На Прикарпатті “Грибний бум”. 112 кілограм за день. Такий смачний доробок сім’ї Мартищуків.

 

“Родом я з Верховини, що на Івано-Франківщині, тому змалечку ходила у карпатські ліси по гриби і маю “набите” око, — розповідає Галина журналістам газети Нова Тернопільська газета. – Доля закинула мене до Тернополя — навчалася в економічному вузі, вийшла заміж і мешкаю тут уже 15 років, але гуцульській грибній столиці не зраджую — щороку їжджу до батьків, аби походити там з кошиком по лісу. Доводиться прокидатися о третій ночі, добиратися п’ять-вісім кілометрів і долати свій грибний “маршрут” — це нелегка праця, але приносить неймовірне задоволення! У торбину завжди кладу хліб і сало, бо ліс заманює, а як маєш у торбі, то сядеш на горбі”.

 

“Заразила” Галина грибною справою й чоловіка Павла, однак найбільше любить іти до лісу з такими ж, як і вона, завзятими грибниками — батьком і братом.

 

Збирають Мартищуки переважно “елітні” білі гриби, але полюбляють і лисички, і опеньки, і сироїжки.

 

“Приїжджай! Грибів — сила-силенна! За свої 56 років не пам’ятаю такого врожаю!” — телефонував цими днями до Галини тато. “Не розказуй — серце крається!” — сумує за грибною стихією жінка, – пише Нова Тернопільська газета”.

 

А от усю літню відпустку Галина гостювала у Верховині і ходила по гриби мало не через день.

 

“Цьогоріч уперше взяла з собою до лісу і 7-річного синочка Дмитрика, а от 4-річний Іванко лише допомагав удома зважувати “улов”. Зважування грибів або рахування поштучно — обов’язковий підсумок роботи грибників. – Майже шість років декретної відпустки були для мене благодатним часом для збирання грибів: дітей залишала з бабусею, а сама рушала до лісу, — розповідає Галина. — В одній руці кошик, в іншій — палиця, щоб розгортати траву і не стати на змію. У верховинських лісах водяться ще й дикі кабани, ведмеді, цього літа був випадок, що ведмедиця напала на дівчину. Після такого, звичайно, страшнувато самій у лісі, але в грибному азарті забуваю про все. Найбільший гриб, якого позаторік пощастило знайти Галині, важив 2,100 кг, діаметром — як велика миска”.

 

Гігантським грибом милувалася уся родина, особливо не могли натішитися діти.

 

“Гриби люблять теплі дощі, нічну температуру не нижче плюс 15, тоді щедро сіються, а ще як гримить, то взагалі на очах вилазять з-під землі, — каже жінка. — Саме через сприятливу погоду нинішній рік видався грибним. Востаннє грибний рік був у 2008-ому, тоді я щодня приносила по 15-20 кг білих грибів, а нині ще більше вродило. Моя бабуся казала, що якщо на святий вечір зоряне небо, то буде грибний рік. Гуцули радіють щедрому врожаю, але з іншого боку, кажуть, що це не до добра: за народними спостереженнями, рясні гриби віщують катаклізми у природі. Так, у 2008-ому ми пережили сильну повінь, не дай, Боже, щось подібне… А ще у народі перевірено: після грибних літа-осені іде сніжна завальна зима. Білий гриб — справжній делікатес, — каже Галина, — з ним будь-яка страва неперевершена”.