в котрої слово «кастинг» асоціюється з кастуванням заклять в ММО, а ніяк не з кіно»,– зауважує Українець.

Ще одна проблема фільму, на його думку, – музичні номери.

«Оригінальне лібрето Барнича віддали на поталу Dakh Daughters… Я дуже люблю DD, і якби це був окремий альбом на мотиви Барнича,ціни б йому не було. Але у фільмі така подача не працює не то шо вопше, а вопше-вопше», – пише Українець та водночас додає, що попри все фільм дивитися таки треба, бо це наразі «мало не найкраща українська комедія».

Подібної думки і письменники брати Капранови.

«Безумовно, фільм має недоліки, але він має головну перевагу – щире задоволення глядачів», – наголошують вони.

А тим часом Людмила розум «вангує»: українці масово подивляться цю стрічку вже після отримання «Оскару».

Нагадаємо!

«Гуцулка Ксеня» – фільм української режисерки Олени Дем’яненко. За її словами це – не етнографічний фільм, а модернова мелодрама в стилі українського танго.

Основне місце подій в ній – карпатське селище Ворохта. Саме сюди приїжджають у 1939 році емігранти з Америки, які колись тут жили, щоб знайти наречену для молодого Яро, котрий отримає свій мільйонний спадок лише якщо одружиться зі свідомою українкою. До введення радянських військ на територію Західної України залишається два тижні.

Фільм вийшов у прокат 7 березня. Усього лиш за чотири дні стрічка заробила майже 2 мільйони гривень.