Гетто, табори та репресії: Що відомо про Голокост у Болехові

Під час Голокосту в Болехові, нацисти закатували й убили приблизно чотири тисячі євреїв. Це — жителі міста та його околиць, які становили майже половину тодішнього населення.

Німецькі солдати відбирали у них майно, катували, ізолювали в гетто, змушували гарувати в таборах примусової праці. Єврейський народ, який проживав на цій території приблизно шість століть, проходив нове випробування. Нацисти провели чотири великі репресивні “акції” розстрілів у сакральних для євреїв місцях.

Звідки на теренах Галичини з’явилися євреї, які події супроводжували геноцид, та де у Болехові зараз зберігається пам’ять про Голокост, читайте у матеріалі Суспільного.

Чому євреї поселилися у Болехові

Наукова працівниця Болехівського музею історії імені Романа Скворія Галина Якимів каже: перші євреї поселилися у місті ще в XIV столітті. Більш масові єврейські поселення почали з’являтися у місті в XVI столітті.

Основна причина — видобуток солі, який приносив доходи. Не останню роль зіграло і розташування Болехова на так званому Прикарпатському тракті, який прокладав шлях з півдня на північ. Паралельно із солевидобуванням у місті також розвивалися шкіряна та деревообробна промисловості.

За словами Галини Якимів, Болехів був поліетнічним містом. У XVIII столітті там мешкали українці, поляки, німці та євреї. Про те, що вони компактно селилися за етнічними ознаками, свідчать збережені до сьогодні топоніми Болехова та його околиць.

Там, де тепер пролягає вулиця Руська, проживали здебільшого українці. У присілку Волоське мешкали як українці, так і поляки.

У тих частинах міста, які називають Новим Вавилоном та Колонією, жили німці. Щодо євреїв, то вони селилися у центральній частині Болехова.

Як жили у Болехові українці, німці, поляки та євреї до Другої світової війни

“У 1789 році у місті заснували німецько-єврейську школу. Це вже пізніше вони стали такими непримиренними ворогами, а доти існувала спільна школа для німецьких та єврейських дітей”, — каже Галина Якимів.

У 1914 році у Болехові жили приблизно 1 200 євреїв. Це — трохи менше половини всього населення. Напередодні Другої світової війни чисельність євреїв сягнула майже чотирьох тисяч людей. З врахуванням лише центральної частини міста, це — 74% від всього населення. Якщо ж брати до уваги околиці та присілки, то ця цифра становить 44%.

На початку 1920-х років на гроші від американської благодійної організації у Болехові заснували перший єврейський банк. Євреї також друкували тут свої гроші номіналом 10, 20 і 50 гелерів.

За словами Галини Якимів, кожна спільнота мала свої сакральні споруди. Німці ходили до євангелістської кірхи, поляки — у костел. У центрі Болехова поряд розташовувалися українська греко-католицька церква та єврейська синагога.

“Вона стоїть навпроти церкви. Але за висотою синагога нижча від інших християнських храмів у місті. Мабуть, між спільнотами колись був такий негласний закон”, — розповідає Галина Якимів.

У 1909 році в Болехові відкрили церкву Святих жінок-мироносиць. Висвячувати храм приїхав митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. На церемонію запросили місцевих євреїв.

Після повені у 1927 році з міста возили гуманітарну допомогу постраждалим у навколишні Побережжя і Тяпче. За переказами місцевих, з гуманітарною місією до селян вирушали Андрей Шептицький та рабин з Болехова, на прізвище Перлоу.

“Коли християнська процесія йшла містом, на зустріч вийшов рабин Перлоу. Вони привіталися як священнослужителі. Шептицький знав єврейську мову і вони могли спілкуватися, бо розумілися. Що один, що другий допомагали постраждалим людям, бо біда об’єднує”, — розповідає Галина Якимів.

За її словами, свідчень про конфлікти за етнічною чи релігійною приналежністю, зокрема й про антисемітизм місцевого населення, у Болехові не збереглося.

“А потім чому така почалася ця неприязнь? Якщо взяти до уваги, як жили люди до того, то можна зробити висновок, що зло, напевно, штучно привнесли у кожну спільноту. Цим розбратом може хтось і скористатися”, — каже історикиня.

