Зокрема, у містечку Стопчатові на початку минулого століття коломийські «січовики» (члени спортивно-пожежного товариства «Січ») влаштували гарячий прийом лідеру галицьких москвофілів, депутату Галицького сейму Володимиру Дудикевичу. Керував акцією 22-річний Лесь Пушкара, якого вважали нащадком запорозького козака і який очолював «коломийський штаб» Кирила Трильовського, засновника та голови товариства «Січ», пишуть Версії з посиланням на Правда іф.

Володимир Дудикевич сповідував виразно проросійські погляди, тож його приїзд для передвиборчої агітації місцевим «січовикам» дуже не сподобався. В результаті йому не тільки добряче натовкли боки, але й принизили морально, обмазавши йому обличчя фекаліями. Згодом усіх учасників цієї «народної люстрацією» затримали, у грудні 1907 року їхню справу розглянув суд у Станиславові (епер – Івано-Франківськ).

«Пушкар був таємним агентом руського радикала доктора Трильовського. Судовий процес мав відбутися в Коломиї, але на прохання підсудних справу було направлено на розгляд до Станиславова», – повідомляв тоді Kurjer Stanisławowski.

Загалом на лаві підсудних опинився 31 учасник акції у Стопчатові. Судовий процес у цій справі тривав аж чотири дні, було допитано понад сотню свідків. Вердикт суду був доволі суворим.

«Головний організатор нападу Олекса Пушкар отримав 4 місяці тяжкої в’язниці, десять інших обвинувачуваних – по місяцю, ще семеро – по три тижні арешту. Такий суворий вирок був сюрпризом для русинів. Засуджені подали апеляцію», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

Достеменно не відомо, як склалася доля всіх засуджених тоді арештантів. А от постраждалому від нападу «січовиків» затятому москвофілу Володимиру Дудикевичу судилося згодом загинути на території любої його серцю Російської імперії (щоправда, на той час уже колишньої): 1922 року його розстріляли більшовики у Ташкенті. До того він очолював парламентський «Русскій клуб» у Галицькому сеймі, співпрацював з російською окупаційною адміністрацією Галичини у 1914-1915 роках, а після відступу російської армії за Збруч втік кудись над Волгу, звідки перебрався до Туркестану, де був ув’язнений та страчений більшовиками.