ds

Крім війни, ця тема болить усім українцям, бо всі збідніли. Якщо раніше більш-менш пристойна зарплата у 3600 грн. дорівнювала майже 450 дол., то нині ділимо на 30 – 120. Про пенсії помовчимо. Хоч ціни ростуть не так швидко, у магазинах долари не ходять, але все одно: нинішні 100-150 грн. у гаманці, то вже треба думати, чи вистачить. Чому зростають ціни на імпорт ще зрозуміло – його купують за валюту. А от чому бабусі з молоком на вході до універмагу «Прикарпаття» згадують долар, можна пояснити лиш тим, що їм дуже треба грошей.

Що ж насправді відбувається? Чи об’єктивне таке падіння, чи можна все списати на війну та що робити, аби було краще? Із цими запитаннями «Репортер» звернувся до одного з відомих експертів. А щоб він міг говорити без церемоній, людині пообіцяли анонімність. Ні, він не боїться. Просто піар у його роботі буває лише зайвим. Отже, далі – майже пряма мова.

Пацієнт на двох валютах

Дивися, основна формула світу фінансів є такою: ВВП (валовий внутрішній продукт, тобто все те, що виробляє країна) має дорівнювати всій грошовій масі, помноженій на швидкість обертання грошей. Якщо ВВП падає – в Україні ми це бачимо останні чотири роки, а 2014-й є рекордсменом, бо є падіння на 6,7 % – а грошова маса зростає, бо ж треба додрукувати гривні для підтримки держбюджету та рефінансування банків, то єдиний шлях втримати баланс – це зменшити швидкість обертання. Як? Зв’язати гривню різними способами на кшталт адміністративних обмежень і т. д. А її мало того, що не притримали – її відпустили.

Насправді фінансова система дуже подібна на людський організм, в якому гроші – це кров. Судини, капіляри – це банківські відділення, банкомати, термінали тощо. Банки – умовні серця, вони мають дві функції. Перша – збирати венозну кров, тобто депозити. Друга – роздавати артеріальну (кредити). Маржа, яку простий люд називає накруткою, заробіток банків – як і тиск в організмі, 120 / 80, тобто десь 3-5 %. Іншими словами, банкам теж дуже умовно, але десь все одно, яка вартість грошей, бо вони працюють на різниці. Та банкрутство банку – це те саме, що закупорка судин.

А якщо взяти завдання національної валюти у масштабі держави, то тут також дві функції – обслуговувати новостворену додану вартість (той самий ВВП), а не менш важлива річ – обслуговування операцій з активами – національним багатством, тобто всім, що створили минулі покоління. При цьому Україна від самого початку незалежності має дві економіки – офіційну і тіньову, яка працює без податків і яку держава не бачить, бо не хоче бачити. В результаті виходить так, що гривня обслуговує ВВП (маємо на увазі його офіційну частину), а національне багатство та тіньовий бізнес зав’язані на долар. В організмі водночас течуть дві групи крові. Наприклад, перша і четверта з різними резусами. Як при цьому має почуватися організм? Медик скаже – дивно, що ми живі.

Лісгосп Рефінанс GRAY

Чорні діри грошового Космосу

Звісно, на гривню вплинула і війна. Вона відсікла 20 % ВВП, залишила (формально) грошову масу у старих обсягах, а ще додала рефінансування банків – понад 100 млрд. грн. Нацбанк майже рік розкачувався, як білий ведмідь у спеку, бо не знав, що робити – чи жорстке монетарне придушення, чи рефінанс, тобто давати проблемним банкам кредити на підтримку штанів і заливати грошима економіку. В результаті вибрав найгірше – обидва варіанти водночас.

Банки посипалися не лише через те, що їхні власники мали в носі своїх вкладників. Я от вважаю, що донбаська дівчинка, яка поцупила туш у мертвої пасажирки збитого «Боїнгу», а потім похвалилася цим в інтернеті, недалеко втекла від хитрих хлопців, що кинулися переводити вільні гривні у долари по 12,5 чи завчасно забирати депозити. Вони такі самі мародери. Населення, яке думає лише про себе, не має права говорити про патріотизм.

