Прикарпаття має свій діалект, в який можна закохатися. Тут є власні слова, звороти й навіть наголоси. Про свій досвід опанування мови в Івано-Франківській області розповідає Альона Пономаренко, пишуть Версії з посиланням на Vogue.
“Може, відварити дитині Яєчко?” – з наголосом на перший склад каже Іра, газдиня в домі, що нас прихистив у війну. Вона хоче якнайкраще нагодувати мого сина. Мене зворушують одночасно турбота – і незвичний наголос. Це потім я дізнаюся, що переміщувати наголос у деяких словах – дуже характерний лінгвістичний прийом Прикарпаття.
“Ягнята сушать овець, – розповідає власниця прикарпатської овечої ферми на ярмарку біля Ратуші, – тому ані бриндзи, ані будзу немає”. У слові “ягнята” вона ставить наголос на першу “я” – і це додає мові якоїсь особливої ніжності. “Сушать” – означає випивають усе молоко. А “будз” – це свіжий сичужний сир, який виготовляють на полонинах. Будз засолюють, витримують – і виходить бринза.
На Прикарпатті дуже вражають люди: “Шовкові”, – каже про них моя подруга Валя Клименко. Навіть інтонації тут – інші, ніжні та теплі.
“Вівальді, ти нечемний!” – каже наш друг Володимир своєму собаці породи бернський зененгунд, який щойно намагався погризти знайдену чужу кістку. Вівальді не знає, де очі діти, – йому соромно.
“Нечемний” – це просто страшна лайка. Щоб почути на свою адресу це слово, треба вчинити щось справді нечуване. Бо всі мають бути чемними – і в абсолютній більшості такими і є.
Ця ніжність стосується, до речі, не лише зворотів, а й окремих слів. Слова “Так” у ствердному значенні тут майже не вживають. Є м’яке, лагідне “та”. “Та звичайно”, “Та, та!”, “Та де!”, “Та й таке”. Це любов.
Одного разу ми стаємо свідками мізансцени. У вуличній кав’ярні старший чоловік фліртує з баристою. Вона йому навмисне суворо відказує. “Я сі бою“, – сміючись, промовляє він у відповідь. Довгий час ми були впевнені, що він попросив “coffee to go”, каву із собою. Проте було сказано: “Я боюся”. Добре, що ми не почали використовувати фразу, що так сподобалася, десь на заправці чи в місті, було б ніяково.
На Прикарпатті, Закарпатті й Галичині нерідко переносять закінчення “ся” на початок слова, причому “ся” перетворюється на [сі]. “Та ти вже сі вспокоїш?” – іноді кажуть дітям. Це означає: “Ти заспокоїшся?” Нерідко це звучить кумедно: “Вони сі продали” (“Вони продалися”), – каже продавчиня про камуфляжні штани, що я шукаю для брата. “Ти дивись, він на мене ще сі обіжає” (“Він на мене ще ображається”) – сварить з вікна тітонька малого розбишаку.
Наш новий знайомий, франківець Олег, який тривалий час жив у Німеччині, каже, що подібний прийом характерний і для німецької мови: там префікси переносять у кінець речень. Запозичень з німецької, германізмів, тут багато. “Мене вже шлякИ трафляють“, – наприкінці важкого дня каже Маша, з якою ми допомагаємо на кухні шкільного ліцею готувати їжу на фронт. “Шляк би трафив” вживається в значенні “Чорти б тебе побрали”. Походить від німецького “der Schlag hat ihn getroffen” (“стався напад”). Поширене “пляцок” (тістечко, пиріг) походить від німецького Plätzchen — тістечко.
“Якби ввечері щось боліло, то вип’єте німесил“, – каже стоматолог, що виривав мені зуб мудрості. Мене так вражає незвичне поєднання часів в одному реченні, що я навіть не можу запам’ятати конструкцію з першого разу. Потім чую це постійно: “Якби хотіли, то можна прийти завтра“. “Якби ти могла, то я надішлю квитки в театр“. Тренувати цю конструкцію важче, ніж future in the past англійською. Проте я не полишаю надії говорити як місцева й додаю її всюди. Дуже симпатично звучить. Ну принаймні мені так здається
“Який це розмір?” – питаємо в продавця. – “Сорок два і пів“, – відповідає він. Я абсолютно зачарована цим зворотом: він нагадує казкове “Платформа дев’ять і три чверті” з “Гаррі Поттера”. “Носіть здорові“, – виряджає продавець на розпрощанні.
Закінчення числівників зазвичай вимовляють з м’яким приголосним наприкінці: [п’ятдесятЬ], [вісімдесятЬ] тощо.
Коли не хочуть лякати цінами, то на запитання “Скільки коштує?” відповідають: “Двіста – й до гори” (що означає “від двохсот”).
Від продавця або офіціанта можна часто почути: “Ще щось має бути?” (“Шось ще?”)
Коли розраховуєшся карткою, можна почути: “Пасуйте“: це означає – “прикладайте карту”.
Румбабар – ревінь
Пироги – вареники
Бульба – картопля
Мнєсо – м’ясо
Цвіклі – хрін з буряком. Порівнюючи зі звичним хріном, у цвіклях набагато більше тертого буряку, тож він більше подібний до овочевого пюре, аніж до гострої приправи
Чічка – квітка
Пляцок – торт прямокутної форми, що потім нарізається на шматочки-тістечка. Проте на Закарпатті застерігають не плутати поняття: “Торт – то є торт! А пляцок – то є пляцок”, – авторитетно кажуть тут.
Сирники – це не ті сирники, що редакція Vogue до сніданку купує в Dinner’s, та не ті, рецептами яких ділиться. Сирники – це торти, подібні до чизкейка.
Злагода (змовини) – заручини
Вельон – фата. “Вчепила вельон” – вдягла фату.
Баняк ([банєк]) – каструля
Порохи – пил
Вервичка – нитка з вузликами чи перлинками, що допомагає зосередитися на молитві. Простіше – чотки.
Тренувати гуцульську вимову дуже допомагає YouTube-канал “Ліжник TV”, який створила актриса Івано-Франківського драмтеатру, вокалістка, скрипалька Ірина Вихованець (Fiinka в інстаграмі. До речі, “фіїнка” – це гуцульською “похресниця”). Дуже раджу.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