Коли у місті організували осередки Комуністичної партії Західної України, до руху приєднувалися збіднілі євреї. Член ОУН та колишній учасник КПЗУ Володимир Костів з Болехова пізніше писав, що вони захопилися комуністичними ідеями й агітували українців до вступу у партію.

“А ми вірили, тому що теж були з бідних. Гадали, що зможемо зробити рай на землі, і вірили в це. Але комуністи єврейську спільноту теж не визнавали, бо ті просто хотіли вільно жити. Коли почалася війна, у нас відкрилися очі. Ми зрозуміли, що це було не для добра обидвох народів”, — писав Володимир Костів.

У 1939 році в Болехів зайшла червона армія. Радянські солдати спустошили крамнички, аптеки та місцеві підприємства. За перших “совітів” з міста виїхали німецькі родини, а євреїв позбавили права власності. Кілька заможних родин встигли вислати до Сибіру, перш ніж у липні 1941 року на безлюдну міську площу не ступив чобіт солдата Третього рейху.

Перша “акція” розстрілу євреїв у Болехові

4 липня 1941 року в місті почалися переслідування єврейського населення. На вулицях Болехова вчинили погром, точна кількість жертв якого невідома.

За словами Галини Якимів, згодом німці почали залякувати місцевих людей розстрілами. 28 жовтня 1941 року нацисти зібрали приблизно тисячу людей у католицькому домі. У невеликій двоповерховій будівлі утримували разом чоловіків, жінок, літніх людей, вагітних та дітей.

“Там проводили жахливі тортури. Приблизно дві сотні людей німці замордували на місці. Їх палили живцем на залізних печах або розстрілювали. А на тлі всього цього жінок змушували оголюватися і танцювати. Там були ще два рабини, яких силували відректися від власної віри. Через деякий час у вигрібній ямі поблизу знайшли їхні тіла”, — розповідає Галина Якимів.

Убитих євреїв вивезли та поховали поблизу кіркута. Решту повели на страту в урочище Березине, що розташоване посеред лісу на дорозі від Болехова до Таняви.

“Люди старшого віку, які були свідками тих подій, розповідали, що спостерігали за колоною через вікна своїх будинків. Нацисти вели євреїв під дулом та у супроводі собак. Мало кому вдалося врятуватися того дня”, — переказує історикиня.

Під час першої “акції” 29 жовтня 1941 року німецькі солдати розстріляли приблизно 750 людей. За словами Галини Якимів, це стало початком репресій супроти євреїв у Болехові.

Формування Болехівського гетто

Уникнути першої “акції” вдалося двом двоюрідним братам — 11-річному Станіславу (Шльомо) та 10-річному Йозефу Адлеру. Вони сховалися у стайні під коровою. Згодом їх прийняла родина Радиховських.

“Жінка була українкою, а її чоловік — поляком. Пізніше Шльомо писав, що ця українка стала для нього мамою. На той час таких родин було чимало. Бувало, що їх видавали інші люди, але це — на їхній совісті”, — розповідає Галина Якимів.

Після першої “акції” розстрілу нацисти забрали у євреїв майно та переселили їх у новосформоване гетто закритого типу. Більшість з них ходила в табір примусової праці. Там виготовляли амуніцію на потреби німецького війська. Покинути територію гетто можна було винятково для робіт.

Для того, щоб не зупинялися підприємства та різні служби у Болехові, нацисти надавали євреям певних професій право на вільне пересування містом — слюсарям, інженерам, лікарям. Вони носили спеціальні позначки та відповідні документи.

Друга та третя “акції” розстрілів

У квітні 1942 року в Болехові продовжилися масові розстріли євреїв. На території кіркута у приміському селі Довжка знищили ще приблизно вісім сотень людей, розповідає Галина Якимів.

За її словами, розстріли вселяли страх як єврейському населенню, так і українцям, і полякам, які жили в місті.

“За свідченнями мешканців Болехова, які пережили цей період, німецькі солдати ходили по хатах і забирали майно, яке хотіли. Вони проводили обшуки. Нацисти принесли в тогочасне суспільство розруху”, — каже історикиня.

Велику синагогу німці перетворили на склад для зберігання награбованого у місцевих майна.