У 1998 році, в часи кризи, уряд Південної Кореї попросив народ здати сімейне золото для поповнен­ня запасів країни. Мільйони цілодобово в чергах стояли! 3,5 млн. корейців здали 227 тонн золота на 2,2 млрд. доларів. А ми – кожен за себе. Звісно, це ще й проблема довіри до держінституцій, бо ніхто нікому не вірить. Корейцям потім усе повернули. А ми віримо, що так буде? Віримо уряду, НБУ, міліції, прокуратурі, СБУ, бо вони чесно працюють? З такою системою і війни не треба…

Відпускання гривні було грубою помилкою, бо головною функцією Нацбанку є якраз забезпечення її стабільності. Усе решта – ставки, курси, рефінанси – то лиш інструменти. Добре, що хоч зараз Нацбанк обрав, нарешті, одну лінію поведінки – жорстке регулювання, а ще почав закручувати гайки щодо дірявих банків. Бо я уявляю очі міжнародних донорів, які давали допомогу, а через місяць бачили її десь в офшорних зонах, наприк­лад, на Віргінських островах. От вони й почали звіріти.

Приходить до НБУ якийсь банк, топчеться на порозі, просить рефінансування. Йому дають, бо бояться – коли кілька банків заваляться, люди запанікують, усім буде непереливки. А банк той працювати далі й не збирався. Він заводить у систему фіктивні контракти на купівлю валюти, гроші з країни вилітають. Який там вкладник, кого то цікавить? Така річ страшніша за космічні чорні діри.

Валюта 2

А ще є російські банки, тобто їхні дочки в Україні, які регулярно виходили на міжбанківський ринок і скупали валюту. Їм давно треба було повідрізати руки по саму шию!

Як думаєш, навіщо наші взяли до уряду литовця, американку, грузинів? Та бо система настільки прогнила, що самі вже нічого не могли вдіяти.

Або долар, або Україна

Що буде далі? Втримати гривню без реформ не вийде, як не крути. Не може бути чистої крові у гнилого організму. Але лікувати мають уже не терапевти, а хірурги. Треба різати пухлини та зашивати дірки, а не шукати пілюлі.

Перше – ліквідувати всі неплатоспроможні банки. Є старий жарт, що якби всі водії їздили за правилами, то не було б аварій. Якби банки дотримувалися своїх банківських законів, не було б жодного постраждалого вкладника. Тому – нагляд від НБУ повинен стати страшним сном для банкірів.

Друге – Нацбанк має бути незалежним від уряду. Плюс реформа самого НБУ: скоротити штат, забрати всі непрофільні функції (у них є навіть своя поліклініка, університет, школа, турбази), роботи і так вдосталь. Операції з валютою поставити під наджорст­кий контроль, для цього є купа інструментів.

Третє – реформа Кабміну, бо не може стара структура робити нове. А далі треба забрати зайве регулювання бізнесу, податки спростити, дати можливість спокійно і чесно працювати. Апарат – різати, причому не людей, а функції: управліннями, департаментами, міністерствами. Є такі, що їхнього зникнення ніхто не помітить.

Четверте – всі державні видатки, хіба крім Міноборони, поскорочувати. Бо в нас навіть бюджет роблять через дупу. Спершу рахують видатки, а потім думають, скільки грошей треба видурити, аби вистачило на все. Цікаво, якби у сім’ях так рахували, де брали би гроші?

П’яте – це ми все говорили, як то має бути нагорі. Але ще треба побороти зарплати в конвертах, підняти до рентабельних тарифи за комуналку, відмінити «безкоштовні» освіту з медициною, підвищити пенсійний вік, повідміняти масові пільги та субсидії, а допомагати лише адресно і т. д.

Останній пункт буде болючим. Адже більшість ніби готова до загальних змін, а от самим змінюватися – ні. Довіри до влади так і нема. Тому про всі дії з народом треба говорити. Не радитись (то до фахівців), а пояснювати. Щодня робити реформи, починаючи з себе, і щодня звітуватися, показувати людям, що важко не лише їм. Тоді виникне довіра, тоді прос­ті українці зможуть терпіти. І лише тоді виникне справжній державний патріотизм.

Дуже хочу, щоб ми жили достойно. Я б навіть статтю назвав «Або долар, або Україна». Не можна сидіти на двох стільцях – це неестетично і боляче.