Напередодні так званої третьої “акції” до міста звезли євреїв, які мешкали у навколишніх селах. У вересні 1942 року нацисти стратили ще 600 людей. Трохи згодом вони вивезли приблизно 450 євреїв до винищувального табору Белжець Люблінського воєводства, що у Польщі.

Зі слів Галини Якимів, під час наступу радянської армії місто бомбардували. У цей період були знищені майже всі двоповерхові будинки у центрі Болехова.

“Під акції потрапили не лише євреї, а й поляки, й українці”

Незадовго до відступу з Галичини німці ліквідували й Болехівське гетто.

“Вони звинувачували у своїх невдачах не лише євреїв, а й інших жителів міста. Під їхні “акції” потрапили також українці та поляки, які допомагали євреям. Можливо, були й представники інших національностей, але зараз складно сказати, яких саме”, — каже Галина Якимів.

За її підрахунками, під час відступальних зачисток німці вбили до п’яти сотень людей не єврейського походження.

Остання “акція” розстрілів відбулася на кладовищі з новішими похованнями. Там вбили орієнтовно півтори тисячі євреїв з Болехова та навколишніх сіл, які до того гарували у таборах примусової праці.

“Німці змусили їх копати дві величезні ями. Через них перекинули дошку, якою мав пройтися кожен єврей. Зі слів очевидців, після того, як ями присипали землею, на тому місці земля ще довго “ходила”. Можливо, хтось там був похований живцем”, — переповідає історикиня.

Полишивши Болехів, німецькі війська відступали в напрямку Стрия Львівської області. За словами Галини Якимів, тоді нацисти мостили дорогу єврейськими мацевами з місцевого кіркута на тих ділянках, де було вогко й неможливо проїхати військовою технікою.

Історикиня каже: до 1939 року на єврейському кладовищі у Болехові таких мацев було приблизно шість тисяч. До сьогоднішнього дня з них збереглося тільки півтори тисячі пам’ятників.

Голокост у Болехові: (не)пам’ятні місця

За словами Галини Якимів, з 1941 до 1944 року в Болехові вбили приблизно чотири тисячі євреїв.

“Є цифра 3800, а є і 4100. Важко сказати. Є проблема у підрахунках жертв першої “акції”, яка відбувалася упродовж 28-29 жовтня 1941 року. Євреї, які досліджували цю тему, кажуть, що тоді було вбито 950 людей. Тому на меморіалі у Таняві й вказана ця цифра. Але згідно з архівними даними тоді розстріляли 750 євреїв”, — пояснює історикиня.

Болехівський музей історії імені Романа Скворія послуговується інформацією з Державного архіву Івано-Франківської області. Згідно з нею у місті під час Голокосту вбили 4 230 євреїв.

Зі слів Галини Якимів, історики найбільше доходять згоди у питанні кількості людей, яким вдалося вижити упродовж 1941-1944 років. Відтак ця цифра становить 48 євреїв. Вони переховувалися у місцевих жителів або в навколишніх лісах.

Після війни у місті залишилися кілька євреїв, однак станом на 2024 рік серед населення Болехова немає юдеїв, каже історикиня. Голокост сильно вплинув на громаду, тому довший час містяни боялися говорити про ці події. У 1950-х роках одну з кількох братських могил впорядкували та обгородили.

Ті євреї, яким вдалося вижити, вшановували пам’ять загиблих у Болехові за кордоном. Очевидці геноциду написали про ці події кілька книг.

У 2009 році до міста приїхали нащадки місцевих євреїв та брати Станіслав і Йозеф Адлери, яких упродовж 1941-1944 років переховувала родина Радиховських.

За їхнього сприяння в урочищі Березине та на фасаді колишнього католицького дому відкрили меморіальні дошки.

У місті навпроти церкви Святих жінок-мироносиць досі стоїть велика синагога. Сьогодні вона у занедбаному стані, каже Галина Якимів. Під час другої радянської окупації будівлю перетворили на клуб для працівників шкіряної фабрики.

“Де-не-де через стару відлущену фарбу проглядаються сліди перебування тут єврейської громади. На стінах видно поліхромію, зразки текстів та релігійні сюжети — могила Рахилі та зображення святого Іллі з двома воронами, які приносили йому їжу під час життя в пустелі”, — розповідає Галина Якимів.

Допоможіть добровільним внеском українським журналістам

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!